КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

РІШЕННЯ
25 грудня 2003 року N 22-рп/2003
м. Київ

Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційними поданнями 53 і 47 народних
депутатів України про офіційне тлумачення положення
частини третьої статті 103 Конституції України

Справа N 1-46/2003

(справа щодо строків перебування на посту
Президента України)

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Німченка Василя Івановича - суддя-доповідач,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями 53 і 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Приводом для розгляду справи відповідно до статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стали конституційні подання 53 і 47 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 41, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є практична необхідність у з'ясуванні та офіційній інтерпретації положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Заслухавши суддю-доповідача Німченка В.I. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 53 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з яким одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Автори клопотання вважають, що передбачене частиною третьою статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) обмеження може бути застосоване лише щодо особи, яка за цією Конституцією була двічі обрана Президентом України, склала присягу і виконувала протягом конституційного строку визначені саме цим Основним Законом України повноваження. Невизнання цього обмеження означало б надання чинній Конституції України зворотної дії в часі і порушило б вимоги статей 19, 38, 58, 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Тому є потреба в офіційному тлумаченні Конституційним Судом України положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо того, чи має воно зворотну дію в часі, чи поширюється передбачене ним обмеження на особу, обрану Президентом України з іншим правовим статусом та повноваженнями до набуття чинності цією Конституцією.

2. Інший суб'єкт права на конституційне подання - 47 народних депутатів України - також звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення зазначеного положення статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) "на предмет можливості бути обраним Президентом України на наступний строк громадянина Кучми Леоніда Даниловича, який з червня 1994 року займає пост Президента України".

3. Перша колегія суддів Конституційного Суду України відкрила провадження у справах і об'єднала їх для розгляду в одне конституційне провадження.

4. Під час підготовки справи до розгляду на запити Конституційного Суду України надійшли висновки вищих юридичних навчальних закладів та наукових установ України.

На думку фахівців юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, обмеження права на зайняття поста Президента України, передбачене статтею 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ), може застосовуватися у часі лише щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією Конституцією. У їхньому розумінні статті 103 "Кучма Леонід Данилович за Конституцією України 1996 року обирався Президентом України перший раз. Виконання ним обов'язків за час дії Конституції України з 1996 року до 14 листопада 1999 року, тобто до дня перших виборів Президента України за новою Конституцією України, не може вважатися п'ятирічним строком повноважень Президента України". При цьому "право бути обраним на пост Президента України після прийняття Конституції України 1996 року виникло один раз і було реалізоване Л. Кучмою єдиний раз у 1999 році".

Фахівці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України вважають, що право громадянина України бути обраним Президентом України, як і інші конституційні права і свободи громадянина, не можуть бути обмежені. На їх думку, "водночас з моменту набрання чинності Конституцією України починає діяти й конституційне обмеження щодо кількості повторних строків перебування однієї і тієї ж особи на посаді Президента України (частина третя статті 103 Конституції України). Інше тлумачення цієї норми призвело б до вилучення із принципу рівності конституційних прав окремих осіб, що є неприпустимим з огляду на засади демократії, верховенства права та Закону".

У висновку стверджується, що оскільки розділ XV "Перехідні положення" Конституції України 1996 року ( 254к/96-ВР ) не містить будь-яких конкретних обмежень щодо строків повноважень вищих органів державної влади України, норма Конституції України 1996 року, яка встановлює, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд, починає діяти з моменту набрання чинності Конституцією України і не може мати зворотної дії в часі (стаття 58). Також відзначається, що "положення частини третьої статті 103 Конституції України не поширюється на обрання особи Президентом України до набрання чинності цією Конституцією, тобто під час дії Конституції (Основного Закону) УРСР 1978 року та Закону УРСР "Про Президента Української РСР" від 5 липня 1991 року".

Згідно з висновком фахівців Одеської національної юридичної академії "участь Л.Д. Кучми у виборах 1999 року розглядається в сенсі чинної Конституції України як перше претендування на посаду Президента України". Вони зазначають, що "отримання посади Президента передбачає виконання обов'язкових умов, серед яких виокремлюється обрання особи Президентом України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування та складення обраним Президентом присяги народові України на урочистому засіданні Верховної Ради України. З моменту прийняття присяги юридично вважається, що особа займає посаду Президента України і починається відлік строку перебування особи на посаді Президента України. Саме виконання перелічених умов є обов'язковим для визначення кількості строків перебування особи на посаді Президента України".

Фахівці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України вважають, що "діючий Президент України був обраний за Конституцією України 1996 року вперше. Саме ця обставина має враховуватись при офіційному тлумаченні Конституційним Судом України частини третьої статті 103 чинної Конституції України". Свій висновок вони обґрунтовують тим, що втратила чинність нормативна база щодо інституту Президента України, яка існувала до набрання чинності Конституцією України 1996 року ( 254к/96-ВР ), і що будь-які "положення цих правових актів не були пролонговані", а норми, в тому числі положення частини третьої статті 103 Конституції України 1996 року, не мають зворотної дії.

