Рекомендація
щодо спеціальних програм забезпечення зайнятості
та підготовки молоді в цілях розвитку
N 136

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 3 червня 1970 року на свою п'ятдесят четверту сесію,

нагадуючи про положення чинних міжнародних конвенцій та рекомендацій про навчання й зайнятість молоді, зокрема Рекомендації 1935 року щодо безробіття серед молоді, Рекомендації 1962 року щодо професійного навчання та Конвенції і Рекомендації 1964 року про політику в галузі зайнятості,

беручи до уваги, що спеціальні програми забезпечення зайнятості та підготовки молоді призначені для того, щоб дати молодим людям потрібну кваліфікацію, щоб дати їм змогу пристосовуватися до темпів змін у суспільстві і активно брати участь у розвитку своєї країни, являють собою засіб вирішення проблем зайнятості та безробіття серед молоді на додаток до положень діючих актів,

враховуючи, що проблеми, які передбачається вирішити за допомогою цього засобу, виникли у широких масштабах лише в останні роки,

беручи до уваги важливість ухвалення акта, який встановлює цілі, методи і гарантії для таких спеціальних програм, щоб вони цілком відповідали попереднім міжнародним нормам у галузі умов праці, котрі можуть стосуватися цих програм, особливо положенням Конвенції 1930 року про примусову працю і Конвенції 1957 року про скасування примусової праці,

ухваливши прийняти ряд пропозицій з питання про спеціальні програми забезпечення зайнятості та підготовки молоді в цілях розвитку, що є шостим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює цього двадцять третього дня червня місяця тисяча дев'ятсот сімдесятого року нижченаведену Рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1970 року щодо спеціальних програм для молоді:

I. Суть спеціальних програм

1. 1) Ця Рекомендація застосовується до спеціальних програм, які мають за мету дати молоді можливість брати участь в діяльності, спрямованій на економічний та соціальний розвиток її країни і здобути освіту, кваліфікацію та досвід, котрі полегшать її подальшу економічну діяльність протягом тривалого часу і допоможуть її залученню до життя суспільства.

2) Ці програми називаються нижче "спеціальними програмами".

2. Відповідно ди мети цієї Рекомендації спеціальними програмами можуть вважатися:

а) програми, які відповідають потребам у галузі зайнятості та навчання молоді, ще не задоволеним наявними національними програмами освіти чи професійного навчання або нормальними можливостями на ринку зайнятості;

b) програми, котрі дають молоді, особливо безробітній молоді, яка має освіту чи технічну кваліфікацію, потрібну суспільству в цілях розвитку, особливо в галузях економічній, соціальній, освіти чи охорони здоров'я, можливість використовувати її кваліфікацію на благо суспільства.

II. Загальні засади

3. 1) Спеціальні програми повинні розроблятися в рамках національних планів розвитку, де такі є, і повинні, зокрема, повністю пов'язуватися з планами й програмами в галузі людських ресурсів, спрямованими на здійснення цілковитої і продуктивної зайнятості, а також з регулярними програмами освіти і навчання молоді.

2) Спеціальні програми повинні мати тимчасове застосування і бути розраховані на задоволення поточних та невідкладних економічних і соціальних потреб. Вони не повинні ні дублювати, ні завдавати шкоди іншим заходам економічної політики чи здійсненню регулярних програм освіти і професійно-технічного навчання, ні розглядатися як можлива заміна для таких заходів і таких регулярних програм.

3) Спеціальні програми не повинні здійснюватися таким чином, щоб це відкривало можливість для зниження трудових норм, і служба учасників програм не повинна використовуватися в інтересах приватних осіб чи підприємств.

4) Спеціальні програми мають забезпечувати учасникам, у разі потреби, принаймні мінімальний рівень освіти.

4. Неодмінні елементи будь-якої спеціальної програми повинні містити захист людської гідності і розвиток особистості та почуття особистої і суспільної відповідальності.

5. Керівництво спеціальними програмами має здійснюватися без якої-небудь дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, національного або соціального походження; вони повинні використовуватися з метою активного сприяння забезпеченню рівності можливостей та поводження.

6. Мета і завдання кожної спеціальної програми, а також категорії учасників повинні чітко визначатися компетентним органом влади і повинні підлягати періодичному переглядові у світлі набутого досвіду.

