ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
25.05.2005

Справа N 45/275

Про стягнення грошової суми

(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Щотки С.О.

суддів: Подоляк О.А., Семчука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АКБ "Правекс-Банк" на постанову від 31.01.2005 р. Київського апеляційного господарського суду у справі N 45/275 за позовом Національного банку України до АКБ "Правекс-Банк" (надалі - Банк) про стягнення 76 625 грн.

за участю представників:

від позивача - Сологуб О.М.

від відповідача - Коробейнікова І.Л.

в судовому засіданні 13.04.2005 р. оголошувалась перерва

встановив:

В червні 2004 р. Національний банк України звернувся до суду з позовом про стягнення з Банку на користь Державного бюджету України 76 625 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на вчинені Херсонською філією Банку порушення п. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет). У відповідності до ст. 16 Декрету Національним банком України прийнято постанову від 17.04.2000 р. N 10 про притягнення Банку до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді штрафу в розмірі 76 625 грн. Відповідач оскаржив постанову від 17.04.2000 р. N 10 до суду. За наслідком розгляду справи N 41/525(5/74) про визнання недійсною постанови N 10 від 17.04.2000 р. в задоволенні позову Банку було відмовлено. Нарахований штраф Банк добровільно не сплатив.

Банк проти пред'явленого позову заперечував вказуючи про пропуск позивачем строку позовної давності. В обґрунтування заперечень відповідач посилався на строки, встановлені ст.ст. 257, 258 ЦК України ( 435-15 ) та пунктом 3.5 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. N 49 (надалі - Положення).

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.11.2004 р. (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2005 р. (судді: Ковтонюк Л.В., Зубець Л.П., Муравйов О.В.), позов задоволено з підстав правомірності та обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, Херсонською філією Банку порушено вимоги пункту 2 статті 13 Декрету ( 15-93 ). 17.04.2000 р. Національним банком України було прийнято постанову N 10 про притягнення Банку до відповідальності за порушення валютного законодавства, якою застосовано штрафні санкції у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій, здійснених з порушенням чинного законодавства (76 625 грн.) на підставі статті 16 Декрету та пункту 4 розділу 1 Положення "Про порядок застосування статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", затвердженого постановою Правління Національного банку України N 212 від 04.07.1997 р. (в редакції постанови Правління Національного банку України N 280 від 20.07.1998 р.) із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України N 387 від 30.07.1999 р.

Постанову Національного банку України N 10 від 17.04.2000 р. Банк оскаржив до суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.11.2003 р. у справі N 41/525(5/74), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2004 р., Банку відмовлено в позові до Національного банку України про визнання постанови Національного банку України N 10 від 17.04.2000 р. недійсною.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2004 р. у справі N 41/525(5/74) постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2004 р. залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 02.09.2004 р. Банку відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.05.2004 р. у справі N 41/525(5/74).

Відповідно до розділу 3 Положення санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ), застосовуються до банків чи інших фінансово-кредитних установ Національним банком України. У разі виявлення порушень з боку банків або фінансово-кредитних установ уповноваженими працівниками НБУ складається протокол за формою згідно з додатком 1, який вручається керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов'язки) банку або фінансово-кредитної установи, чи їх відокремленого структурного підрозділу, де безпосередньо здійснювалась відповідна перевірка (п.п. 3.2, 3.3).

У разі прийняття рішення про застосування санкцій виноситься постанова про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства, яка складається за формою згідно з додатком 2, підписується при застосуванні санкцій до 50 тис. доларів США - директором Департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ, та надсилається порушнику, який протягом п'яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України. У разі несплати порушником штрафу в зазначений строк він підлягає стягненню у судовому порядку (п.п. 3.4, 3.5).

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини сторін; встановили відсутність доказів сплати штрафу відповідно до вимог постанови N 10 від 17.04.2000 р. про притягнення до відповідальності за порушення правил валютного законодавства; обґрунтовано спростували заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності; дійшли правомірних висновків про задоволення позовних вимог.

На підставі встановлених фактичних обставин судами із дотриманням вимог процесуального права з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.

Посилання оскаржувача на пропуск позивачем встановленого ст.ст. 257, 258 ЦК України ( 435-15 ) строку позовної давності не приймається колегією суддів до уваги.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. N 7-рп/2001 (справа N 1-22/2001) за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) норми Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) та податкових законів, про які йдеться у конституційному зверненні, що встановлюють відповідальність за порушення їх приписів, спрямовані на забезпечення режиму здійснення валютних операцій, фінансової (в тому числі податкової) дисципліни. За змістом цих норм предметом їх регулювання є відносини не цивільно-правового, а публічно-правового характеру, передбачена ними відповідальність також є публічно-правовою.

Відповідно до ст. 1 ЦК України ( 435-15 ) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Твердження оскаржувача про порушення судами п. 3.5 Положення, відповідно до якого позовна заява про стягнення суми штрафу подається до місцевого господарського суду за місцезнаходженням порушника протягом 10 днів після закінчення строку для добровільної сплати штрафу, як підстави для відмови в позові - є помилковим, оскільки передбачений вказаним пунктом строк не є строком позовної давності. Положення не передбачає втрату права на позов та права на пред'явлення позову внаслідок закінчення вказаного строку.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), суд постановив:

Касаційну скаргу АКБ "Правекс-Банк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2005 р. у справі N 45/275 залишити без змін.