5. З прийняттям Конституції України 1996 року ( 254к/96-ВР ) визнані такими, що втратили чинність у повному обсязі, Конституція (Основний Закон) України 1978 року (888-09 ) з наступними змінами і доповненнями та Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 8 червня 1995 року (1к/95-ВР ). Відповідно до Закону України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року (474-14 ) втратили чинність: Закон України "Про вибори Президента України" від 5 липня 1991 року (1297-12 ), Постанова Верховної Ради України "Про застосування законів України "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори Президента України", "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад" від 13 липня 1994 року (99/94-ВР ).

6. За Конституцією України (254к/96-ВР ) Президент України як глава держави і гарант державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина наділений функцією забезпечення державної незалежності, національної безпеки і правонаступництва держави. Його повноваження закріплені лише на конституційному рівні (статті 102, 106 Конституції України).

Пункт 3 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачив, що чергові вибори Президента України мали проводитися в останню неділю жовтня 1999 року. Таким чином, Президент України після набрання чинності Конституцією України ( 254к/96-ВР ) 1996 року набув нових повноважень і здійснював їх до 30 листопада 1999 року (до моменту складення присяги новообраним Президентом України).

Положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) має тлумачитись у системному поєднанні та нерозривному зв'язку зі змістом статті 103 та Конституції України в цілому, а не з правовими актами, які визначали інший статус Президента України і втратили чинність після прийняття Конституції України 1996 року.

7. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Конституційний Суд України в Рішенні від 13 травня 1997 року (справа щодо несумісності депутатського мандата) виклав правову позицію, за якою принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію України. Це є гарантією стабільності, утвердження держави як правової, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 8 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Оскільки частина третя статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не містить будь-яких винятків щодо дії передбаченого нею обмеження у часі, а в інших нормах Конституції України також немає застережень про надання зворотної дії положенню зазначеної статті, це положення поширюється лише на правовідносини, які виникли після набрання чинності Конституцією України.

8. Буквальне тлумачення статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) засвідчує, що нею встановлено обмеження щодо можливості однієї і тієї ж особи перебувати на посту Президента України більше ніж два строки підряд. Частиною першою статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що Президент України обирається строком на п'ять років. Тобто Конституція України ( 254к/96-ВР ) обмежує перебування однієї і тієї ж особи на посту Президента України визначеними нею двома строками підряд.

При цьому згідно з Конституцією України (254к/96-ВР ) строк перебування на посту Президента України починається з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України (частина перша статті 104) і закінчується із вступом на пост новообраного Президента України (частина перша статті 108).

Таким чином, передбачене Конституцією України ( 254к/96-ВР ) обмеження щодо зайняття однією і тією ж особою поста Президента України стосується лише особи, яка, по-перше, займала пост Президента України два строки підряд, а по-друге, набувала повноважень Президента України відповідно до частини першої статті 104 Конституції України.

Отже, особа, яку вперше було обрано Президентом України за чинною Конституцією України в 1999 році ( 254к/96-ВР ), має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році.

На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 65, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), параграфом 30 Регламенту Конституційного Суду України, Конституційний Суд України

вирішив:

1. В аспекті конституційних подань положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ), за яким одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд, треба розуміти так, що це положення поширюється лише на осіб, яких обирають на пост Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року. Особа, яку вперше було обрано Президентом України за чинною Конституцією України в 1999 році (254к/96-ВР ), має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

Конституційний суд України

Окрема думка
судді Конституційного Суду України Савенка М.Д.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційними поданнями 53 і 47
народних депутатів України про офіційне
тлумачення положення частини третьої
статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР )

(справа щодо строків перебування на
посту Президента України)

1. За Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо строків перебування на посту Президента України (далі - Рішення) положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з яким одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд, треба розуміти так, що це положення поширюється лише на осіб, яких обирають на пост Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року. Особа, яку вперше було обрано Президентом України за чинною Конституцією України (254к/96-ВР ) в 1999 році, має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році.

Цей акт Конституційного Суду України за формою є рішенням єдиного органу конституційної юрисдикції. Однак за змістом його проблематично назвати актом конституційного правосуддя, оскільки воно не містить належного правового обґрунтування, базується на неправильно застосованих та інтерпретованих положеннях Конституції України ( 254к/96-ВР ), що дає підстави припустити наявність упередженості Конституційного Суду України, політичного підходу до вирішення спірного питання.

Частина третя статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) складається з єдиного, чітко викладеного речення такого змісту: "Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд".

