Конвенція
про визначення мінімального віку для допуску
дітей на роботу в морі
N 7

Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Генуї Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 15 червня 1920 року, постановивши ухвалити ряд пропозицій щодо питання про застосуван моряків Конвенції, ухваленої у Вашингтоні в листопаді минулого року, яка забороняє використання праці дітей молодших чотирнадцяти років, що є третім пунктом порядку денного Генуезької сесії Конференції, вирішивши надати цим пропозиціям форму міжнародної конвенції,ухвалює нижченаведену конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1920 року про мінімальний вік для роботи в морі і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці :

Стаття 1

В цілях цієї Конвенції вираз "судно" охоплює всі кораблі чи судна будь-якого типу, державні чи приватні, зайняті у морському судноплавстві, за винятком військових кораблів.

Стаття 2

Діти молодші чотирнадцяти років не допускаються до роботи на борту суден, крім суден, на яких зайняті тільки члени однієї сім'ї.

Стаття 3

Положення статті 2 не застосовуються щодо роботи, яку виконують діти на учбових або тренувальних суднах, за умови, що така робота затверджена органом влади і відбувається під його наглядом.

Стаття 4

З тим, щоб забезпечити виконання положень цієї Конвенції, кожен капітан зобов'язаний вести список усіх осіб молодших шістнадцяти років, які працюють на його судні, або список цих осіб у судновій ролі зі зазначенням дати їх народження.

Стаття 5

1. Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, зобов'язується застосовувати її до своїх колоній, протекторатів і володінь, що не користуються повною мірою самоуправлінням:

а) за винятком випадків, коли через місцеві умови її положення незастосовні;

b) з такими змінами, які можуть виявитися необхідними для пристосування її положень до місцевих умов.

2. Кожний член Організації сповіщає Міжнародне бюро праці щодо заходів, прийнятих відносно кожної зі своїх колоній, протекторатів і володінь, які не користуються повною мірою самоуправлінням.

Стаття 6

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці.

Стаття 7

Щойно в Міжнародному бюро праці зареєстровані документи про ратифікацію двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці.

Стаття 8

Ця Конвенція набуває чинності на той день, коли вищезазначене сповіщення розсилається Генеральним директором Міжнародного бюро праці; вона зв'язує лише тих членів Організації, чиї документи про ратифікацію зареєстровані в Міжнародному бюро праці. Згодом ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації на день реєстрації його документа про ратифікацію в Міжнародному бюро праці.

Стаття 9

З урахуванням положень статті 8 кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, погоджується запровадити її положення не пізніше 1 липня 1922 року і вживати всіх заходів, необхідних для їхнього ефективного здійснення.

Стаття 10

Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може по закінченні десятирічного періоду з моменту її початкового набуття чинності денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію в Міжнародному бюро праці.

Стаття 11

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона надає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний чи частковий перегляд.

Стаття 12

Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата підписання: 15.06.20 р.

Дата набуття чинності: 27.09.21 р.

Конвенція переглядалася в 1936 році Конвенцією N 58.