7. 1) Участь у спеціальних програмах має бути добровільною. Винятки може бути допущено лише через законодавчі заходи і в тих випадках, коли є цілковита відповідність до положень чинних міжнародних трудових конвенцій про примусову працю та про політику в галузі зайнятості.

2) Програми, відносно яких допускаються такі винятки, можуть охоплювати:

а) програми загальної освіти і професійного навчання, які передбачають вербування в обов'язковому порядку безробітної молоді протягом певного періоду після досягнення нормального віку закінчення шкільної освіти;

b) програми для молоді, яка взяла на себе зобов'язання далі служити протягом певного періоду як попередню умову для здобуття освіти або технічної кваліфікації, котрі становлять особливий інтерес для суспільства в цілях розвитку.

3) У випадках, коли допускаються винятки, учасникам має надаватись, якомога більшою мірою, вільний вибір між різними наявними формами діяльності та різними районами в межах країни і під час їх призначення мають належним чином враховуватися їхні кваліфікація та здібності.

8. Умови служби учасників спеціальних програм повинні чітко встановлюватися компетентним органом влади; вони мають відповідати законоположенням, котрі регулюють мінімальний вік допуску на роботу, і мають узгоджуватися з іншими законоположеннями, застосовними до молоді, яка перебуває на звичайному навчанні або роботі в нормальних умовах.

9. Учасники повинні зберігати можливість бути членами молодіжних або профспілкових організацій за власним вибором і брати участь у їхній діяльності.

10. Має існувати формальна процедура оскарження учасниками рішень, які стосуються їхнього вербування, прийому або умов служби, а також спрощена процедура розгляду дрібних скарг.

III. Програми, котрі відповідають потребам зайнятості
та навчання молоді, ще не задоволеним наявними
національними програмами освіти чи професійного
навчання або нормальними можливостями
на ринку зайнятості

А. Цілі

11. Відповідно до потреб та умов у країні спеціальні програми, до яких застосовується цей розділ Рекомендації, повинні мати одну чи кілька з таких конкретних цілей:

а) надавати молоді, яка перебуває у несприятливому становищі стосовно освіти чи в іншому плані, такі освіту, кваліфікацію і трудові навички, які їй потрібні для здійснення корисної і оплачуваної економічної діяльності та для залучення до життя суспільства;

b) залучати молодь до національного економічного та соціального розвитку, куди входить сільський і сільськогосподарський розвиток;

с) забезпечувати молодь, яка інакше була б безробітною, корисним зайняттям, пов'язаним з економічним та соціальним розвитком.

В. Участь у спеціальних програмах

12. Набираючи молодь для участі в спеціальних програмах, треба враховувати таке:

а) вік та освіту, можливий рівень підготовки і трудовий досвід учасників, беручи до уваги, залежно від роду програми, потребу розширення можливостей знедоленої молоді, здатність учасників дістати користь з їхньої участі в програмі та їхню здатність зробити внесок у здійснення програми;

b) розумову та фізичну придатність учасників до здійснення завдань, котрі їм доручаються, як протягом участі в програмі, так і в подальшому;

с) міру, якою досвід, що його вони можуть набути у рамках програми, може розширити їхні можливості та їхню корисну участь в соціальному й економічному розвиткові.

13. Граничний вік, що встановлюється з урахуванням пропонованого навчання і роботи, яку треба виконувати у рамках спеціальних програм різних типів, має визначатися компетентним органом влади. Такий граничний вік повинен встановлюватися з урахуванням міжнародних трудових норм, котрі стосуються мінімального віку для прийняття на роботу.

14. Спеціальні програми повинні давати можливість переходу якомога більш значної кількості молодих людей до звичайних видів економічної діяльності або до звичайних програм освіти чи професійного навчання, і відповідно період участі в таких програмах має бути обмежений.

15. У рамках кожної спеціальної програми слід вживати належних заходів для забезпечення того, щоб до вступу кожен учасник цілком розумів умови служби, серед них будь-які правила поведінки, котрі можуть існувати, роботу, що її доведеться виконувати в рамках програми, рівень підготовки, який вимагається, та права, котрі він матиме в період служби і після завершення цього періоду.