Інтерпретація зазначеної частини з використанням усіх способів тлумачення, зокрема граматичного, історичного, логічного, телеологічного, дає протилежне, аніж у Рішенні Суду, її розуміння, якщо виключити явну упередженість окремих суддів.

Словосполучення "одна й та сама особа" ідентифікує громадянина України, який у встановленому Конституцією України ( 254к/96-ВР ) і законом порядку обирався на пост Президента України, а словосполучення "не може бути" вказує на заборону, обмеження, неприпустимість перебування на посту Президента України.

Ключовим у частині третій статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) є поняття "два строки підряд". Числівник "два" визначає допустиму кількість термінів перебування на посту Президента України, прислівник "підряд" означає: послідовно, один за одним, по черзі. Лексема "строк" має такі значення: установлений, визначений для кого-, чого-небудь відрізок часу; служба, робота протягом певного часу; певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; час, встановлений для виконання чого-небудь, проміжок часу, в якому мусить бути виконана якась дія, певний проміжок часу тощо.

На підставі граматичного тлумачення можна зробити висновок, що ця норма статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) означає, що конкретний громадянин України (одна й та сама особа) може послідовно, по черзі, один за одним (підряд) займати пост Президента України і здійснювати надані главі держави повноваження протягом певного періоду в часі, встановленого Основним Законом України, але не більше двох таких відрізків часу (два строки підряд).

2. Частина третя статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не визначає перебігу строків перебування на посту Президента України.

Відповідь на це питання дає історичний та системний способи тлумачення норм права.

Визначення перебігу строку перебування на посту Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року (254к/96-ВР ) було б правильним за умови, якби цей пост вона закріпила вперше, тобто до набуття нею чинності в Україні не було Президента.

Історичне дослідження це спростовує. Пост Президента вперше було засновано Законом Української РСР "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 5 липня 1991 року (1293-12 ). В цей же день Верховна Рада Української РСР прийняла Закон Української РСР "Про Президента Української РСР" (1295-12 ) та Закон Української РСР "Про вибори Президента Української РСР" (1297-12 ) (в редакції від 24 лютого 1994 року - Закон України "Про вибори Президента України" (3997-12 ).

Усі названі закони містили положення, аналогічне частині третій статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Конституція (Основний Закон) України 1978 року (888-09 ) з наступними змінами і доповненнями та Закон Української РСР "Про вибори Президента Української РСР" ( 1297-12 ) встановлювали правило, що одна й та ж особа не може бути Президентом України (тоді - Української РСР) більше двох строків підряд (відповідно стаття 114-2 і стаття 2). У Законі України "Про вибори Президента України" аналогічне положення викладено дещо в іншій редакції: "Одна й та ж особа не може бути обрана Президентом України більш як на два строки", що не вплинуло на визначення загального терміну перебування на посту Президента України.

Вперше в Україні вибори Президента відбулися 1 грудня 1991 року. Наступні вибори, з урахуванням історико-політичної ситуації в Україні, було призначено на 26 червня 1994 року. На цих виборах Президентом України обрано Кучму Л.Д., який 19 липня 1994 року склав присягу і вступив на пост.

Конституція України 1996 року (254к/96-ВР ) зберегла правонаступництво інституту президентства України, закріпивши його відповідними нормами, і відтворила також положення, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд (частина третя статті 103). З набранням чинності цією Конституцією України ( 254к/96-ВР ) Конституція (Основний Закон) України 1978 року ( 888-09 ) втратила чинність, а з прийняттям Закону України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року (474-14 ) втратив чинність Закон України "Про вибори Президента України" від 5 липня 1991 року (1297-12 ) із змінами та доповненнями.

Однак Закон Української РСР "Про Президента Української РСР" від 5 липня 1991 року (1297-12 ) відповідно до пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ( 254к/96-ВР ) в частині, що не суперечить їй, є чинним. Положення цього Закону ( 1297-12 ), що одна й та сама особа не може бути Президентом Української РСР (України) більше двох строків підряд, не суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ), а отже, є чинним.

Історико-правове дослідження підводить до однозначного висновку, що діючий Президент України вперше приступив до виконання своїх повноважень у липні 1994 року. Таким чином, відлік строку перебування Кучми Л.Д. на посту Президента України необхідно вести саме з цього моменту, а не з початку вступу на пост за чинною Конституцією України ( 254к/96-ВР ), як зазначається в Рішенні Конституційного Суду України.

3. Конституція України ( 254к/96-ВР ) не тільки закріпила правонаступництво інституту президентства в Україні, а й визнала легітимним перебування на посту діючого Президента України, обраного в 1994 році. Такий висновок випливає із системного тлумачення Конституції України (254к/96-ВР ). Однак Суд вибірково зупинився на зручних для нього окремих її положеннях для того, щоб хоч якось обґрунтувати украй помилкові мотиви свого Рішення.

