Іноземні громадяни в Україні: працевлаштування,
оплата праці, оподаткування

Конституція України дає ті ж самі права і свободи іноземцям й особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

Організація працевлаштування іноземних громадян

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці й особи без громадянства (далі - іноземні громадяни), що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

Право на здійснення трудової діяльність іноземцям надано статтею 8 Закону України "Про зайнятість" від 01.03.91 р. № 803-ХІІ та статтею 8 Закону України "Про статус іноземних громадян" від 04.02.94 р. № 3929-ХІІ (далі - Закон № 3929), згідно з якою іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, передбачених для громадян України.

Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть займатися трудовою діяльністю на підставі отриманого у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України на ці посади або цією діяльністю можуть займатися лише громадяни України.

Згідно зі статтею 3 Закону № 3929 іноземні громади можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне місце проживання або прибути на працевлаштування на певний термін, а також тимчасово перебувати на території України.

Посвідчення на постійне проживання видається іноземцю за його заявою органом виконавчої влади з питань імміграції на підставі одержання ним у встановленому порядку імміграційної візи (стаття 11 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 р. № 2491-111).

Оформлення іноземцями та особами без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні регулюється "Порядком оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.99 р. № 2028 (далі - Порядок КМУ № 2028).

Дозвіл на працевлаштування

Згідно із пунктом 1 Порядку КМУ № 2028 іноземці, які прибули в Україну з метою здійснення трудової діяльності, можуть працювати за наймом на території України лише за умови відсутності вітчизняних фахівців з цього виду діяльності або за наявності досить обґрунтованої доцільності використання праці іноземців. Працю іноземців може бути використано тільки за наявності у них дозволів на працевлаштування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Дозвіл на працевлаштування не потрібний:

- іноземцям, які постійно проживають в Україні (іноземцям, які в'їхали в Україну з оформленням віз ІМ-2) - відповідно до пункту 6 Порядку КМУ № 2028;

- іноземцям, які найняті інвестором у межах і за посадами (фахами), визначеними угодою про розподіл продукції - відповідно до пункту 2 ст. 35 Закону України "Про угоди про розподіл продукції" від 14.09.99 p. № 1039-XIV.

Іноземному громадянину, який має посвідчення на постійне проживання в Україні, не потрібно мати дозвіл на працевлаштування та звертатися до податкового органу для визнання свого резидентського статусу як платника податків в Україні, а підприємство-працедавець може мати з ним трудові відносини, оскільки у такому випадку порушень міграційного законодавства немає.

Відповідно до пункту 2 Порядку КМУ № 2028 приймати іноземців на роботу можуть платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Обов'язок отримання дозволу на працевлаштування для іноземних працівників покладено на роботодавців. Цей дозвіл видається Державним центром зайнятості Мінпраці або за його дорученням - відповідними центрами зайнятості.

Для отримання дозволу роботодавець направляє до відповідного центру зайнятості такі документи:

- заяву (в довільній формі);

- обґрунтування необхідності використання праці іноземців та можливості створення для них необхідних умов перебування і діяльності;

- копію контракту між іноземним та українським суб'єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено);

- копію статуту і свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, зареєстровані у встановленому порядку;

- список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (професії), статі;

- копію проекту контракту роботодавця з працівником - іноземним громадянином;

- документ (наказ, витяг із протоколу, доручення тощо), який оформлений у встановленому порядку та засвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси в центрі зайнятості;

- копію документів про освіту або кваліфікацію;

- довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків і зборів;

- квитанцію про внесення плати за розгляд заяви.

Згідно з пунктом 8 Порядку КМУ № 2028 дозвіл на працевлаштування не видається, якщо:

- у поданих для видачі дозволу документах містяться відомості, які суперечать вимогам законодавства і міжнародних договорів України;

- контрактом передбачаються гірші умови праці іноземців, ніж громадян України, які працюють за аналогічною спеціальністю;

- виявлено факти надання іноземцем або роботодавцем свідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

- іноземець має намір зайняти посаду або займатися трудовою діяльністю, яка відповідно до законодавства пов'язана з належністю до громадянства України;

- встановлено наявність фактів порушення іноземцем законодавства України під час перебування на її території;

- від дати попередньої відмови іноземцю в оформленні візи минуло менше одного року.

Дозвіл на працевлаштування видається, як правило, на термін до одного року. У той же час цей термін може бути продовжено.

Порядок приймання та розгляду клопотання стосовно продовження терміну перебування в Україні іноземців установлено Інструкцією про порядок розгляду питань щодо продовження строку перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, затвердженою наказом МВС України від 19.11.99 р. № 887.

Максимальний термін безперервного перебування іноземця в Україні не може перевищувати 4 роки. Перерви між працевлаштуванням після закінчення чотирьох років повинні бути не менше 6 місяців. Дозвіл на працевлаштування є підставою для видачі іноземцю візи типу ІМ-1.

Роботодавець протягом трьох робочих днів з моменту початку і припинення роботи іноземця повинен письмово повідомити про це відповідний центр зайнятості та забезпечує реєстрацію паспортного документа іноземця у відповідному органі внутрішніх справ.

Дострокове розірвання контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі на працевлаштування, з ініціативи роботодавця, а також з ініціативи або з вини іноземця тягне за собою анулювання дозволу на працевлаштування. Про дострокове розірвання контракту роботодавець протягом трьох робочих днів повинен повідомити відповідний центр зайнятості та орган внутрішніх справ.

Якщо іноземець не став до роботи в передбачений контрактом термін з причин, які відповідно до законодавства не є поважними, роботодавець також протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідні центр зайнятості та орган внутрішніх справ. У цьому випадку іноземець підлягає депортації з України.

У разі використання праці іноземців без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності державна служба зайнятості стягує штраф за кожного іноземця в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Укладення цивільно-правових договорів з іноземцями

Якщо виникає питання стосовно можливості укладання з іноземним громадянином договору цивільно-правового характеру про надання послуг, то зазначимо, що чинне цивільне законодавство не передбачає яких-небудь обмежень на укладання цивільно-правових договорів з іноземним громадянином.

Так, згідно статті 627 Цивільного кодексу України, "Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".

Крім цього, стаття 903 "Плата за договором про надання послуг" Цивільного кодексу України вказує, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором.

Стосовно валюти оплати ми зупинимось окремо.

Ведення трудової книжки

Що стосується ведення трудової книжки на іноземних громадян, то відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 р. № 58 (далі - Інструкція № 58) трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації всіх форм власності або у фізичної особи понад п'яти днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Таким чином, Інструкція № 58 встановлює єдиний порядок ведення трудових книжок для працівників незалежно від того, громадянами якої держави вони є.

Виплата заробітної плати, оподаткування та соціальні гарантії

Щодо порядку оподаткування виплачуваної працівнику-іноземцю заробітної плати, то згідно із підпунктом "д" п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року № 889-IV (далі - Закон про ПДФО), заробітна плата нарахована (виплачена, надана) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, є доходом з джерелом походження з України і входить до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку. Доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами Закону про ПДФО.

Заробітна плата, незалежно від джерела її виплати, яка виплачується нерезиденту працедавцем-резидентом, підлягає оподаткуванню по ставці, визначеній пунктом 7.1 ст. 7 Закону про ПДФО та оподатковується на загальних підставах за ставкою 15% (на період 2004 - 2006 pp. - 13%).

Згідно з підпунктом 9.11.1 п. 9.11 ст. 9 Закону про ПДФО додатково доходами з джерелом їх походження з України вважаються також доходи, нараховані нерезидентам, які:

а) працюють на об'єктах, розташованих на території України, у тому числі у представництвах нерезидентів-юридичних осіб, незалежно від джерел виплати таких доходів;

б) є членами керівних органів резидентів - юридичної особи чи фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності або їх представництв за кордоном та отримують у цьому зв'язку заробітну плату, інші виплати та винагороди за рахунок таких резидентів;

в) є суб'єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність на території України, незалежно від джерел виплати таких доходів.

Якщо доходи з джерелом їх походження з України виплачуються нерезиденту іншим нерезидентом, то такі доходи повинні зараховуватися на рахунок, відкритий таким нерезидентом у банку-резиденті, режим якого встановлюється Національним банком України. При цьому цей банк-резидент вважається податковим агентом при здійсненні будь-яких видаткових операцій з такого рахунку.

