КОНСУЛЬТУЄ ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Матеріальна відповідальність сторін
трудового договору

Сьогодні пропоную обговорити одну з найважливіших тем трудових відносин. Йдеться про матеріальну відповідальність сторін у трудовому договорі. Така відповідальність означає обов'язок однієї сторони трудового договору працівника або власника (уповноваженого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання обов'язків за цим договором у встановлених законом розмірах і порядку. Передовсім спинимося на питанні про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству.

Матеріальна відповідальність працівників (як однієї із сторін трудового договору) регулюється главою IX КЗпП України: "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації". Для правильного застосування судами зазначених норм закону Пленум Верховного Суду України ухвалив 29 грудня 1992 р. постанову N14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", яка може бути корисною для роботодавців і самих працівників з метою обізнаності про свої права і обов'язки.

Загальні підстави та умови матеріальної
відповідальності працівників

Ці підстави визначено в ст.130 КЗпП України, згідно з якою законне і обгрунтоване притягнення працівника до матеріальної відповідальності може мати місце лише після попереднього з'ясування основних запитань: 1) чи є поведінка працівника, який завдав шкоди, протиправною дією і яку конкретно норму права порушено; 2) чи є вина в протиправних діях (бездіяльності) працівника; 3) чи існує причинний зв'язок між винними і протиправними діями (бездіяльністю) працівника та шкідливими наслідками; 4) чи заподіяно діями працівника пряму дійсну шкоду.

Тільки позитивна відповідь на всі ці запитання дає підстави роботодавцю вживати заходів до відшкодування шкоди з винного працівника. Відсутність у діях працівника ознак протиправності, вини чи причинного зв'язку між шкодою і протиправними, винними діями цілком і повністю звільняють працівника від зобов'язань компенсувати роботодавцю шкоду, заподіяну його майну.

Особливо важливо знати це працівникам недержавних підприємств, установ і організацій, де, як свідчить практика, найчастіше є спроби роботодавця покласти всю матеріальну відповідальність за ушкодження, знищення чи втрату майна на самих працівників, незалежно від наявності для цього названих вище підстав, передбачених законом.

Передбачений ст.130 КЗпП України обов'язок працівника відшкодовувати шкоду, заподіяну ним під час виконання трудових обов'язків, безпосередньо пов'язаний з покладенням на нього обов'язку бережливо ставитись до майна підприємства, установи, організації та вживати заходів до запобігання шкоди (ст.131 КЗпП України).

Цей обов'язок означає, що працівник, укладаючи трудовий договір (контракт), зобов'язаний бережливо ставитись до довіреного йому майна і не допускати його втрат, які б перевищували нормативні; використовувати майно бережливо, дбайливо, запобігати його передчасному зношенню, суворо дотримуватись вимог технології і не допускати неякісної чи бракованої продукції; використовувати надане майно лише для виконання трудових функцій і в інтересах підприємства; не вчиняти крадіжок, навмисного пошкодження чи псування майна, не вчиняти інших злочинних дій.

Невиконання працівниками цих обов'язків і заподіяння через це шкоди підприємству спричинює негативні для працівника наслідки - його матеріальну відповідальність. Матеріальну відповідальність працівника слід розуміти як грошові виплати працівників за заподіяну шкоду в розмірах і порядку, визначених законом. Матеріальну відповідальність працівників за трудовим договором слід відрізняти від цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну фізичній чи юридичній особі, яка передбачає відшкодування шкоди у повному обсязі (ст.440 ЦК України). При цьому цивільно-правова відповідальність передбачає відшкодування шкоди, в поняття якої входить реальна шкода і нестримані доходи (упущена вигода). Реальна шкода - це витрати, які особа понесла чи має понести для відновлення пошкодженого майна чи придбання нового рівноцінного.

Неотримані доходи - це доходи, які особа могла б одержати за звичайних умов, якщо б його право не було порушено діями працівника. Згідно ж з трудовим законодавством відповідальність встановлюється лише за реальну шкоду; нестримані доходи не враховуються, тобто не підлягає відшкодуванню прибуток, який могло б одержати підприємство, але не одержало в результаті протиправних дій працівника.

Не можна, зокрема, вважати підставою для матеріальної відповідальності неодержання доходів: запланованого врожаю, приросту маси тварин, надоїв молока тощо. Це стосується і вартості простою транспорту, механізмів чи устаткування, а також вартості продукції, яку можна було б виготовити із пошкодженого матеріалу.

Таким чином, не можна стягнути з працівника, який скоїв прогул чи спізнився на роботу, упущену вигоду, спричинену простоюванням верстата, транспортного засобу чи іншого устаткування. Сплачений підприємством штраф це дійсна шкода. Проте, якщо в результаті недобросовісного ставлення працівника до своїх обов'язків підприємство втратило змогу одержати належні йому штрафні виплати з іншого підприємства (наприклад, через неправильне оформлення документів), дійсної шкоди не буде, оскільки майно підприємства не зменшилось, а штрафні санкції - це неодержані доходи.

Матеріальна відповідальність неможлива і в разі стягнення з самого підприємства штрафу за невиконання ним договірних зобов'язань, яке в свою чергу стягнуло штраф з іншого підприємства, з вини якого перше підприємство не виконало своїх договірних зобов'язань перед попереднім, оскільки в такому разі також відсутня реальна шкода.

Під прямою дійсною шкодою слід розуміти зменшення майна, його втрату, погіршення цінності чи корисних властивостей майна, потреба для підприємства, установи, організації' зробити витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або зробити зайві виплати іншим особам унаслідок неправомірних дій працівників.

Під ушкодженням майна як одного із видів заподіяння шкоди слід розуміти таке його ушкодження, при якому майно частково або повністю втрачає свої корисні якості. Воно може мати місце щодо устаткування, обладнання, інструментів, напівфабрикатів у процесі їхньої обробки (виробничий брак), продуктів та іншого майна. Пошкоджене майно може бути поновлено в ході ремонту, виправлення, переробки чи іншим способом (наприклад, переробки фруктів на компоти, м'яса на ковбаси тощо).

Знищення майна - такий його стан, за якого воно повністю втрачає свої корисні властивості і не може бути відремонтовано чи відновлено іншим способом.

Втрата майна означає його вибуття із володіння користувача чи власника всупереч їхньої волі чи бажання внаслідок невжиття працівником потрібних заходів для його збереження. Втрата майна завжди передбачає необережні дії працівника, оскільки за наявності умислу подібні дії свідчать про вчинення ним злочину, який, залежно від обставин, можна кваліфікувати як крадіжку, шахрайство тощо.

Зайві виплати з вини працівників можуть мати місце в результаті:

1) сплати підприємством штрафів, пені, неустойки, відшкодування шкоди третім особам за цивільноправовими угодами і в разі завдання шкоди іншим особам чи їхньому майну;

2) сплати сум заробітної плати, сплаченої працівникам у зв'язку з їхнім незаконним звільненням, затриманням видавання трудової книжки чи розрахунку в разі звільнення;

3) виплати компенсації у зв'язку із заподіянням шкоди життю чи здоров'ю працівників під час виконання ними трудових обов'язків.

Пряма дійсна шкода підлягає відшкодуванню працівником лише в тому разі, коли його дії є протиправними. Коло обов'язків сторін трудового договору, встановлених нормами трудового права, е багатогранним і дії, які порушують ці норми, - неправомірними або протиправними.

Протиправною, є поведінка працівника, який не виконує або не-належно виконує обов'язки, передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, виданими відповідно до чинного законодавства і в межах їхніх повноважень.

Протиправними діями працівника вважаються і такі його дії, якими порушуються правила обслуговування чи експлуатації машин і механізмів, зберігання, обліку! видавання матеріальних цінностей, технологічні вимоги та інші технічні норми.

Вирішуючи питання про притягнення працівника до матеріальної відповідальності, роботодавець чи суд мають визначити, порушення яких конкретних норм і вимог стало причиною для заподіяння шкоди.

Якщо працівник належно виконував свої трудові обов'язки, дотримуючись усіх чинних положень і правил, в його діях відсутнє правопорушення і, отже, відсутній обов'язок нести матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду.