Конституція України ( 254к/96-ВР ), дійсно, не зробила ніяких застережень щодо здійснення Президентом України визначених для нього повноважень. Хоча стосовно парламенту Основний Закон ( 254к/96-ВР ) зазначив, що Верховна Рада України після прийняття Конституції України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією (пункт 2 розділу XV "Перехідні положення").

Разом з тим здійснення Президентом України повноважень, визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), випливає з ряду її положень, зокрема пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України. Згідно з цим пунктом Президенту України надано право видавати протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України ( 254к/96-ВР ) схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами. Положення зазначеного пункту встановлює додаткові повноваження Президента України до тих, які визначені загальною частиною Конституції України ( 254к/96-ВР ) в інших розділах. Цей пункт стосується Президента України, який перебував на посту в момент набуття чинності Конституцією України.

Здійснення повноважень Президентом України за Конституцією України 1996 року ( 254к/96-ВР ) зумовлено прямою дією її норм (стаття 8), а також встановленим обов'язком органів державної влади, до яких належить і Президент України, та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).

Продовження перебування Президента України на посту підтверджується відсутністю в Основному Законі України ( 254к/96-ВР ) приписів щодо дострокового обрання нового Президента України після набуття чинності Конституцією України. Стосовно Кабінету Міністрів України передбачено формування уряду протягом трьох місяців після набуття чинності Основним Законом України ( 254к/96-ВР ) (пункт 5 розділу XV "Перехідні положення").

Конституція України (254к/96-ВР ) визначила проведення чергових виборів Президента України в останню неділю жовтня 1999 року. Вибори проводилися після закінчення першого строку перебування на посту Президента України, обраного в 1994 році. На цих виборах на пост Президента України на другий строк обрано Кучму Л.Д.

Слово "черговий" означає: який іде за попереднім у певній послідовності, є наступним щодо черговості, слідуючий; який виконує в порядку черговості які-небудь обов'язки; який проводиться, відбувається регулярно, має місце через певні проміжки часу; який потребує негайного, першочергового розв'язання.

У пункті 3 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ( 254к/96-ВР ) вказується на чергові вибори Президента України, тобто вибори Президента України, які йдуть за попередніми виборами, є наступними щодо черговості. Положення цього пункту підтверджує регулярність проведення виборів Президента України через певні проміжки часу, протягом яких особа може перебувати на посту Президента України.

Системний аналіз Конституції України ( 254к/96-ВР ) дає підстави зробити однозначний висновок, що в 1999 році Кучму Л.Д. було обрано на пост Президента України на другий строк.

4. Обґрунтовуючи запропоноване в Рішенні тлумачення, Суд послався на положення статті 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ), яка закріпила принцип, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до "правової позиції", викладеної Конституційним Судом України в Рішенні від 13 травня 1997 року (справа щодо несумісності депутатського мандата), принцип незворотності дії норм права в часі поширюється також на Конституцію України ( 254к/96-ВР ). Оскільки частина третя статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не містить будь-яких винятків щодо дії в часі, а в інших нормах Конституції України також відсутні застереження про надання цій нормі зворотної сили, її положення поширюються на правовідносини, які виникли після набрання чинності Конституцією України.

Стаття 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріпила лише один із загальновизнаних принципів сучасного права щодо зворотної дії норм права в часі і не охоплює інших принципів визначення дії правових норм у часі, зокрема таких, як негайна дія норми та дія норми на перспективу.

Загальновизнаний принцип негайної дії норм права закріплено у статті 8 Конституції України ( 254к/96-ВР ), якою встановлено, що норми Конституції України є нормами прямої дії і застосовуються безпосередньо з моменту набрання ними чинності.

Відтворене в Рішенні розуміння принципу незворотної дії норм права у часі істотно відрізняється від його доктринального праворозуміння.

Якщо визнати доводи Суду щодо поширення дії частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) лише на правовідносини, які виникли після набрання чинності Конституцією України, правильними, то це правило необхідно поширити і на інші її положення. Президент України Кучма Л.Д. вперше вступив на цей пост у 1994 році, тобто до набрання чинності Конституцією України ( 254к/96-ВР ), яка також не містить застережень щодо здійснення ним повноважень. За логікою Суду, оскільки зворотна дія нормам Конституції України ( 254к/96-ВР ), які регулюють діяльність, визначають правовий статус Президента України (зокрема, статті 102, 103, 107), не надана, то Президент України, обраний до набрання чинності Конституцією України, мав би діяти за Конституцією України 1978 року (888-09 ) і обиратися в липні 1999 року. Однак Президент України після набрання чинності Конституцією України 1996 року ( 254к/96-ВР ) діяв за цією Конституцією України. Спроба Суду поширити на частину третю статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) принцип зворотної дії норм права в часі зумовлена намаганням знайти хоч якесь правове обґрунтування на підтвердження неправильного її тлумачення.