У разі виплати нерезидентом таких доходів іншому нерезиденту готівкою або у формі, відмінній від грошової, нерезидент-отримувач такого доходу зобов'язаний самостійно нарахувати та сплатити (перерахувати) податок до бюджету протягом 20 календарних днів, наступних за днем одержання таких доходів, але не пізніше закінчення його перебування в Україні.

Якщо зазначені у підпункті 9.11.1 п. 9.11 ст. 9 Закону про ПДФО доходи виплачуються нерезиденту резидентом-фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

При нарахуванні на користь нерезидента доходів у вигляді процентів, дивідендів або роялті застосовується відповідна ставка податку, встановлена Законом про ПДФО для нарахування таких доходів резиденту.

Підприємство, яке нараховує та виплачує таку заробітну плату, має при цьому виконати всі функції податкового агента, передбачені пунктом 1.15 ст. 1 Закону про ПДФО.

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 ст. 7 Закону про ПДФО, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів-фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 Закону про ПДФО, згідно з яким при нарахуванні на користь нерезидента доходів у вигляді процентів, дивідендів або роялті застосовується відповідна ставка податку, встановлена Законом про ПДФО для нарахування таких доходів резиденту.

Крім цього, обов'язково утримуються відповідні нарахування із заробітної платні іноземця.

Відповідно до чинного законодавства підприємство зобов'язано проводити із заробітної платні іноземця всі виплати по зборах в порядку і за ставками, передбаченими для громадян України, за винятком збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено перелік осіб, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття. У вказаний перелік входять іноземні громадяни, тимчасово працюючі за наймом в Україні, якщо інше не встановлене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, із заробітної плати іноземця підприємство має сплачувати:

1) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування (відповідно до статті 11 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" іноземці підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, якщо інше не встановлене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

2) збір на загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання;

3) збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

При цьому слід зазначити, що від сплати внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття звільнені саме іноземні громадяни, а не працедавці, для яких внески нараховуються на фонд оплати праці. Таким чином, підприємство не утримує внески із зарплати іноземця, але нарахування у розмірі 1,3% необхідно проводити в загальному порядку.

Податок, утриманий з доходів нерезидентів відповідно до пункту 16.2 ст. 16 Закону про ПДФО, підлягає зарахуванню до бюджету територіальної громади за місцем утримання такого податку, тобто за місцем реєстрації резидента (податкового агента), що здійснив виплату, одночасно з виплатою оподаткованого доходу.

У разі виплати доходу готівкою або в негрошовій формі податок повинен бути сплачений (перерахований) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.

Якщо дохід нерезиденту нарахований, але не виплачений, то податок, що підлягає утриманню з цієї суми, повинен бути перерахований резидентом (податковим агентом) протягом 30 календарних днів, наступних за останнім днем звітного (податкового) місяця.

Інформація про нараховані і виплачені іноземним громадянам суми доходу і утриманих з них податків відображається юридичними особами і фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, що виплачують доходи, у формі податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ), порядок складання і форма якої затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 29.09.2003 р. № 451 "Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку".

Платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний у відповідності до підпункту 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону про ПДФО включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку до 1 квітня року, наступного за звітним.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Сплата податкового зобов'язання, вказаного в декларації, здійснюється протягом 10 календарних днів, наступних за останнім вдень відповідного граничного терміну, тобто до 11 квітня року, наступного за звітним.

Виплата зарплати в валюті

Дуже часто виникає особливе питання стосовно виплат працівнику-іноземцю заробітної плати в валюті. Зокрема, чи потрібна індивідуальна ліцензія Національного банку України для здійснення виплати заробітної плати підприємством - резидентом найманим працівникам - нерезидентам в іноземній валюті з валютного рахунку підприємства.

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується в грошових знаках, які мають законний оборот на території України.

У свою чергу, пунктом 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено вказаним Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Також відповідно до даного Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави для здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з підпунктом "г" п. 4 ст. 5 даного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують також і операції використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Далі статтею 7 вказаного Декрету передбачено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами тільки в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

На перший погляд, виходячи з вищевикладеного, вбачається, що заробітна плата іноземця повинна виплачуватися у валюті України.

Але зазначимо, що відповідно до пункту 10 постанови Національного банку України від 10.08.2005 р. № 281 "Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України" поточними торговельними операціями в іноземній валюті є розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством України для здійснення таких розрахунків та розрахунки на території України між резидентами-суб'єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку.

Поточними неторговельними операціями в іноземній валюті є оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими договорами (контрактами) працюють в Україні, виплати матеріальної допомоги, премій та призів (абзац 13 п. 11 розділу І Постанови НБУ № 281).

Відповідно до пункту 5.4 "Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку здійснюється, зокрема, оплата праці працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні, а саме - виплати готівкою або перерахування коштів на рахунки цих осіб відкритих в уповноважених банках України.

Таким чином, з урахуванням викладеного, оплата праці нерезидентів в іноземній валюті, які згідно з укладеними трудовими договорами (контрактами) працюють в Україні, не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Але ж як бачимо, працевлаштування такого нерезидента в Україні повинно бути проведено повністю згідно з чинним законодавством.

Але не завжди підприємство може (чи хоче) виплачувати заробітну плату в іноземній валюті. Так, наприклад, іноземна фізична особа (нерезидент) може одержувати на території України доходи у вигляді гонорарів, призи, авторські винагороди, спадщину і т.д. в національній валюті від підприємств, де він не є постійним працівником. Як діяти в такому випадку? Якщо іноземна фізична особа (нерезидент) одержує на території України доходи (у тому числі і які-небудь гонорари, заохочення) в національній валюті (в гривнах), то такі доходи можна конвертувати в іноземну валюту, будь то долари чи евро для переказу за кордон.

Механізм такого конвертування здійснюється просто: потрібно відкрити іноземному громадянину поточний рахунок в одному з комерційних банків для зарахування грошових коштів в національній валюті України, походження яких він може підтвердити (грошові кошти отримані як оплата праці). Рахунок слід відкривати в банку, який має ліцензію на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Гонорари також можуть бути зараховані на рахунок іноземного громадянина, якщо їх виплата буде здійснена в порядку, що не суперечить законодавству України.

Порядок відкриття рахунків іноземним громадянам і зарахування на них грошових коштів регулюється Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Нацбанку України від 12.11.2003 р. № 492.

Грошові кошти, розміщені на такому поточному рахунку, іноземець може конвертувати в іноземну валюту.

Право на державну допомогу

Право на державну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21.11.92 р. № 2811-XII (далі - Закон про допомогу сім'ям) мають громадяни України, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну. Такого права вони набувають, починаючи з місяця, в якому вони прибули в Україну.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. В тих випадках, коли договори (угоди) між Україною та іншими державами передбачають інші правила, ніж ті, які містить Закон про допомогу сім'ям, застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. У тих випадках, коли договори (угоди) між Україною та іншими державами передбачають інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 р. № 1788-ХІІ, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Зазначимо, що порядок переведення пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, визначаються постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок переведення пенсій громадянам, які виїхали на постійне проживання до інших країн" від 06.04.93 р. № 258 та постановою Правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні" від 23.04.99 р. № 4-5.

Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні.

Звільнення від подвійного оподаткування

Для іноземних громадян існує також можливість запобігти подвійному оподаткуванню. Так, законодавство багатьох іноземних держав передбачає для своїх громадян право на податковий кредит. Іноземні громадяни, що працюють в Україні за наймом, можуть скористатися у своїй країні правом на зменшення суми податкового зобов'язання зі сплати прибуткового податку (податку з доходів) на суму сплаченого в Україні податку. Для здійснення такого зарахування нерезиденту необхідно в податковому органі за місцем реєстрації резидента, що виплачує доходи, отримати Довідку про сплачений в Україні податок на прибуток (доходи), форма якого затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 03.09.2003 р. № 417 "Про затвердження Порядку видачі довідки про сплачений нерезидентом в Україні податок на прибуток (доходи) та форми цієї довідки".

“Вісник бухгалтера і аудитора України”, № 7-8, квітень 2007 г.