ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
10.06.2004 р.

справа N 11/436-пн

Про визнання недійсними договорів

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів

розглянувши у Приватного спеціалізованого відкритому монтажно-налагоджувального судовому засіданні підприємства "ГКН" касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2004 у справі № 11/436-пн господарського суду Херсонської бласті за позовом ДПІ у м. Херсоні до Приватного спеціалізованого монтажно-налагоджувального підприємства "ГКН", ТОВ "К" про визнання недійсними договорів

підряду

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:                не з'явився.
від відповідача 1:           присутній.
від відповідача 2:           не з'явився.

встановив:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 30.10.2003 у справі № 11/436-пн у позові відмовлено. Рішення мотивовано тим, що ДПІ у м. Херсоні є неналежним позивачем, оскільки чинним законодавством не передбачені повноваження органів державної податкової служби як контролюючого органу у сфері ліцензування будівельних робіт.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ДПІ у м. Херсоні було подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2004 рішення господарського суду Херсонської області від 30.10.2003 у справі № 11/436-пн скасовано, позов задоволено. Визнано недійсним договір субпідряду № 58-с від 30.09.2002, укладений між Приватним спеціалізованим монтажно-налагоджувальним підприємством "ГКН" та ТОВ "К". Визнано недійсним договір субпідряду № 90-с від 04.11.2002, укладений між Приватним спеціалізованим монтажно-налагоджувальним підприємством "ГКН" та ТОВ "К". Визнано недійсним договір субпідряду № 103-с від 02.12.2002, укладений між Приватним спеціалізованим монтажно-налагоджувальним підприємством "ГКН" та ТОВ "К". Стягнуто з Приватного спеціалізованого монтажно-налагоджувального підприємства "ГКН" на користь держави 127, 50 грн. державного мита, а на користь ДП "СІЦ" - 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з ТОВ "К" - 127, 50 грн. державного мита, а на користь ДП "СІЦ" - 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Зобов'язано відповідачів провести двохсторонню реституцію. Стягнуто з Приватного спеціалізованого монтажно-налагоджувального підприємства "ГКН" на користь держави 63, 50 грн. державного мита за апеляційною скаргою; стягнуто з ТОВ "К" - 63, 50 грн. державного мита за апеляційною скаргою.

У касаційній скарзі Приватне спеціалізоване монтажно-налагоджувальне підприємство "ГКН" просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2004, а рішення господарського суду Херсонської області від 30.10.2003 у справі № 11/436-пн залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції ст. 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-ХІІ.

Позивач та відповідач-2 не скористались своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача-1, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

30.09.2002 між Приватним спеціалізованим монтажно - налагоджувальним підприємством "ГКН" та ТОВ "К" укладено договір субпідряду № 58-с, на виконання умов якого відповідач - 2 зобов'язувався здійснити монтажні і демонтажні роботи по вузлу обліку та ГРУ у цеху літографії ДП "КУ" та газопостачання газонагріваючого агрегату ЕСМ/G-14 в жерстянобаночному цеху ДП "КУ".

04.11.2002 між Приватним спеціалізованим монтажно- налагоджувальним підприємством "ГКН" та ТОВ "К" укладено договір субпідряду № 90-с, на виконання умов якого відповідач-2 зобов'язувався здійснити поточний монтаж на 2 котли ХОСП ХСЗ "ХМС", газопостачання газорозбірних постів в БКЦ-2 в ХОСП ХСЗ "ХМС", монтаж системи подання газу для технічних потреб та опалення ХОСП ХСЗ "ХМС", газопостачання оздоблювальної фабрики ВАТ "ХБК" та гозопроводу вищого та середнього рівнів.

02.12.2002 між Приватним спеціалізованим монтажно- налагоджувальним підприємством "ГКН" та ТОВ "К" укладено договір субпідряду № 103-с, на виконання умов якого відповідач-2 зобов'язувався здійснити виготовлення та монтаж чотирьохпостових газорозбірних блоків та перенесення газопроводу на стапель ХОСП ХСЗ "ХСВ".

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "К" виконало роботи за вищезазначеними договорами в повному обсязі, а Приватне спеціалізоване монтажно-налагоджувальне підприємство "ГКН", в свою чергу, розрахувалось за виконані роботи по договорам в повному обсязі (про що свідчать акти приймання виконаних робіт, податкові накладні та платіжні доручення, які знаходяться в матеріалах справи).

Під час здійснення перевірки фінансово-господарської діяльності відповідачів було встановлено, що ТОВ "К" здійснювало будівельно- монтажні роботи без наявності ліцензії.

ДПІ у м. Херсоні звернулась з позовом про визнання вказаних угод недійсними на підставі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ), оскільки відсутність у відповідача - 2 ліцензії на проведення будівельно-монтажних робіт є порушенням п. 30 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.01.2000 № 1775-ІІІ.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання оспорюваних договорів недійсними на підставі ст. 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), господарський суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачені повноваження органів державної податкової служби як контролюючого органу у сфері ліцензування будівельних робіт, у зв'язку з чим орган державної податкової служби не може вважатися належним позивачем у справі.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позов, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) до функцій органів державної податкової служби віднесено здійснення контролю за наявністю ліцензіє, а здійснення будівельно-монтажних робіт без наявності ліцензій є порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ), що є підставою для визнання угоди недійсною згідно зі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ).

Однак, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій не є такими, що грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено правилами ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ).

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, і настання певних юридичних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторони за угодою, у чому конкретно полягає направомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про підприємництво" від 07.02.1991 № 698-ХІІ окремими видами діяльності підприємство може займатися лише на підставі спеціального дозволу (ліцензії).

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності: будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж).

Господарськими судами встановлено, що ТОВ "К" уклало договори субпідряду та виконало роботи, передбачені цими договорами, без наявності відповідної ліцензії.

Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) при недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Окрім того, відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 зі змінами внесеними постановами від 25.12.1992 № 13 та від 25.05.1998 № 15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" суд, якщо інше не передбачено законом, в разі визнання договору недійсним з підстав передбачених ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах.

Застосувавши наслідки визнання угоди недійсною у вигляді двохсторонньої реституції, господарський суд апеляційної інстанції не з'ясував можливості сторін повернути все отримане за угодою в натурі, не конкретизував зазначені наслідки визнання угоди недійсною (повернення отриманого за угодою в натурі, відшкодування його вартості в грошах тощо).

Крім того, господарський суд апеляційної інстанції не навів достатнього юридичного обгрунтування щодо можливості визнання спірної угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 48 ЦК України ( 435-15 ).

Вищенаведене свідчить про те, що місцевим та апеляційним господарськими судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

За таких обставин, постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2004 та рішення господарського суду Херсонської області від 30.10.2003 у справі № 11/436-пн підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду І-ої інстанції.

При новому розгляді справи слід всебічно і повно перевірити всі обставини справи, дати належну юридичну оцінку підставам пред'явлення позову та ухвалити законні і обгрунтовані рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, постановив:

Касаційну скаргу Приватного спеціалізованого монтажно - налагоджувального підприємства "ГКН" задовольнити частково.

Скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2004 та рішення господарського суду Херсонської області від 30.10.2003 у справі № 11/436-пн, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.