ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
12 липня 2006 року

Справа № 49/133

Про скасування податкового повідомлення-рішення

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Н.,

Суддів: П., К., Л., С.,

при секретарі судового засідання Б.,

за участю представників:

позивача: гр. З. дов. від 11.07.2006, гр. С дов. від 11.07.2006, гр. Г дов. від 11.07.2006

відповідача: гр. Т дов. від 15.09.2005 № 3882/9/10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову господарського суду міста Києва від 11.11.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.02 2006 у справі №49/133 за позовом Приватного підприємства “Д” до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення встановив:

У серпні 2005 року Приватне підприємство “Д” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (з урахуванням заяв про зміну позовних вимог) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0922306/0 від 02.08.2005.

Позовні вимоги позивач мотивував тим, що він не припускався порушень встановленого порядку використання реєстратора розрахункових операцій, а тому підстав для застосування до нього фінансових санкцій у відповідача не було.

Постановою господарського суду міста Києва від 11.11.2005, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2006 позовні вимоги задоволено повністю, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва № 0922306/0 від 02.08.2005.

Зазначені судові рішення мотивовані відсутністю порушень законодавства з боку позивача, зокрема посиланням на те, що позивач не був зобов’язаний застосовувати реєстратор розрахункових операцій на підставі пункту 1 статті 9 Закону України “Про застосування реєстратора розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, оскільки грошові кошти позивач приймає від клієнтів з оформленням прибуткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивачем реалізуються туристичні послуги, реалізація яких підпадає під дію вищенаведеної норми Закону України “Про застосування реєстратора розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями Державна податкова інспекція у Дніпровському районі міста Києва звернулася з касаційною скаргою, у якій просить постанову господарського суду міста Києва від 11.11.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2006 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги скаржник обґрунтовує тим , що судами першої та апеляційної інстанцій не правильно застосовано норми матеріального права, зокрема, позивачем не проводиться реалізація власних туристичних послуг, у зв’язку з чим є неправомірним посилання на отримання позивачем готівки з оформленням прибуткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій.

Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи і правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено по справі судами першої та апеляційної інстанцій 15.02.2005 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва здійснена перевірка щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу Приватним підприємством “Д”.

Зазначеною перевіркою було встановлено порушення п. 1 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, яке полягало у тому, що позивач реалізовував тури в Єгипет, Турцію, Чорногорію, Таїланд, які є не власно створеним туристичним продуктом, а продуктом інших туристичних операторів. Відповідач дійшов висновку, що ПП “Д” здійснювало посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту іншого туристичного оператора, і мало статус не туроператора, а тур агента.

За результатами зазначеної перевірки складено Акт від 15.02.2005 на підставі якого, позивачеві направлено податкове повідомлення-рішення від 02.08.2005 № 0000922306/0, яким нараховані штрафні санкції в розмірі 3 504 250,00 грн.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із твердженням судів попередніх інстанцій, що вищезазначені висновки відповідача є необґрунтованими .

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються зокрема, при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Частиною 1 статті 20 Закону України “Про туризм” за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг , якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Враховуючи вищенаведені вимоги норм матеріального права, а також встановлені обставини справи, зокрема, факт надання позивачем послуг в сфері туризму, судова колегія вважає , що суди першої та апеляційної інстанцій цілком правомірно дійшли до висновку про правомірність не застосовування позивачем реєстратора розрахункових операцій та розрахункової книжки.

Таким чином, твердження відповідача, які викладені в касаційній скарзі, є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеними доводами.

Більш того, судова колегія звертає увагу на те , що суди попередніх інстанцій правильно дійшли до висновку, що фінансові санкції, які визначені спірним податковим повідомленням-рішенням , не є податковим зобов'язанням у розумінні вимог Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181.

Частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З вищевикладених підстав колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень норм матеріального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, з огляду на що підстав для їх скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 – 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, – ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення

Постанову господарського суду міста Києва від 11.11.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2006 по справі 49/133 – залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

Судді