Принципи права, в тому числі й щодо дії правових норм у часі, не мають вибіркового застосування, вони поширюються на всі правовідносини незалежно від характеру та суб'єктів, які підпадають під їх дію.

У цьому випадку Суд мав би давати тлумачення виходячи з негайної дії частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ), оскільки правовідносини, пов'язані з перебуванням на посту Президента України, за своїм характером є такими, що тривають. У зв'язку з цим, як зазначає Алєксєєв С.С., факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію (1). У нашому випадку - це Конституція України 1996 року (254к/96-ВР ).

Не можна визнати коректним посилання на Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року, яке навіть зарубіжні фахівці оцінили небездоганним як з політичної, так і з юридичної точок зору (2).

Якщо теза цього Рішення, що принцип незворотної дії в часі норм права поширюється також на Конституцію України ( 254к/96-ВР ), є правильною, то й інші норми Основного Закону України повинні мати аналогічну дію, зокрема положення частини третьої статті 57 Конституції України, яким встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Однак стаття 160 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) встановила, що Конституція України набуває чинності у повному обсязі, в тому числі її положення, що визначають права і обов'язки громадян, з дня прийняття. На день набуття чинності Конституцією України ( 254к/96-ВР ) вона не була доведена до відома населення в порядку, встановленому законом.

Конституційний Суд України в Рішенні від 3 жовтня 1997 року (справа щодо набуття чинності Конституцією України) зазначив, що положення частини п'ятої статті 94 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стосовно набрання чинності законом не раніше дня його опублікування не поширюється на набуття чинності Конституцією України ( 254к/96-ВР ).

Таким чином, між названими рішеннями є колізія щодо поширення дії норм Конституції України ( 254к/96-ВР ) безпосередньо на неї. За таких обставин Суду необхідно було навести більш повне правове обґрунтування поширення принципу незворотної дії норм права в часі на всі положення Конституції України.

5. Суд мав застосувати телеологічне тлумачення і з'ясувати мету положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Обмеження строку перебування на посту або обрання на нього є поширеним у конституційній практиці багатьох країн (Грузія, Білорусь, Болівія, Італія, Португалія, Росія, США, Франція тощо).

Закріплення на конституційному рівні принципу ротації, зазначають Тодика Ю.М. та Яворський В.Д., має демократичне значення, оскільки слугує своєрідною противагою всевладності Президента України, протидіє трансформації конституційного правління в режим особистої диктатури (3).

Конституцією України (254к/96-ВР ) Президенту України надано широкі повноваження. Необмежене безперервне перебування на посту Президента України однієї особи не виключає встановлення режиму особистої влади (культу особистості) і може призвести до виникнення антидемократичного режиму в державі. Запровадження обмеження щодо строків перебування однієї й тієї ж особи главою держави (Президентом) має на меті звузити можливість встановлення особистої влади (4).

За змістом частина третя статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) спрямована на збереження демократичного політичного режиму в Україні, обмеження можливості встановлення авторитарного режиму.

Про наявність саме такої мети свідчить зміст частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Її припис є імперативним і містить заборону перебування на посту Президента України однією й тією особою більше ніж два строки підряд, не пов'язуючи зайняття такого посту ні з часом обрання, ні з правовим статусом, ні з обсягом повноважень та функціями Президента України.

На жаль, Конституційний Суд України не тільки не використав телеологічного тлумачення і відповідно не врахував мету норми, про офіційне тлумачення якої заявлено клопотання, а заблокував цю мету і, отже, дію всієї норми, відкрив шлях до довічного перебування однієї й тієї ж особи на посту Президента України.

Визначальним для такого висновку, окрім прив'язки відліку строку перебування на посту до моменту вступу на нього відповідно до Основного Закону України (254к/96-ВР ), є положення пункту 6 мотивувальної частини Рішення. У першому абзаці цього пункту розкриваються статус, функції Президента України, зазначається, що його повноваження закріплені лише на конституційному рівні. Нібито все правильно, але наведене не має значення для тлумачення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Однак в абзаці третьому вказується: "Положення частини третьої статті 103 Конституції України має тлумачитись у системному поєднанні та нерозривному зв'язку зі змістом статті 103 та Конституції України в цілому, а не з правовими актами, які визначали інший статус Президента України і втратили чинність після прийняття Конституції України 1996 року".

Акцент у ньому зроблено на необхідності тлумачення зазначеної норми виключно на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ), а не інших правових актів, які визначали інший статус Президента України і втратили чинність після прийняття Конституції України 1996 року. Прив'язка до Конституції України 1996 року ( 254к/96-ВР ) може враховуватися до внесення до неї змін, які вплинуть на зміну правового статусу, повноважень, функцій Президента України.

У разі внесення таких змін до Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) відповідні норми Конституції України будуть скориговані - з них будуть виключені положення, які визначали інший правовий статус, функції, повноваження Президента України, тому вони не братимуться до уваги при визначенні строків перебування однієї й тієї ж особи на посту Президента України.

Ідеологія цього Рішення така, що строки перебування на посту Президента України мають визначатися на підставі чинних положень Конституції України, які регулюють функції, повноваження, правовий статус Президента України. Здійснення функцій, повноважень Президента України відповідно до положень Конституції України ( 254к/96-ВР ), які втратили чинність, не може враховуватись при обчисленні строків перебування на посту Президента України.

Таким чином, Конституційний Суд України фактично створив передумови для встановлення антидемократичного політичного режиму влади в Україні.

Наведений аналіз частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) з використанням різних способів тлумачення дає підстави дати єдино можливе і буквальне її тлумачення: положення частини третьої статті 103 Конституції України необхідно розуміти так, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більше двох конституційних строків підряд незалежно від часу вступу на цей пост, правового статусу, функцій, повноважень Президента України.

Саме це офіційне тлумачення мав дати Конституційний Суд України.

Суддя Конституційного Суду України М.САВЕНКО

_______________

(1) Див.: Алексеев С.С. Общая теория права. Т II. - М., 1982. - С. 242.

(2) Див.: Митюков М.А. Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии. - М., 1998. - С. 98.

(3) Див.: Тодыка Ю.М., Яворский В.Д. Президент Украины: конституционно-правовй статус. - X., 1999. - С. 53.

(4) Див.: Сахаров А.А. Институт президентства в современном мире. - М., 1994. - С. 21.

Окрема думка
судді Конституційного Суду України Ткачука П.М.
стосовно Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційними поданнями 53 і 47
народних депутатів України про офіційне
тлумачення положення частини третьої статті 103
Конституції України ( 254к/96-ВР )

(справа щодо строків перебування на посту
Президента України)

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 53 і 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (справа щодо строків перебування на посту Президента України).

Вважаю Рішення у цій справі недостатньо обґрунтованим, таким, що базується на неправильній інтерпретації положень Конституції України (254к/96-ВР ).

З часу проголошення незалежності у 1991 році Україна набула статусу демократичної правової держави, в якій носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ.

Республіканська форма правління і діючий в Україні принцип народовладдя передбачає здійснення влади як безпосередньо народом, так і через публічні органи.

З 1991 року, з часу прийняття законів про заснування поста Президента (1293-12 ), про Президента України (1295-12 ), про вибори Президента України (1297-12 ) і внесення відповідних змін до чинної тоді Конституції (Основного Закону) України 1978 року (888-09 ), вибори Президента України здійснюються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Отже, в Україні безпосередньо народ уповноважує особу бути главою держави і надає їй владні повноваження. Однак повноваження здійснювати владу надаються Президенту України народом України не взагалі, а на визначений у встановчому порядку і закріплений в законодавстві строк.

Наявність у законодавстві України, як і в законодавстві інших демократичних країн, обмежень щодо строків здійснення влади органами чи особами є невід'ємним елементом демократичного устрою держави, однією з гарантій здійснення народовладдя.

Волевиявлення народу щодо обрання особи на пост Президента України в 1994 році і строку перебування на цій посаді не могла не враховувати Верховна Рада України, приймаючи у 1996 році нову Конституцію України ( 254к/96-ВР ). Без народного схвалення парламент не міг внести до нової Конституції України ( 254к/96-ВР ) норму щодо дострокового припинення повноважень обраного народом Президента України, як і норму щодо дострокового припинення своїх повноважень. Тому пункти 2, 3 розділу XV "Перехідні положення" чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачають продовження діяльності раніше обраних народом Верховної Ради України і Президента України, що повністю відповідає принципу народовладдя.

Отже, особа, яка у 1994 році була обрана народом Президентом України, де-юре і де-факто перебувала на цьому посту безперервно до 1999 року. Цей п'ятирічний строк треба вважати першим строком перебування її на посту Президента України. Конституційний принцип народовладдя і прямі вибори Президента України є вирішальними факторами для правильної інтерпретації положень частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Вони дають розуміння того, що повноваження особи здійснювати функції Президента є похідними від народу, як і строки здійснення цих повноважень, а зміни в законодавстві чи прийняття нової Конституції України ( 254к/96-ВР ) (якщо вона не скасовує народовладдя) не повинні створювати підстав для порушення принципу змінності глави держави.

