ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

УХВАЛА
01.12.1997

Правові позиції, висловлені судовою колегією
в цивільних справах Верховного Суду України
в зв'язку з аналізом причин перегляду
судових рішень у цивільних
справах у 1996 році

(Витяг)

53. При вирішенні спорів, пов'язаних з користуванням жилими приміщеннями в будинках і квартирах, належних громадянам на праві приватної власності (про виселення, право користування тощо), слід виходити з норм глави 6 розділу III Житлового кодексу України ( 5464-10 ) про користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду.

Норми глави 2 цього розділу ЖК ( 5464-10 ) щодо користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду до житлових відносин у приватному житловому фонді застосовуються у випадках, коли у главі 6 ЖК є посилання на них (ст. 116 ЖК щодо виселення членів сім'ї власника, які не є учасниками спільної власності на дане житло) або коли схожі житлові відносини не врегульовані нормами глави 6 і застосування до них норм глави 2 не суперечить їх змісту (наприклад, ст. 98 ЖК про судовий порядок виселення тимчасових жильців).

Передбачені ст. 168 ЖК ( 5464-10 ) обмеження на розірвання договору найму жилого приміщення у приватному житловому фонді на вимогу власника (наймодавця) не є порушеннями закону про захист права власності. Власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві. У даному ж разі власник сам розпорядився майном на умовах, встановлених законом; таке здійснення власником свого права приватної власності відповідає ст. 19 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) і не може вважатися порушенням його прав.

Тому посилання лише на те, що позивач є власником жилого приміщення, який має охоронюване законом право володіння, користування і розпорядження належним йому майном, не може бути підставою для виселення наймача.

Не є підставою для виселення членів сім'ї власника жилого будинку (квартири), в тому числі і колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи (осіб), оскільки їх право користування жилим приміщенням врегульоване житловим законодавством, за яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч.3 ст. 9 ЖК України ( 5464-10 ).

56. При прийнятті позовних заяв про визнання безпідставною відмову у приватизації жилого приміщення державного житлового фонду слід виходити з того, що ці позови за своїм характером відносяться до вимог, що не підлягають оцінці (йдеться про реалізацію наданого громадянам соціального права) і оплачуються державним митом за ставками, передбаченими підпунктом "д" п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ).

Оскільки за ст. 1 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) приватизацією є відчуження державного житлового фонду на користь громадян України, а за п. 5 ст. 5 цього Закону кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз, при визначенні кола членів сім'ї, які мають право на приватизацію або згода яких необхідна для приватизації жилого приміщення, члени сім'ї наймача, які не є громадянами України або які вже використали право на приватизацію житла, не повинні враховуватися.

57. Вирішуючи спори про приватизацію жилих приміщень у будинках державного житлового фонду, слід мати на увазі, що Законом України від 05.02.97 внесені зміни до Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) і п.1 ст. 2 цього Закону в новій редакції ( 40/97-ВР ) передбачено, що об'єктом приватизації можуть бути не лише квартири, а й кімнати у квартирах та одноквартирні будинки, де мешкають два і більше наймачів.

Необхідно також враховувати, що викладений у п.2 ст. 2 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) (в редакції Закону від 22.02.94 ( 3981-12 ) перелік жилих приміщень, що не підлягають приватизації, є вичерпним та що за змістом цієї норми термін "закритих" стосується лише військових поселень, а до територій підприємств (установ та організацій) він ніякого відношення не має. У цій нормі щодо підприємств йдеться про жилі приміщення, розташовані на земельній ділянці, наданій для розміщення підприємства, установи, організації (її виробничих, адміністративно-побутових будівель, інших споруд), а не на території, яку підприємство (установа, організація) обслуговує, чи на якій розташований цілісний майновий комплекс підприємства. Маються на увазі жилі приміщення, розташовані на території будь-яких підприємств в межах їх розміщення.

58. Згідно з п.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) (в редакції Закону від 22.02.94 ( 3981-12 ) в разі банкрутства підприємства, зміни форми власності або ліквідації підприємства, установи, організації, у повному господарському віданні яких перебуває житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад згідно з Положенням про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.95 N 891.

Оскільки зазначеним Законом ( 2482-12 ) визначено правонаступника цього житлового фонду, в разі банкрутства, припинення діяльності підприємства, установи, організації внаслідок ліквідації або приватизації функції власника житлового фонду переходять до відповідної ради (її виконавчих органів) незалежно від часу закінчення оформлення акта його приймання-передачі, в тому числі обов'язки з виконання умов договору найму жилого приміщення, право заявлення вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, тощо.

59. Глава 6 ЖК ( 5464-10 ) (в редакції Закону від 06.05.93) однаково регулює користування жилими будинками громадян, що є в їх приватній власності, і користування належними їм на праві приватної власності квартирами.

Схожість відносин приватної власності на жилі будинки і відносин приватної власності на квартири дозволяє при вирішенні спорів про право власності на квартири використовувати деякі роз'яснення, дані Пленумом Верховного Суду України у постанові від 04.10.91 N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25.12.92 N 13, наприклад, можливості в окремих випадках з урахуванням конкретних обставин присудити учаснику спільної власності, що виділяється, грошову компенсацію за його частку у спільній власності й при відсутності його згоди на це, про порядок визначення дійсної вартості квартири.

Відповідно до правил ст. 156 ЖК ( 5464-10 ) члени сім'ї власника квартири (в тому числі у ЖБК), які не є учасниками спільної власності на неї, користуються такими самими правилами і обов'язками, як і члени сім'ї власника жилого будинку. Зокрема, вони не можуть вимагати встановлення порядку користування приміщенням у квартирі, що є повноваженням власників, але вони мають право вимагати від власника усунення перешкод у користуванні квартирою.

60. Чинне законодавство не передбачає заборони на відчуження учасником спільної часткової власності на квартиру своєї частки з додержанням правил ст. 114 ЦК ( 1540-06 ) про право привілеєвої купівлі частки в спільній власності інших її учасників.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що дані у п.14 постанови від 22.12.95 N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до ст. 113 ЦК ( 1540-06 ) суд може визначити порядок користування жилим приміщенням між учасниками спільної власності на квартиру, які проживають у ній, і в тому разі, коли кожному з них не може бути виділено ізольоване приміщення.

Вимоги, про встановлення порядку користування учасника спільної власності, який не проживає в квартирі, можуть бути задоволені, якщо є можливість надати йому, відповідно до його частки, ізольоване жиле приміщення або коли інші учасники спільної власності перешкоджають продовженню користування приміщенням.