КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
3 лютого 2009 року N 3-рп/2009
м. Київ

Справа N 1-4/2009

Рішення
Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
щодо відповідності Конституції України
(конституційності) окремого положення
частини другої статті 211 Сімейного кодексу України
(справа про різницю у віці
між усиновлювачем та дитиною)

Конституційний Суд України у складі суддів:

Бринцева Василя Дмитровича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни - доповідача,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) окремого положення частини другої статті 211 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року N 2947-III (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 21-22, ст. 135; 2008 р., N 24, ст. 230).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Підставою для розгляду справи згідно з пунктом 3 статті 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є виникнення спірних питань щодо конституційності окремого положення частини другої статті 211 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ).

Заслухавши суддю-доповідача Маркуш М.А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема статтям 21, 22, 24, 51, окреме положення частини другої статті 211 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) (далі - Кодекс). Автор клопотання вважає, що доповнення абзацу першого частини другої статті 211 Кодексу ( 2947-14 ) другим реченням про те, що різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути більшою ніж сорок п'ять років відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усиновлення" від 10 квітня 2008 року N 257-VI (далі - Закон), порушує конституційні права громадян України.

На думку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, зазначене доповнення є дискримінаційною за віковою ознакою нормою права, якою обмежено право громадян на усиновлення обраної дитини та право дитини бути усиновленою, а також порушено конституційний принцип рівності прав людини, за яким потреби усіх без винятку осіб мають однаково важливе значення і кожен має рівні можливості.

2. Свої позиції щодо порушених у конституційному поданні питань висловили Президент України, Верховний Суд України, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерство юстиції України, фахівці Академії адвокатури України, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії.

3. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) окремого положення частини другої статті 211 Кодексу ( 2947-14 ), виходить з такого.

3.1. В Україні дитинство охороняється державою (частина третя статті 51 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Держава має забезпечувати належні умови для виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності (стаття 4 Закону України "Про охорону дитинства") ( 2402-14 ). Пріоритетом у правовому регулюванні сімейних відносин є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статті 1 Кодексу) ( 2947-14 ).

Створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї, сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення і підтримки усиновлювачів належать до основних засад державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (стаття 3 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування") ( 2342-15 ).

3.2. Держава зобов'язана турбуватися про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема забезпечити їх утримання та виховання (частина третя статті 52 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Обов'язок держави забезпечити дитині захист і піклування, необхідні для її благополуччя, узгоджується з позиціями, викладеними у визнаних в Україні міжнародно-правових актах, зокрема у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (пункт 3 статті 10), Конвенції про права дитини 1989 року (стаття 3).

Правовідносини, пов'язані з усиновленням, не є предметом безпосереднього конституційного унормування, однак держава на виконання положень статей 51, 52 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і міжнародно-правових актів, дбаючи про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначає процедуру усиновлення. При цьому вона здійснює контроль за цією процедурою шляхом прийняття норм, які забезпечують регулювання зазначених суспільних відносин. Згідно з положеннями Принципу 2 Декларації прав дитини 1959 року при прийнятті з цією метою законів пріоритетним має бути якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Європейський суд з прав людини також надає особливого значення при вирішенні справ про усиновлення принципу пріоритету інтересів дитини (Рішення у справі "Піні і Бертані та Манера і Атрипальді проти Румунії" від 22 червня 2004 року).

3.3. Засади охорони дитинства визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Положення, які стосуються інституту усиновлення, в тому числі такої процедури, правового статусу усиновлювача та усиновленої дитини, закріплені в главі 18 Кодексу ( 2947-14 ). Аналіз цих положень дає підстави для висновку, що прагнення особи до усиновлення означає саме можливість усиновити дитину. Реалізація такого прагнення залежить від рішення уповноваженого органу (суду), який при вирішенні питань про усиновлення враховує встановлені державою умови та вимоги щодо осіб, які бажають усиновити дитину.

Обґрунтовуючи неконституційність оспорюваного положення статті 211 Кодексу ( 2947-14 ), суб'єкт права на конституційне подання виходить насамперед з інтересів осіб, які бажають усиновити дитину, не враховуючи при цьому пріоритет інтересів усиновлюваних дітей та правових наслідків усиновлення. Разом з тим усиновлення надає усиновлювачам відповідні права та накладає на них обов'язки щодо усиновленої дитини в такому самому обсязі, який мають батьки щодо дитини (частина четверта статті 232 Кодексу) ( 2947-14 ), а усиновленим дітям - права і обов'язки в такому самому обсязі, який мають діти щодо своїх батьків (стаття 172, частина перша статті 202, частина п'ята статті 232 Кодексу) ( 2947-14 ). Встановлення вимоги щодо різниці у віці між усиновлювачем і усиновлюваним належить до законодавчих повноважень парламенту. Воно обумовлене відповідальністю держави за долю дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до закріплених в Конституції України ( 254к/96-ВР ) принципів взаємовідносин між батьками та дітьми (статті 51, 52).

Визначена Законом ( 257-17 ) вимога щодо різниці у віці між усиновлювачем і дитиною є однаково обов'язковою для всіх осіб, які бажають усиновити дитину, і фактично стосується можливості усиновлення дитини певного віку, а тому не порушує принципу рівності громадян перед законом, закріпленого статтею 24 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлена окремим положенням частини другої статті 211 Кодексу ( 2947-14 ) різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не суперечить статтям 21, 22, 24, 51 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 65, 67, 69, 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України вирішив:

1. Положення другого речення абзацу першого частини другої статті 211 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) щодо різниці у віці між усиновлювачем та дитиною визнати таким, що відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційним).

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.