Тому висновки, зроблені у Рішенні Конституційного Суду України стосовно того, що строки перебування на посту діючого Президента України треба визначати виходячи лише з положень чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ), є необґрунтованими. Підставою для визначення цих строків повинні бути засади здійснення влади в Україні, зокрема принцип народовладдя і факт волевиявлення народу щодо уповноваження особи бути Президентом України. В даному випадку ці строки є похідними від факту обрання Президента України на виборах, а не від факту прийняття нової Конституції України, навіть за умови, якщо в ній обсяг і зміст повноважень глави держави зазнав змін.

Здійснюючи інтерпретацію частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конституційний Суд України повинен був врахувати те, що ця норма встановлює обмеження перебування особи на посту глави держави у часі і ніяких винятків щодо цього не передбачає.

Положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ), що одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд, не є нововведенням в законодавстві України. Ідентична норма містилася в Конституції (Основному Законі) України 1978 року (888-09 ) з наступними змінами і доповненнями, в Конституційному Договорі між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 8 червня 1995 року (1к/95-ВР ), а також в Законі Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про Президента Української РСР" від 5 липня 1991 року (1295-12 ). До того ж положення частини другої статті 2 цього Закону ( 1295-12 ), що "одна й та ж особа не може бути Президентом Української РСР більше двох строків підряд" в частині обмеження строку перебування на посту Президента держави діє і досі, оскільки не суперечить чинній Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Отже, в правовому полі України положення про обмеження однієї й тієї ж особи бути Президентом України більше двох строків підряд безперервно діє з 1991 року, з моменту заснування інституту Президента України. Це також дає підстави зробити висновок, що особа, яка була обрана Президентом України в 1994 році і перебування якої на цьому посту до 1999 року було підтверджено чинною Конституцією України ( 254к/96-ВР ), перебувала на цій посаді перший п'ятирічний строк.

Що ж до правової позиції Конституційного Суду України, що Конституція України ( 254к/96-ВР ) не має зворотної дії в часі, то вона є вірною. Але до визначення строків перебування особи на посту Президента України принцип незворотності дії законів у часі не може застосовуватися. Адже йдеться про факт обрання і перебування особи на посту Президента України в період 1994-1999 років, а чинна Конституція України ( 254к/96-ВР ) цього факту не скасовує.

Таким чином, є достатньо підстав для висновку, що нині діючий Президент України перебуває на цій посаді другий строк підряд.

Суддя Конституційного Суду України П.ТКАЧУК

Окрема думка
судді Конституційного Суду України Шаповала В.М.
стосовно Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційними поданнями 53 і 47
народних депутатів України про офіційне
тлумачення положення частини третьої статті 103
Конституції України ( 254к/96-ВР )

(справа щодо строків перебування на посту
Президента України)

1. Згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі щодо строків перебування на посту Президента України (далі - Рішення) положення частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ), за яким одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд, треба розуміти так, що це положення поширюється лише на осіб, яких обирають на пост Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року. На мою думку, ця теза не викликає заперечень. Проте інша теза за змістом названого пункту, відповідно до якої особа, вперше обрана Президентом України за чинною Конституцією України ( 254к/96-ВР ) в 1999 році, має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році, є юридично помилковою. До того ж ця теза не підкріплена положеннями мотивувальної частини Рішення.

2. У пункті 4 мотивувальної частини Рішення неперсоніфіковано викладені загальні висновки "вищих юридичних навчальних закладів та наукових установ України". Не аналізуючи зміст цих висновків, зазначу, що їх автори, по суті, констатують обрання діючого Президента України "за новою (чинною) Конституцією України" в 1999 році. Про те, що Президента України було обрано в 1999 році "за Конституцією України", також ідеться в мотивувальній і резолютивній частинах Рішення.

Однак частиною третьою статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не передбачено, що Президент України займає пост (є Президентом України) внаслідок його обрання саме "за чинною Конституцією України". Прикметно, що з набуттям чинності Конституцією України чергові вибори Президента України відбулися у строк, визначений частиною п'ятою її статті 103. Дата відліку цього строку об'єктивно пов'язувалася з датою проведення в 1994 році попередніх чергових виборів Президента України. Тим самим відсутність конституційного застереження про проведення "за Конституцією України" дострокових виборів Президента України і зміст пункту 3 розділу XV "Перехідні положення" свідчать, що набуття чинності Конституцією України мало за наслідок, зокрема, продовження перебування на посту обраного в 1994 році Президента України до закінчення строку, на який він був обраний саме в 1994 році. При цьому строк повноважень Президента України, обраного в 1994 році, не припинявся і не переривався.