С. Зміст спеціальних програм

16. Зміст спеціальних програм має бути пристосований до віку, статі, рівня освіти й підготовки, а також здібностей учасників і має змінюватися залежно від цих чинників, навіть у рамках однієї й тієї самої програми.

17. Усі програми повинні містити короткий вступний період:

а) для ознайомлення всіх учасників із загальними питаннями, зокрема з загальними правилами техніки безпеки та гігієни праці і з детальними правилами, які регулюють діяльність, що здійснюється в рамках програми;

b) для надання учасникам можливості звикнути до умов життя й праці в рамках програми та для стимулювання їхньої цікавості;

с) для оцінки здібностей учасників з метою призначення їх на таку роботу, яка найкраще відповідає цим здібностям.

18. Учасники спеціальних програм повинні здобувати додаткову освіту, куди входить освіта в галузі основних прав та обов'язків члена суспільства, економічна й соціальна освіта, пов'язана з їхніми потребами, а також з потребами та сподіваннями країни, і повинні бути інформовані про роль та функції організацій, створених на добровільних засадах для того, щоб репрезентувати інтереси працівників і роботодавців.

19. Спеціальні програми, цілком або частково спрямовані на надання молоді, яка має лише обмежені можливості, кваліфікації, потрібної для корисної економічної діяльності, повинні:

а) бути націленими на підготовку учасників до таких професій, які дадуть їм можливість знайти корисну роботу, враховуючи, в міру можливості, їхні особисті побажання;

b) давати учасникам добру основу в галузі практичної підготовки, а також відповідні теоретичні знання;

с) враховувати потенційний стимулюючий вплив, який учасники зможуть справляти на інших, і готувати їх до цієї ролі;

d) полегшувати і, наскільки можливо, забезпечувати:

і) перехід учасників до звичайних програм освіти чи професійного навчання, або до інших спеціальних програм підвищення рівня освіти чи кваліфікації, особливо для тих із них, котрі виявляють особливі здібності;

іі) їхній перехід до нормальної економічної діяльності, зокрема за допомогою заходів, котрі забезпечують визнання здобутої ними кваліфікації.

20. Спеціальні програми, котрі цілком або частково спрямовані на залучення молоді до участі в проектах економічного й соціального розвитку, повинні:

а) передбачати підготовку принаймні таку, яка потрібна для виконання майбутньої роботи, а також підготовку в галузі відповідних заходів техніки безпеки та гігієни праці;

b) бути спрямовані на розвиток добрих трудових навичок;

с) використовувати, по змозі, учасників у тих галузях, до яких вони виявляють здібності і для яких вони мають деяку кваліфікацію.

21. Критерії, що застосовуються у виборі видів робіт для спеціальних програм, згаданих у параграфі 20, мають охоплювати:

а) потенційний внесок цих видів робіт у розширення економічної діяльності країни чи району і, зокрема, в розширення майбутніх можливостей для учасників;

b) їхню цінність з погляду навчання, зокрема навчання тих професій, які дадуть учасникам змогу потім знайти корисну роботу;

с) їхню цінність з погляду внеску в економічний та соціальний розвиток і їхню економічну рентабельність з урахуванням, зокрема, відношення витрат до результатів;

d) потребу використовувати особливі методи, котрі передбачають, зокрема, що праця учасників не являтиме собою нечесної конкуренції для працівників, які працюють у звичайних умовах.

D. Умови служби

22. Умови служби повинні відповідати принаймні таким нормам:

а) тривалість служби нормально не повинна перевищувати двох років;

b) деякі причини, наприклад, стан здоров'я або труднощі сімейного чи особистого плану, повинні визнаватися за поважні причини для звільнення учасника до закінчення нормального періоду служби;

с) кількість годин, присвячених щодня і щотижня продуктивній праці та навчанню, має бути обмежена таким чином, щоб залишалось достатньо часу для загальної освіти й відпочинку, а також для дозвілля;

d) крім житла, харчування та одягу, що відповідають роду спеціальної програми, учасники повинні отримувати оплату готівкою; їм мають надаватися можливості і стимули для нагромадження заощаджень;

е) учасники спеціальних програм, тривалість служби в яких становить один рік чи більше, повинні отримувати щорічну відпустку по змозі з безплатним проїздом додому й назад;

f) в міру можливості на учасників мають поширюватися положення про соціальне забезпечення, застосовні до осіб, котрі працюють на звичайних умовах; у всіх випадках треба вживати заходів для забезпечення учасникам безплатної медичної допомоги і для надання компенсації у разі втрати працездатності або смерті внаслідок нещасного випадку чи захворювання, які трапилися під час їхньої участі в спеціальній програмі.

Е. Добір та підготовка персоналу

23. Кожну спеціальну програму має бути організовано так, щоб забезпечувалось належне керівництво учасниками з боку кваліфікованих кадрів, які, в свою чергу, могли б звертатися до технічних чи педагогічних радників по консультації.

24. 1) Під час добору таких кадрів слід було б особливого значення надавати не тільки їхній кваліфікації чи досвідові, потрібним для виконання роботи, але також їхньому розумінню проблем молоді, вмінню керувати і їхній пристосовуваності. Принаймні деякі з них повинні мати досвід роботи у звичайних умовах, набутий поза спеціальними програмами.

2) Слід звертатися до всіх джерел можливого набору таких кадрів, зокрема до можливості заохочення учасників програм, котрі виявили здібності керівників до підготовки для виконання такої роботи.

25. Підготовка інструкторів і технічних фахівців має охоплювати, поряд з неодмінним спеціальним професійним навчанням, принаймні:

а) навчання педагогічних методів з особливим наголосом на підготовку молоді;

b) навчання основ у галузі взаємин між людьми, з особливою увагою до спонукальних причин і ставлення до праці;

с) навчання в галузі організації праці, серед іншого розподіл обов'язків з урахуванням здібностей та рівня підготовки учасників.

26. Підготовка управлінського персоналу має охоплювати, поряд з неодмінним спеціальним професійним навчанням, принаймні:

а) навчання, яке забезпечує розуміння мети спеціальної програми та знання законодавства, котре застосовується в галузі праці й захисту молоді, а також конкретних правил, що регулюють саму програму;

b) навчання, яке дає змогу достатньо ознайомитися з технічними аспектами роботи в рамках програми;

с) навчання в галузі взаємин між людьми, яке сприяє встановленню добрих стосунків з інструкторами, технічними фахівцями та учасниками.

F. Допомога учасникам у підготовці до їхньої
майбутньої професійної діяльності

27. Під час служби в рамках спеціальної програми учасникам повинні надаватися відомості й поради, котрі допомогли б їм обрати свою майбутню спеціальність.

28. Учасникам, які виявили особливі здібності, має надаватися всіляка допомога у продовженні їхньої освіти навчання поза програмою після завершення служби.

29. Треба вживати спеціальних і термінових заходів, щоб забезпечити швидке входження учасників у нормальну економічну діяльність після закінчення їхньої служби; це має робитися на додаток до звичайних зусиль служб зайнятості та всіх інших відповідних органів.

30. Вибуття учасників спеціальних програм після закінчення їхнього терміну служби повинно, по змозі, розподілятися за часом і за кількістю відповідно до можливостей економіки приймати їх на оплачувану роботу. При цьому має забезпечуватися право учасника після закінчення початково встановленого періоду служби звільнятися від участі в програмах, котрі у виняткових випадках мають обов'язковий характер.

31. Допомога, яка, в міру можливості, через наявні установи надається колишнім учасникам, котрі влаштовуються власним коштом або стають членами колективу, могла б охоплювати:

а) сприяння їхньому доступові до можливостей кредиту, збуту й заощаджень;

b) підтримання з ними контакту, щоб заохочувати їх та давати їм поради технічного плану в питаннях управління;

с) стосовно кооперативів - фінансову та адміністративну допомогу, як це передбачено Рекомендацією 1966 року щодо кооперативів у країнах, що розвиваються.

32. Настільки, наскільки це дають змогу ресурси, учасники повинні отримувати у разі задовільного завершення служби виплату готівкою чи натурою - наприклад, набір інструментів, - з метою надання їм допомоги під час їхнього вступання в нормальну економічну діяльність.

IV. Програми, що дають змогу молоді, котра здобула освіту чи технічну кваліфікацію, яких потребує суспільство в цілях розвитку, використовувати ці знання та кваліфікацію в інтересах суспільства

33. Спеціальні програми, до яких застосовується цей розділ Рекомендації, повинні стимулювати інтерес молоді до економічного й соціального розвитку їхньої країни та розвивати у неї почуття відповідальності перед суспільством.

