АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
16 квітня 2002 р.
Справа № 1330
Головуючий в I інстанції П.
Категорія 22 Доповідач А.
Про видачу ордеру на житло
16 квітня 2002 року Апеляційний суду м. Києва в складі:
головуючого - А.
суддів: Д., X.
при секретарі Ц.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Я. на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2001 року в справі за його позовом до Київської міської державної адміністрації, державної госпрозрахункової організації “Ж”, ЖБК “З-2” про визнання права власності на квартиру, про видачу ордеру на житло та видачу посвідчення для реєстрації квартири
встановив:
В серпні 1999 року Я. звернувся з позовом до Київської міської державної адміністрації, державної госпрозрахункової організації “Ж”, ЖБК “З-2”.
Зазначав, що розпорядженням представника Президента України в м. Києві від 24 березня 1994 року № 206 виключено з членів ЖБК “З-2” і скасовано розпорядження представника Президента України в м. Києві від 25 березня 1993 року № 363 про надання однокімнатної ізольованої квартири № 80 у будинку № 3 по вул. Радунській в м. Києві, що належав ЖБК “З-2”.
Посилаючись на те, що повністю виплатив пайовий внесок і відповідно до ст. 15, 56 та 57 Закону України “Про власність” став власником квартири № 80 на вул. Радунській, 3 в м. Києві, просив суд визнати за ним право власності на вказану квартиру, зобов'язати державну госпрозрахункову організацію “Ж” видати ордер на житло, зобов'язати ЖБК “З-2” видати посвідчення для подальшої реєстрації квартири як об'єкта власності.
Справа неодноразово розглядалася судами. Останнім рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2002 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення, і постановити нове рішення, яким визнати за ним право власності на спірну квартиру, а в частині, що стосується питання про виключення з членів ЖБК, справу направити на новий розгляд до районного суду.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з таких підстав.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що оскільки позивач 11 лютого 1993 року одержав однокімнатну ізольовану квартиру № 22 на вул. М. Цвєтаєвої, 14 в м. Києві з державного житлового фонду, то він не мав права перебувати в членах ЖБК і одержувати там квартиру.
З такими висновками суду не можна погодитися виходячи з наступного.
Я. був членом ЖБК “З-2” з квітня 1991 року. 27 листопада 1992 року рішенням зборів членів ЖБК йому була надана ізольована однокімнатна квартира № 80 у будинку № 3 на вул. Радунській в м. Києві. Таким чином, квартира в будинку ЖБК позивачу була надана раніше ніж квартира з державного житлового фонду.
У п. 4 Постанови “Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи” Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при розгляді справ у спорах про жилу площу у будинках ЖБК судам необхідно мати на увазі, що якщо буде встановлено, що рішення загальних зборів про надання членові ЖБК квартири було винесено відповідно до закону та статуту кооперативу, але у видачі ордера відмовлено, суд визнає відмову у видачі ордера необґрунтованою і визнає право на жиле приміщення за членом кооперативу, якому воно було надано в установленому порядку.
В даному випадку квартира у будинку ЖБК надана в установленому порядку.
Згідно зі ст. 15 Закону України “Про власність”, член житлово-будівельного кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
З довідки ЖБК вбачається, що позивач повністю вніс пай за квартиру, надану в ЖБК “З-2”.
Виходячи з наведених обставин справи і вимог закону Я. набув права власності на квартиру № 80 в будинку № 3 на вул. Радунській в м. Києві.
Розпорядження представника Президента України в м. Києві від 24 березня 1994 року № 206 про виключення з членів ЖБК “З-2” прийнято після того, як Я. набув право власності на виділену квартиру в будинку ЖБК. Крім того, згідно зі ст. 10 Закону “Про кооперацію в СРСР”, який був чинним на той час, втручання в господарську або іншу діяльність кооперативів з боку державних органів не допускалася. Вимоги п. 74 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу суперечили положенням Закону “Про кооперацію в СРСР”.
Оскільки згідно зі ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового рішення, то апеляційний суд скасовує рішення районного суду і ухвалює нове рішення в частині, що стосується визнання права власності на квартиру у будинку ЖБК “З-2”.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення і в частині, що стосується законності розпорядження представника Президента України в м. Києві від 24 березня 1994 року № 206 про виключення з членів ЖБК “З-2”.
Згідно з ч. 3 ст. 301 ЦПК суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Позивач неодноразово змінював позовні вимоги і в останньому варіанті позовної заяви від 25 лютого 2000 року він не ставив питання про визнання незаконним розпорядження представника Президента України в м. Києві від 24 березня 1994 року № 206 про виключення з членів ЖБК “З-2”.
Оскільки, як зазначалося, законність і обґрунтованість рішення перевіряється лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції і вимоги, про які йдеться в апеляційній скарзі, не заявлялися в суді першої інстанції, то їх законність і необґрунтованість не перевіряється апеляційним судом.
В інших частинах рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується.
На користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого ним державного мита на суму 85 гривень + 155 гривень + 72 гривні = 312 гривень.
На підставі наведеного та керуючись ст. 309, 314 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати за Я. право власності на квартиру № 80 у будинку № 3 на вул. Радунській в м. Києві.
Стягнути з Київської міської державної адміністрації, державної госпрозрахункової організації “Ж”, та ЖБК “З-2” солідарно на користь Я. судові витрати в сумі 312 (триста дванадцять) гривень.
Рішення може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом одного місяця.
Головуючий
Судді: