Конвенція
про регулювання письмових трудових
контрактів працівників з корінного населення
N 64
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1939 року на свою двадцять п'яту сесію,
постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно регулювання трудових угод працівників з корінного населення, що є другим пунктом порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1939 року про трудові контракти працівників з корінного населення:
Стаття 1
Відповідно до мети цієї Конвенції:
а) термін "працівник" означає працівника з корінного населення, тобто працівника, який належить чи прирівняний до корінного населення залежної території члена Організації або належить чи прирівняний до залежного корінного населення на території метрополії члена Організації;
b) термін "роботодавець" означає, за відсутності протилежної вказівки, державну владу будь-якого рівня, особу, компанію чи асоціацію як з корінного, так і з некорінного населення;
с) термін "законодавчі положення" означає закони та(чи) правила, чинні на відповідній території;
d) термін "контракт", вживаний у будь-якій статті після статті 3, означає, за відсутності протилежної вказівки, контракт, який з огляду на вимогу статті 3 має укладатись у письмовій формі.
Стаття 2
1. Ця Конвенція поширюється на всі трудові контракти, на підставі яких працівник наймається на службу до роботодавця як працівник фізичної праці за плату в грошовій чи будь-якій іншій формі.
2. Компетентний орган влади може вилучати зі сфери застосування цієї Конвенції контракти, на підставі яких працівники наймаються на службу до роботодавця з корінного населення, котрий наймає працівників у кількості, що не перевищує встановлену законодавством, або які не задовольняють інших відповідних критеріїв.
3. Ця Конвенція не застосовується до контрактів про учнівство, укладених згідно зі спеціальними положеннями щодо учнівства, які містяться в законодавстві.
4. Компетентний орган влади у разі потреби може вилучити зі сфери застосування цієї Конвенції будь-який трудовий контракт, за яким єдиною або основною формою оплати для працівника є оренда або використання землі, що належить його роботодавцеві.
Стаття 3
1. Кожний контракт, до якого застосовується ця Конвенція, укладається в письмовій формі тоді, коли:
а) він укладений на строк шість місяців чи більше або на число робочих днів, еквівалентних шести місяцям;
b) він встановлює умови зайнятості, які істотно відрізняються від умов, котрі звичайно застосовуються в районі найму для такої роботи.
2. Спосіб, яким працівник виявляє свою згоду з контрактом, передбачається законодавством.
3. Якщо який-небудь контракт, що за вимогою параграфа 1 цієї статті має бути укладено в письмовій формі, не було укладено в письмовій формі, такий контракт обов'язково дійсний лише на максимальний строк, допустимий для угод, які не укладено в письмовій формі, але кожна сторона має право на укладення його в письмовій формі у будь-який час до закінчення строку, на який його було укладено.
4. Якщо контракт не було укладено в письмовій формі навмисно або через недбалість роботодавця, працівник має право звернутися до компетентного органу влади, щоб анулювати контракт, а в деяких випадках вимагати відшкодування збитків.
Стаття 4
1. Якщо контракт не містить спеціального положення, то він не вважається таким, що зв'язує членів родини працівника або осіб, які перебувають на його утриманні.
2. Роботодавець несе відповідальність за виконання будь-якого контракту, укладеного будь-якою особою від його імені.
Стаття 5
1. Кожний контракт містить всі відомості, які разом із положеннями законодавства можуть бути потрібними для визначення прав та обов'язків сторін.
2. До відомостей, які мають зазначатись у контракті, в усіх випадках входять:
а) ім'я роботодавця чи групи роботодавців, а де можливо - назва підприємства і місця роботи;
b) ім'я працівника, місце найму, а де можливо - місце походження працівника та будь-які інші дані, потрібні для засвідчення його особи;
с) рід роботи;
d) тривалість найму та порядок обчислення цієї тривалості;
е) ставка заробітної плати та метод її обчислення; порядок і періодичність виплати заробітної плати, можливі аванси в рахунок заробітної плати й порядок їх виплати;
f) умови репатріації;
g) будь-які спеціальні умови контракту.
Стаття 6
1. Кожний контракт подається на візування державній службовій особі, уповноваженій для цієї мети належним чином.
2. Перед тим, як завізувати будь-який контракт, державна службова особа:
а) упевнюється, що працівник добровільно погодився з контрактом і що його згоду не було одержано шляхом примусу, тиску або внаслідок обману чи помилки;
b) пересвідчується в тому, що:
і) контракт укладено у відповідній законній формі;
іі) умови контракту відповідають вимогам законодавства;
ііі) працівник повністю зрозумів умови контракту до його підписання або іншої позначки на знак своєї згоди з ним;
iv) законодавчі положення щодо медичного огляду були виконані;
v) працівник заявляє, що він не зв'язаний будь-якими попередніми зобов'язаннями.
3. Контракт, який державна службова особа відмовилася візувати, втрачає силу закону.
4. Контракт, який не було подано на візування державній службовій особі, обов'язково дійсний лише на максимальний строк, допустимий для контрактів, не укладених у письмовій формі, але кожна сторона має право подати його на візування у будь-який час до закінчення строку, на який він був укладений.
5. Якщо контракт не було подано на візування навмисно або через недбалість роботодавця, працівник має право звернутися до компетентного органу влади, щоб анулювати контракт, а в деяких випадках вимагати відшкодування збитків.
6. Кожний контракт реєструється компетентним органом влади, або ж його копія здається на зберігання зазначеному органові.
7. Компетентний орган влади шляхом надання працівникові копії контракту, трудової книжки чи іншого рівноцінного документа або талона чи будь-яким іншим способом, який він може вважати прийнятним, вживає таких заходів, які можуть бути потрібними, для того щоб надати працівникові можливість:
а) довести наявність контракту і передбачені умови;
b) у будь-який час перевірити умови контракту.
Стаття 7
1. Кожний працівник, який укладає контракт, проходить медичний огляд.
2. За загальними правилами працівник проходить медичний огляд та одержує свідоцтво про стан здоров'я до візування контракту.
3. Якщо у працівника не було можливості пройти медичний огляд до візування контракту, державна службова особа, яка візує контракт, відмічає це в тексті контракту, і медичне обстеження проводиться при першій можливості.
4. Компетентний орган влади може звільнити від обов'язку проходження медичного огляду працівників, які укладають контракт про:
а) роботу на агропромислових підприємствах, на яких кількість працівників не перевищує обмежену кількість, встановлену законом;
b) у роботу поблизу від свого місця проживання:
і) на сільськогосподарських роботах;
іі) на несільськогосподарських роботах, якщо компетентний орган влади впевнився, що ця робота не є небезпечною і не може завдати шкоди здоров'ю працівників.
Стаття 8
1. Неповнолітня особа, чий здогадний вік менший від мінімального віку, встановленого законодавством, не може укладати контракт.
2. Неповнолітня особа, чий здогадний вік більший від мінімального віку, але менший від старшого віку, встановленого законодавством, не може укладати контракт, крім випадків, пов'язаних з роботою, яка схвалена компетентним органом влади як така, що не шкодить духовному або фізичному розвиткові неповнолітніх.
Стаття 9
Максимальний строк роботи, який може бути встановлений у контракті, а також відпустка, яка може надаватися протягом строку дії контракту, визначаються законодавством.
Стаття 10
1. Передача контракту від одного роботодавця до іншого відбувається лише з дозволу працівника та із записом про цю передачу, зробленим на контракті державною службовою особою, належним чином уповноваженою для цього.
2. Перед тим, як зробити на контракті запис про передачу, державна службова особа:
а) впевнюється, що працівник добровільно погодився з передачею контракту і що його згоду не було одержано шляхом примусу, тиску або внаслідок обману чи помилки;
b) у випадках, які можуть передбачатися законодавством, пересвідчується, що вимоги пункту b) параграфа 2 статті 6 цієї Конвенції було виконано.
Стаття 11
1. Дія контракту припиняється:
а) після закінчення строку, на який його було укладено;
b) зі смертю працівника, якщо вона настала до закінчення строку дії контракту.
2. Припинення строку дії контракту через смерть працівника не завдає шкоди законним правам його спадкоємців або утриманців.
Стаття 12
1. Якщо роботодавець не в змозі виконати умови контракту або якщо через хворобу чи нещасний випадок працівник не в змозі виконати контракт, його дія припиняється на умовах, встановлених законодавством, які гарантують у таких випадках право працівника на одержання всієї заробітної плати, будь-яких відстрочених платежів, що належать йому до сплати, будь-яких компенсацій за нещасний випадок або хворобу, а також право на репатріацію.
2. Дія контракту припиняється шляхом укладення між сторонами угоди на умовах, передбачених законодавством, що містять положення, які:
а) захищають працівника від втрати його права на репатріацію, якщо угода про припинення дії контракту не передбачає іншого;
b) вимагають від компетентного органу влади впевнитися в тому:
і) що працівник добровільно погодився з контрактом і що його згоду не було одержано шляхом примусу, тиску або внаслідок обману чи помилки;
іі) що між сторонами було врегульовано всі грошові зобов'язання.
3. Дія контракту припиняється на прохання будь-якої сторони у випадках і на умовах, встановлених законодавством, які містять положення щодо:
а) можливого терміну повідомлення, що має надаватися стороною, яка бажає припинити дію контракту;
b) справедливого врегулювання грошових та інших питань, які виникають внаслідок такого припинення, серед них питання репатріації.
4. До випадків, коли дія контракту припиняється згідно з попереднім параграфом, належить погане поводження роботодавця з працівником.
5. Законодавство може встановлювати інші випадки, коли дія контракту припиняється, а також може передбачати випадки; за яких припинення дії контракту згідно з цією статтею затверджується компетентним органом влади.
Стаття 13
1. Кожний працівник, який підписав контракт і який був доставлений до місця роботи роботодавцем чи будь-якою особою, яка діє від імені роботодавця, має право на повернення за рахунок роботодавця до свого місця проживання чи місця найму залежно від того, яке з них ближче до місця роботи, у таких випадках:
а) після закінчення строку роботи, передбаченого в контракті;
b) після закінчення дії контракту через неспроможність роботодавця виконати його;
с) після закінчення дії контракту через неспроможність працівника виконати його внаслідок хвороби чи нещасного випадку;
d) після закінчення дії контракту внаслідок укладення угоди між сторонами, якщо ця угода не містить інших положень;
е) після закінчення дії контракту за проханням однієї зі сторін, за винятком випадків протилежного рішення компетентного органу влади.
2. Якщо родину працівника було доставлено до місця роботи роботодавцем чи будь-якою особою, що діє від його імені, ця родина повертається назад за рахунок роботодавця в усіх випадках повернення працівника або у разі його смерті.
3. До витрат, пов'язаних з репатріацією, входять:
а) витрати, пов'язані з переїздом та утриманням під час переїзду;
b) витрати на утримання під час періоду, що може пройти між датою закінчення контракту і датою репатріації.
4. Роботодавець не зобов'язаний нести витрати, пов'язані з утриманням, за будь-який період, протягом якого репатріація працівника відкладалася:
а) за власним бажанням працівника;
b) через нездоланні обставини, за винятком випадків, коли роботодавець протягом зазначеного періоду був спроможний користуватися послугами працівника з виплатою заробітної плати за ставкою, передбаченою контрактом, дія якого закінчилася.
5. Якщо роботодавець неспроможний виконати свої зобов'язання щодо репатріації, зазначені зобов'язання виконує компетентний орган влади.
Стаття 14
1. Компетентний орган влади може звільнити роботодавця від зобов'язання нести витрати, пов'язані з репатріацією, у таких випадках:
а) коли компетентний орган влади впевнений у тому:
і) що працівник, подавши письмову заяву чи будь-яким іншим способом заявив, що він не бажає скористатися правом на репатріацію;
іі) що працівник за його проханням чи за його згодою був поселений у місці роботи чи поблизу нього;
b) коли компетентний орган влади впевнений у тому, що працівник за своїм власним бажанням не скористався правом на репатріацію до закінчення встановленого строку, який міг пройти після закінчення строку дії або анулювання контракту;
с) якщо дію контракту було припинено компетентним органом влади внаслідок провини працівника;
d) коли дію контракту було припинено з іншої причини, ніж неможливість для працівника виконати умови контракту через хворобу або нещасний випадок, і якщо компетентний орган влади впевнений у тому, що:
і) під час встановлення ставок заробітної плати достатньою мірою було враховано факт, що працівник повинен сам нести витрати, пов'язані з репатріацією;
іі) було вжито відповідних заходів за допомогою системи відстроченої оплати чи будь-яким іншим шляхом для забезпечення працівника коштами, потрібними для покриття таких витрат.
Стаття 15
1. Роботодавець в усіх можливих випадках забезпечує транспортними засобами працівників, які повертаються до місця проживання.
2. Компетентний орган влади вживає всіх необхідних заходів для того, щоб:
а) транспортні засоби і судна, які використовуються для перевезення працівників, були пристосовані до цього, перебували в належному санітарному стані та не були переповнені;
b) працівники забезпечувались відповідними приміщеннями, коли треба зробити зупинку для ночівлі;
с) тривалість щоденних переходів була сумісна з підтриманням здоров'я та сил працівників, коли вони повинні долати великі відстані пішки;
d) виконувалися всі потрібні заходи для забезпечення медичної допомоги та благополуччя працівників у разі довгих переїздів.
3. Коли працівники повинні робити довгі переїзди групами, їх супроводжує відповідальна особа.
Стаття 16
1. Максимальний строк служби, який може бути встановлено у будь-якому контракті про поновлення роботи, укладеному після закінчення строку дії попереднього контракту, встановлюється законодавством, але, як загальне правило, його тривалість коротша за ту, що встановлюється відповідно до положень статті 9 цієї Конвенції.
2. Коли строк служби, встановлений контрактом про поновлення роботи, разом із строком служби, яка вже завершилася на підставі минулого контракту, спричиняє відрив працівника від його родини на період, більший ніж вісімнадцять місяців, працівник не розпочинає роботу, обумовлену в контракті про поновлення, до того часу, поки він не з'їздить додому за рахунок роботодавця; проте компетентний орган влади може зробити виняток з цього положення в усіх випадках, коли його застосування здається неможливим або небажаним.
3. За умови дотримання положень параграфів 1 і 2 цієї статті всі положення попередніх статей застосовуються до контрактів про поновлення роботи. Компетентний орган влади може на свій розсуд звільнити ці контракти від дії положень параграфів 1-5 статті 6 та положень статті 7.
Стаття 17
1. Компетентний орган влади, коли це потрібно, видає резюме законодавчих положень щодо контрактів офіційною мовою чи мовами відповідної території, а також мовою, відомою працівникам, та надає їх у розпорядження заінтересованих роботодавців і працівників.
2. У разі потреби від роботодавця вимагається вивішувати у зручному місця такі резюме, видані мовою, відомою працівникам.
Стаття 18
Законодавство містить відповідні положення про захист працівників у тому разі, якщо контракт, укладений на одній території, стосується роботи працівника на території під іншою адміністрацією.