Коли ж пристати на сформульовану в Рішенні позицію, за якою ключовим моментом для визначення у цій справі кількості строків перебування на посту Президента України є те, що діючого Президента України було вперше обрано "за Конституцією України" в 1999 році, то може виникнути питання, як характеризувати з огляду на різні юридичні критерії діяльність Президента України та її наслідки у період між моментом набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР ) (28 червня 1996 року) і моментом складення передбаченої її статтею 104 присяги (30 листопада 1999 року).

Сформульована в Рішенні позиція є хибною і з огляду на те, що тим самим теоретично уможливлюється перебування однієї і тієї самої особи на посту Президента України, по суті, довічно. Прийняття згодом нової редакції чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ) або навіть внесення до неї змін стосовно наявного на момент таких змін статусу Президента України "провокувало" б формальний висновок про те, що перший строк перебування на посту новообраного Президента України починається лише після виборів, які вперше відбудуться після повної ревізії Конституції України або внесення відповідних змін, і складення ним присяги. Далі - ab initio.

3. У пункті 7 мотивувальної частини Рішення йдеться про незворотність дії у часі нормативно-правових актів, зокрема Конституції України ( 254к/96-ВР ). Водночас констатовано, що оскільки частина третя статті 103 Конституції України не містить будь-яких винятків щодо дії передбаченого нею обмеження у часі, а в інших нормах Конституції України також немає застережень про надання зворотної дії положенню зазначеної статті, це положення поширюється лише на правовідносини, які виникли після набрання чинності Конституцією України.

Наведена теза не викликає заперечень, однак не може послугувати аргументом на підтвердження висновку, сформульованого в резолютивній частині Рішення. Відображене у Рішенні трактування принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі є неадекватним його загальновизнаному смислу.

Незворотність дії нормативно-правового акта у часі означає неможливість перегляду правовідносин, які виникли внаслідок реалізації певних правових норм, що діяли до набуття чинності відповідним актом. Конституція України (254к/96-ВР ) містить норми як негативної, так і перспективної дії, але вона не містить норм зворотної дії. Саме тому на основі її норм не було випадків ревізії таких правовідносин. До того ж умовна потреба у визнанні за положенням частини третьої статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) зворотної дії об'єктивно не могла виникнути, адже його зміст, починаючи з 1991 року, був наявний у низці нормативно-правових актів, насамперед у Конституції (Основному Законі) України 1978 року (888-09 ) з наступними змінами і доповненнями і Конституційному Договорі 1995 року (1к/95-ВР ).

Конституція України ( 254к/96-ВР ) як акт негайної дії лише врегулювала відносини, пов'язані зі статусом Президента України, обраного в 1994 році. Відповідно до частини першої її статті 103 у взаємозв'язку з пунктом 3 розділу XV "Перехідні положення" обраний у 1994 році Президент України був уповноважений діяти згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) після набуття нею чинності і до складення присяги Президентом України, обраним на чергових виборах у 1999 році.

Важливим є і те, що частина третя статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) жодного разу не застосовувалася. Проте підстави щодо її застосування як положення перспективної дії можуть виникнути, якщо йдеться про діючого Президента України, п'ятирічний строк повноважень якого закінчується у листопаді 2004 року і який безпосередньо до цього строку вперше був Президентом України у період від липня 1994 року до листопада 1999 року, що фактично підтверджується пунктом 3 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ( 254к/96-ВР ).

4. У Рішенні немає відповіді на питання, чому в частині третій статті 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено обмеження кількості строків перебування Президента України на посту. Тим самим проігноровано один із способів тлумачення, яким є цільовий (телеологічний).

Практика встановлення обмежень щодо перебування однієї і тієї самої особи на посту (посаді) президента склалася ще в XIX ст. Зокрема, у США тривалий час існував так званий конституційний звичай "двох строків президента", якого дотримували до початку Другої світової війни. Після обрання однієї і тієї самої особи президентом учетверте надалі була прийнята в 1951 році поправка до Конституції США, яка обмежувала відповідні можливості перебування на посаді президента саме двома строками. Сьогодні подібні конституційні обмеження, по суті, є загальноприйнятими. В Європі лише в Ісландії, Італії, Мальті та Франції основні закони їх не передбачають. При цьому Мальта, Ісландія та Італія є парламентськими республіками, що зумовлює обсяг і зміст повноважень президентів. У так званих пострадянських країнах встановлення відповідних обмежень було зумовлене намірами забезпечити державотворенню демократичний зміст. Це, зокрема, спричинило разом із запровадженням посади Президента України включення до Конституції (Основного Закону) України 1978 року (888-09 ) положення, за яким одна й та ж особа не може бути Президентом України (тоді - Української РСР) більше двох строків підряд.

Вочевидь, що незастосування цільового способу тлумачення стало однією з причин недостатності Рішення і юридичної помилковості зроблених у ньому висновків.

Суддя Конституційного Суду України В.ШАПОВАЛ