34. Учасники повинні використовуватись у тих галузях, для яких вони спеціально підготовлені, або в близьких до них галузях.

35. У разі потреби кваліфікація учасників повинна доповнюватися підготовкою, яка має на меті дати їм технічні знання та навчити їх методів роботи, потрібних для виконання їхніх завдань.

36. Має бути вжито заходів для того, щоб учасники могли легко діставати кваліфіковані вказівки й поради з проблем, з якими вони стикаються під час виконання своєї роботи.

37. Умови служби мають відповідати принаймні таким нормам:

а) тривалість служби нормально не повинна перевищувати двох років;

b) деякі причини, як наприклад стан здоров'я або труднощі сімейного чи особистого плану, повинні визнаватися як поважні причини для звільнення учасника до закінчення нормального терміну служби;

с) розклади роботи і програми навчання мають складатися з урахуванням потреб учасників у відпочинку й дозвіллі;

d) крім належного житла й харчування, які відповідають роду програми, учасники повинні отримувати відповідну винагороду;

е) учасники спеціальних програм, тривалість служби в яких становить один рік чи більше, повинні отримувати щорічну відпустку по можливості з безплатним проїздом додому й назад;

f) на учасників мають поширюватися будь-які відповідні положення про соціальне забезпечення, застосовні до осіб, котрі працюють у нормальних умовах; у всіх випадках треба вживати заходів для забезпечення учасникам безплатної медичної допомоги і для надання компенсації у разі втрати працездатності або смерті внаслідок нещасного випадку чи захворювання, що трапилися під час їхньої участі в спеціальній програмі.

38. Має бути вжито заходів для сприяння переходу учасників програми після закінчення періоду служби до звичайних умов трудової діяльності в їхній професії.

V. Адміністративні заходи

39. Керівництво спеціальними програмами та координація їх на національному рівні повинні здійснюватися відповідним органом або органами, заснованими компетентним органом влади.

40. Цей орган або органи повинні, в міру можливостей, мати, поряд з представниками уряду, також представників організацій працівників, роботодавців та молодіжних організацій для забезпечення їхньої активної участі в плануванні, здійсненні, координації, інспектуванні й оцінці наслідків спеціальних програм.

41. Виконуючи свої завдання, цей орган або органи повинні, в міру потреби, консультуватися з громадськими організаціями та органами влади, компетентними в таких галузях, як праця, освіта, економіка, сільське господарство, промисловість та соціальні питання.

42. Цей орган або органи повинні підтримувати постійний зв'язок з органами влади, котрі відають звичайними програмами освіти й навчання, для забезпечення координації з метою поступового і, по змозі, швидкого скасування спеціальних програм.

43. Слід добиватися активної участі місцевої влади у виборі та здійсненні проектів, що проводяться в рамках спеціальних програм.

44. Вводячи спеціальні програми, компетентні органи влади повинні прагнути забезпечить достатні фінансові й матеріальні ресурси та потрібний кваліфікований персонал з тим, щоб забезпечити повне здійснення їх. У зв'язку з цим слід приділити особливу увагу способам, котрі дають змогу створювати в рамках програм власні джерела доходу. Від учасника або членів його сім'ї не повинно вимагатися жодних фінансових вкладень.

45. Мають передбачатися регулярні інспекції та фінансові ревізії спеціальних програм.

46. Організація на місцевому рівні має бути такою, щоб готувати й заохочувати учасників до поступового залучення в управління їхньою власною програмою.

VI. Міжнародне співробітництво

47. Стосовно спеціальних програм, в рамках яких молодь з однієї країни бере участь у діяльності, спрямованій на розвиток іншої країни, компетентні органи влади й заінтересовані органи повинні якомога повніше застосовувати відповідні положення цієї Рекомендації до питань, котрі належать до їхньої юрисдикції, і повинні співробітничати між собою з метою як забезпечення застосування таких положень до проблем, що вимагають спільних дій, так і вирішення будь-яких утруднень, котрі можуть виникнути у зв'язку з застосуванням цих положень.

Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965-1999, Том II Міжнародне бюро праці, Женева