Стаття 19
1. Коли контракт, укладений на одній території (далі "територія походження") стосується роботи працівника на території під іншою адміністрацією (далі "територія роботи"), положення цієї Конвенції застосовуються таким чином:
а) візування контракту, передбачене статтею 6, здійснюється державною службовою особою території походження до від'їзду працівника з цієї території;
b) заходів, передбачених у параграфі 7 статті 6, вживає компетентний орган влади території походження;
с) медичний огляд, передбачений статтею 7, провадиться не пізніше, ніж у пункті від'їзду працівника з території походження;
d) будь-яка неповнолітня особа, здогадний вік якої менший від мінімального віку, встановленого законодавством території походження або території роботи, не може укладати контракту;
е) запис державної службової особи про передачу контракту, передбачений статтею 10, робиться державною службовою особою тієї території, на якій працівник дав дозвіл на передачу;
f) тривалість служби, встановлена в контракті, не перевищує ні максимальної тривалості, яка передбачається законодавством території походження, ні максимальної тривалості, яка передбачається законодавством території роботи;
g) умови припинення дії контракту визначаються законодавством території роботи;
h) якщо роботодавець не виконує свої зобов'язання щодо репатріації, зазначені зобов'язання виконуються компетентним органом території роботи;
і) компетентним органом влади, який може звільнити роботодавця від зобов'язання нести витрати, пов'язані з репатріацією, є компетентний орган влади території роботи;
j) компетентні органи влади території походження і території роботи співпрацюють з метою забезпечення виконання параграфа 2 статті 15;
k) тривалість служби, встановлена у контракті про поновлення роботи, не перевищує ні максимальної тривалості, яка передбачається законодавством території походження, ні максимальної тривалості, яка передбачається законодавством території роботи.
2. Якщо ця Конвенція не є чинною для території походження і території роботи, правила, встановлені в попередньому параграфі, застосовуються за умови виконання таких положень:
а) коли Конвенція не чинна на території роботи, державна службова особа території походження не візує контракт, якщо вона не впевнена в тому, що працівник матиме на території роботи на підставі законодавства цієї території або на підставі умов контракту права та захист, передбачені в положеннях статей 10-16 Конвенції;
b) коли Конвенція не чинна на території походження, то питання, які відповідно до пунктів а), b) та с) параграфа 1 цієї статті повинні вирішуватися компетентним органом влади території походження, вирішуються компетентним органом влади території роботи, якщо тільки цей останній орган влади не впевнений, що насправді вони вже були вирішені відповідно до положень Конвенції компетентним органом влади території походження.
3. Компетентні органи влади території походження і території роботи кожного разу, коли це є потрібним чи бажаним, домовляються про врегулювання питань спільного інтересу, які виникають у зв'язку із застосуванням положень цієї Конвенції, і відносно будь-якого такого контракту можуть вилучити положення параграфа 1 цієї статті щодо контрактів, укладених на території однієї сторони, на користь контракту про роботу на іншій території, яка бере участь в укладенні контракту.
Стаття 20
1. Ця Конвенція не застосовується до контрактів, укладених до настання чинності Конвенції на тій території, де виникає питання про її застосування.
2. Денонсація цієї Конвенції не зачіпає прав та обов'язків, які випливають з контрактів, укладених до настання чинності денонсації.
Стаття 21
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.
Стаття 22
1. Щодо територій, зазначених у статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, додає до документа про ратифікацію заяву із зазначенням:
а) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати положення Конвенції без змін;
b) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати положення Конвенції зі змінами, а також деталей цих змін;
с) територій, на яких ця Конвенція не застосовується, і в таких випадках причин, через які вона не застосовується;
d) територій, відносно яких він резервує свої рішення.
2. Зобов'язання, згадані в пунктах а) та b) параграфа 1 цієї статті, вважаються невід'ємною частиною документа про ратифікацію і мають однакову з ним силу.
3. Будь-який член Організації може новою заявою повністю або частково анулювати будь-які застереження, зроблені в його попередній заяві відповідно до пунктів b), с) та d) параграфа 1 цієї статті.
Стаття 23
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор Міжнародного бюро праці.
2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.
3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.
Стаття 24
1. Будь-який член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим цією статтею, буде зв'язаний на наступний десятирічний період і надалі може денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.
Стаття 25
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів, а також про реєстрацію всіх заяв, зроблених відповідно до положень статті 22 цієї Конвенції про ратифікацію, заяв та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.
2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.
Стаття 26
Після закінчення кожного десятирічного періоду від настання чинності цієї Конвенції Адміністративна рада Міжнародного бюро праці подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.
Стаття 27
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:
а) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 24, негайну денонсацію цієї Конвенції, за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;
b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.
2. Ця конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нову, переглянуту конвенцію.
Стаття 28
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.
Дата набуття чинності: 8 липня 1948 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева