ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
27.04.2005
Справа N 10/381
Про стягнення грошової суми
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Щотки С.О.
суддів: Подоляк О.А., Семчука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПП "Бертоза & К" на постанову від 25.11.2004 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі N 10/381 за позовом ПП "Бертоза & К" (надалі - Підприємство) до ТОВ "Анвіолія" (надалі - Товариство) про стягнення 1 310 863,90 грн.
за участю представників:
від позивача - Демиденко Т.М., Ринковий В.І., Павлюк Л.М., Бертоза Й.
від відповідача - Вдовиченко В.В., Корсунов С.В.
в судовому засіданні 20.04.2005 р. оголошувалась перерва
встановив:
В жовтні 2003 р. Підприємство звернулось до суду з позовом про відшкодування Товариством шкоди на підставі ст. 440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ).
Відповідач проти позову заперечував.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 28.11.2003 р. (суддя Юрчук М.І.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 401580 грн. матеріальної шкоди; в решті позову відмовлено.
Приймаючи рішення місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнутої суми.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 р. (судді: Бойко С.М., Кузь В.Л., Давид Л.Л.) скасовано рішення господарського суду Рівненської області від 28.11.2003 р. в частині задоволення позову: відмовлено Підприємству у стягненні з Товариства 401580 грн. матеріальної шкоди; в решті рішення залишено без змін.
Приймаючи постанову апеляційний господарський суд виходив з недоведеності позивачем вини відповідача у заподіянні шкоди.
Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
До зобов'язань із заподіяння шкоди, що виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року N 435-IV, застосовуються положення глави 40 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) від 18.07.1963 року (далі - ЦК УРСР).
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року N 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Рішення та постанова у даній справі вказаним вимогам не відповідають з огляду на неправильне застосування судами положень статей 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ), якими визначаються загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди, та положень процесуального законодавства.
Передбачена статтею 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) відповідальність настає у разі заподіяння шкоди особі і майну громадянина або майну юридичної особи і полягає в обов'язку особи, яка заподіяла шкоду, відшкодувати її у повному обсязі. Отже, юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення даного зобов'язання, є факт заподіяння шкоди, як самостійної підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, передбаченої статтею 4 ЦК УРСР.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 2 постанови від 27.03.1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи такі позови, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) шкода підлягає відшкодуванню за умови, що дії особи, яка її заподіяла, були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Проте місцевий господарський суд не навів правового обґрунтування щодо наявності, а апеляційний господарський суд щодо відсутності підстав для застосування до Товариства відповідальності за правилами статті 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ), а мотиви, з яких прийняті рішення та постанова, є суперечливими та необґрунтованими.
Наведе є наслідком того, що вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, місцевий та апеляційний господарські суди невірно розподілили між сторонами обов'язок доказування, тобто неправильно визначили, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України ( 1798-12 ).
Виходячи з цього, відповідно до статті 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ), позивач повинен був довести наявність шкоди і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди, розмір відшкодування. В свою чергу, відповідач повинен був доводити відсутність своєї вини, оскільки в силу положень ЦК УРСР остання презумується.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд не навів наявність всіх необхідних елементів складу правопорушення, як необхідної підстави для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, а відтак висновок цього суду про необхідність задоволення позову частково є необґрунтованим.
В свою чергу, апеляційний господарський суд помилково навів недоведеність позивачем вини відповідача у заподіянні шкоди як підставу для відмови в задоволенні позову. Позивач не повинен був доводити вину відповідача. Обов'язок по доведенню відсутності своєї вини повинен бути покладений на відповідача.
Крім того, судами допущено порушення і неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ст. 4-2 ГПК України ( 1798-12 ), однією з засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зміст даного принципу полягає, зокрема, у встановленні для сторін рівних можливостей для здійснення своїх процесуальних прав і виконання обов'язків.
В силу ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ), сторони користуються рівними процесуальними правами. До прав сторін, зокрема, належать право брати участь в господарських засіданнях; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 93 ГПК України ( 1798-12 ) відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. За змістом наведеної статті, тримісячний строк є присічним та не може бути відновлений.
Однак, Львівський апеляційний господарський суд ухвалою від 17.05.2004 р. за клопотанням відповідача необґрунтовано відновив вищевказаний присічний строк без будь-якого правового обґрунтування цієї процесуальної дії. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2004 р. ті ж самі наведені відповідачем причини пропуску строку не були прийняті судом до уваги, у зв'язку із чим апеляційна скаргу була повернута.
Крім того, апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду була розглянута апеляційним господарським судом з порушенням строку, встановленого ст. 102 ГПК України ( 1798-12 ). При цьому, строк не було продовжено в порядку ст. 69 ГПК України.
В свою чергу, при вирішенні даного спору по суті, господарський суд першої інстанції не забезпечив відповідачу можливості реалізувати передбачені ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) процесуальні права, оскільки розглянув справу за відсутності повноважного представника відповідача.
Так, ухвалою господарського суду Рівненської області від 31.10.2003 р. порушено провадження у справі, зобов'язано сторони виконати певні дії, визнано явку представників сторін обов'язковою. Ухвалою господарського суду Рівненської області від 14.11.2003 р. розгляд справи відкладено, явку сторін визнано обов'язковою. В судовому засіданні 24.11.2003 р. судом оголошено перерву, а 28.11.2003 р. прийнято рішення.
Разом з тим, частина 1 ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) передбачає, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін та неподання витребуваних доказів.
Проте, призначивши розгляд справи в межах встановленого ст. 69 ГПК України ( 1798-12 ) процесуального строку, витребувавши докази, які необхідні для вирішення спору, місцевий господарський суд, незважаючи на неподання витребуваних доказів, які необхідні для вирішення спору, та на неявку представника відповідача у судове засідання, не маючи відомостей про належне його повідомлення, не відклав розгляд справи в межах строку, встановленого ст. 69 ГПК України, а прийняв рішення, неправильно застосувавши ст. ст. 75, 77 ГПК України.
В матеріалах справи (а.с. 42-44, 52-54) знаходяться Повідомлення про вручення поштових рекомендованих відправлень, яке не містять відомостей про вручення відправлення одержувачу (відповідачу), не містять відбитку поштового відділення, а також будь-яких пояснень про причину невручення відправлення. Крім того, матеріали справи містять ухвали господарського суду Рівненської області від 31.10.2003 р. та від 14.11.2003 р. із конвертами, якими ухвали були надіслані на адресу відповідача. Вказана кореспонденція була повернута поштовим відділенням до суду по причині невручення відповідачу. Як вбачається з доданих до конвертів довідок поштового відділення від 03.11.2003 р. та від 18.11.2003 р. причиною невручення вказана незнаходження відповідача за вказаною адресою.
Викладене свідчить про те, що розглянувши справу за відсутності відповідача, суд першої інстанції не повідомив відповідача належним чином про час і місце засідання суду та не забезпечив йому рівних з позивачем процесуальних прав, чим допустив порушення п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 75, 77 ГПК України ( 1798-12 ).
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Відтак, судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст.ст. 84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) та вимогам, що викладені в постановах Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення" та від 27.03.1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зі змінами та доповненнями.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), суд постановив:
Касаційну скаргу ПП "Бертоза & К" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Рівненської області від 28.11.2003 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2004 р. у справі N 10/381 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.