Рекомендація Rec(2002)13
Комітету міністрів Ради Європи державам-членам
"Щодо опублікування та розповсюдження тексту Європейської
конвенц
ії з прав людини і практики Європейського суду
з прав людини в державах-членах"

Ухвалено
на 822-й сесії заступників
міністрів Комітету міністрів
від 18 грудня 2002 р.

Комітет міністрів, згідно зі статтею 15.b Статуту Ради Європи,

беручи до уваги важливість Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція), і зокрема практики Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як конституціонального забезпечення захисту публічного порядку в Європі;

вважаючи безперешкодний доступ до прецедентної практики Суду надзвичайно важливим для ефективного впровадження Конвенції на національному рівні, оскільки він дає змогу забезпечити узгодженість внутрішньодержавних рішень з цією практикою і запобігти порушенням;

беручи до уваги відповідну практику Суду, Комітету міністрів у сфері здійснення ним контролю за виконанням рішень Суду, а також держав-членів стосовно опублікування та розповсюдження практики Суду;

враховуючи, що під час Європейської конференції міністрів з проблем захисту прав людини (Рим, 3 - 4 листопада 2000 року) держави-члени були заохочені "забезпечувати переклад і широке розповсюдження тексту Конвенції серед національних органів влади, передусім судів, і повний доступ до напрацювань у прецедентній практиці Суду, викладених мовою (мовами) держави";

беручи до уваги різноманітність традицій та способів опублікування та розповсюдження судових рішень у державах-членах;

посилаючись на статтю 12 Статуту Ради Європи, згідно з якою офіційними мовами Ради Європи є англійська та французька,

рекомендує урядам держав-членів переглянути їхню практику стосовно опублікування та розповсюдження:

- тексту Конвенції мовою (мовами) держави,

- рішень та ухвал Суду,

у світлі таких міркувань.

Важливо, щоб держави-члени:

i. забезпечували опублікування та розповсюдження тексту Конвенції мовою (мовами) країни таким чином, щоб знання його було ефективним і щоб національні органи влади, передусім суди, могли його застосовувати;

ii. забезпечували з ініціативи держави чи приватних осіб негайне і широке опублікування рішень та ухвал Суду, які становлять відповідні напрацювання у прецедентній практиці або вимагають від них як від держав-відповідачів спеціальних заходів з їх виконання, повністю або принаймні у стислому викладі чи у формі витягів (з відповідними посиланнями на оригінальні тексти) мовою (мовами) країни, зокрема в офіційних виданнях, інформаційних бюлетенях відповідних міністерств, правових журналах та інших засобах масової інформації, якими зазвичай користується правнича громадськість, включаючи, коли це доречно, Інтернет-сторінки;

iii. заохочували, в разі необхідності, регулярний випуск посібників та інших видань мовою (мовами) країни у друкованій та/або електронній формі, сприяючи обізнаності із системою Конвенції та основоположною прецедентною практикою Суду;

iv. поширювали адресу Інтернет-сторінки Суду (http://www.echr.coe.int), зокрема забезпечуючи наявність посилань на цю сторінку на національних Інтернет-сторінках, які, як правило, використовуються для правових досліджень;

v. забезпечували судові органи текстами відповідних прецедентних рішень у друкованій та/або електронній формі (CD-Rom, DVD тощо) чи обладнанням, необхідним для доступу до практики Суду через Інтернет;

vi. забезпечували, в разі необхідності, швидке розповсюдження серед державних органів, таких як суди, правоохоронні органи, пенітенціарні установи або соціальні служби, а також, коли це доцільно, і серед недержавних інституцій - таких як об'єднання адвокатів, професійні об'єднання тощо, - тих рішень, які можуть мати особливе значення в їхній діяльності, якщо потрібно, то разом з пояснювальною запискою або циркуляром;

vii. забезпечували негайне інформування національних органів влади чи інших структур, які мають безпосередній стосунок до конкретної справи, про рішення або ухвалу Суду, наприклад, надіславши їхні копії;

viii. розглянули можливість співпраці з метою опублікування в друкованій або електронній формі збірок наявних рішень чи ухвал Суду мовами, що не є офіційними в Раді Європи.