Так, приміром, працівники складу, зайняті прийманням і видаванням продукції, не можуть нести матеріальну відповідальність за пошкодження продукції через їі наднормативне зберігання, оскільки до їхніх обов'язків не входить реалізація продукції та пошук покупців цієї продукції. Якщо ж працівник, який чергував на підприємстві, не передав отримане вночі повідомлення про прибуття вагонів, у результаті чого підприємство виплатило штраф за їхній простій, має місце шкода, заподіяна протиправною бездіяльністю чергового.

Відсутня протиправність і в діях, пов'язаних з виробничим ризиком, а також за необхідної оборони та крайньої потреби; фізичного чи психічного примушування працівника до вчинення певних дій чи бездіяльності.

Так, відповідно до частини 4 ст. 130 КЗпП України не допускається покладення на працівника відповідальності за таку шкоду, яку може бути віднесено до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Виробничий ризик означає розумну господарську діяльність, яка дає змогу отримати результати, що не покривають повністю чи частково понесені підприємством витрати.

Такий ризик найчастіше має місце під час розробки, освоєння чи випробування нових технічних засобів виробництва, технологій, коли неможливо досягти бажаного результату іншим шляхом і коли вжито всіх заходів для запобігання шкоди. Це відповідає ідеям прогресу, оскільки без такого ризику був би неможливим науково-технічний прогрес, подальше вдосконалення засобів праці та виготовлення товарів за новими технологіями. Однак зовсім неправильним було б у таких випадках покладення всіх негативних наслідків таких виробничих процесів на самих працівників.

Таким чином, виробничий ризик має вважатись виправданим за дотримання таких умов:

1) мета не може бути досягнута засобами, не пов'язаними з ризиком;

2) ризик відповідає меті, заради яко! він вчиняється;

3) особа, що допускає ризик, вжила всіх потрібних заходів для запобігання шкоди;

4) об'єктом ризику є матеріальні цінності, а не життя чи здоров'я людей.

Крім того, право на такий ризик можна визнати лише за працівником, який має потрібну професійну підготовку і кваліфікацію.

Стан крайньої потреби, про який йдеться в ст. 130 КЗпП України, має місце в ситуації, коли працівник завдає шкоди майну, наданому йому організацією для виконання трудових функцій з тим, щоб відвернути небезпеку, що загрожує життю і здоров'ю людей, майну інших організацій.

Так, водій транспортного засобу, уникаючи наїзду на пішохода, який порушив правила дорожнього руху, скоює наїзд на електроопору чи інший транспортний засіб; капітан судна, що тоне, рятуючи життя людей, скидає за борт вантаж.

Незважаючи на те, що внаслідок дій водія та капітана заподіяно шкоду майну роботодавця (пошкоджений автомобіль, втрачено чи пошкоджено вантаж), вони не можуть нести матеріальну відповідальність за шкоду, оскільки їхні дії не є протиправними.

Не може нести матеріальну відповідальність і пожежник за ушкодження ним під час гасіння пожежі майна.

Коли відсутня протиправність у діях відповідно до трудового законодавства, працівника не можуть притягувати до матеріальної відповідальності. Шкода в такому разі має відшкодовуватись тією особою чи підприємством, які поставили працівника у стан крайніші потреби.

Виключається матеріальна відповідальність працівника і за шкоду, заподіяну в результаті виконання наказу чи розпорядження роботодавця, оскільки за таку шкоду несе відповідальність та особа, яка видала цей наказ чи розпорядження.

Наприклад, незважаючи на несприятливі погодні умови чи неякісне насіння керівник сільськогосподарського підприємства видав розпорядження про проведення посівної, не очікуючи надходження якісного насіння та більш сприятливих умов, що призвело до повторного засівання тих самих земельних ділянок та спричинення шкоди підприємству зайвими витратами (пальне, зерно, робочий час тощо).

Інший приклад. У літній, неопалюваний кіоск за наказом керівники торговельного закладу, незважаючи на заперечення продавця кіоску, завезено велику кількість безалкогольних напоїв. Вони не , були продані протягом дня, а вночі незважаючи на вжиті продавцем заходи, через мороз стали непридатними до вживання,

У такому разі особи, які виконували розпорядження керівників, не можуть бути притягнуті до матеріальної відповідальності.

Іншою обов'язковою умовою матеріальної відповідальності працівника є наявність вини в його діях. Вина являє собою ставлення працівника до заподіяної шкоди у формі умислу чи необережності. На відміну від цивільно-правової відповідальності, яка допускає випадки майнової відповідальності без вини (ст.450 ЦК України), матеріальна відповідальність за трудовим законодавством не може настати без вини.

У разі покладення на працівника матеріальної відповідальності вина має бути обов'язково встан^влема у формі умислу чи необережності.

Умисел характеризується тим, що працівник розуміє протиправність своїх дій, передбачає шкідливі наслідки цих дій і бажає чи свідомо їх допускає.

Поясню це на прикладі.

Перший. З метою ухилення від небажаної поїздки водій вивів з ладу автомобіль. Він передбачав наслідки своїх дій і бажав їх настання. Це прямий умисел.

Інший приклад. Улітку на базу відпочинку привезли м'ясопродукти, які було вивантажено в приміщення кухні. Після закінчення робочого дня працівники не виконали розпорядження завідуючого і не перенесли продукти в приміщення холодильної камери. Вони не бажали, щоб продукти зіпсувались, хоч і розуміли, що в теплу погоду без охолодження вони неминуче зіпсуються. Це приклад непрямого умислу. На практиці умисне заподіяння шкоди трапляється рідко.

Найчастіше працівників притягують до матеріальної відповідальності саме за вину у формі необережності. Необережність працівника, що заподіяв шкоду, виявляється більшою мірою в недостатній передбачливості підчас виконання трудових обов'язків, коли працівник або не передбачає негативних наслідків своїх дій (бездіяльності), хоч міг і мав передбачити або передбачав, але легковажно сподівався їх уникнути.

Так, водій, знаючи про потребу замінити масло в двигуні, не зробив цього, розраховуючи на свій досвід, сподіваючись благополучно доїхати до місця призначення. В дорозі двигун зламався. 8 цьому разі працівник не бажав заподіяти шкоду, однак передбачав можливість її настання.

Інший приклад. Начальник зміни видав бригаді такелажників канат, не випробувавши його на міцність, хоча зобов'язаний був це зробити. Під час піднімання верстата канат обірвався і верстат було пошкоджено. Начальник зміни не передбачав обривання каната, але зобов'язаний був передбачити, оскільки мав перевірити канат на міцність.

У формі необережної вини виявляються несумлінне, недбале, халатне ставлення працівника до виконання своїх трудових обов'язків, тоді як крадіжка, привласнення довірених матеріальних цінностей, інші зловживання службовим становищем можуть бути вчинені лише вмисно.

Пошкодження, знищення предметів, обладнання, іншого майна може бути умисними і необережними діями.

Розмежування форми вини на практиці має велике значення, оскільки форма вини впливає на визначення розміру шкоди, що відшкодовується працівником.

Так, ч.1 ст.133 КЗпП України встановлює обмежену матеріальну відповідальність за пошкодження, зіпсування через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, продукції, інструментів, іншого майна. За аналогічні результати умисних дій працівника настає повна матеріальна відповідальність (п.5 ст.134 КЗпП України).

У разі відсутності умислу чи необережності в діях працівника відсутня і вина працівника в заподіянні шкоди, а цим самим виключається його відповідальність перед підприємством за заподіяну шкоду.

Працівник вважається невинним за умови, що він виявив обачливість і дбайливість, які вимагались за певних обставин, вжив усіх заходів, щоб запобігти шкоді. У такому разі слід вважати, що шкода виникла через причини, які не залежали від бажання і волі працівника та всупереч його діям.

За загальним правилом тягар доведення вини працівника у заподіянні шкоди лежить на власникові або уповноваженому ним органі, крім випадків відшкодування шкоди працівниками, які несуть повну матеріальну відповідальність за спеціальними законами, уклали договір про повну матеріальну відповідальність або одержали матеріальні цінності за одноразовими документами. Такі працівники, наділені широкими повноваженнями щодо приймання, зберігання, відпускання матеріальних цінностей і беруть на себе зобов'язання забезпечити його належне зберігання, вважаються винними в нестачі чи пошкодженні матеріальних цінностей, поки не доведуть свою невинність у виникненні шкоди, оскільки припускається, що шкода є результатом упущень у роботі цих осіб.

Винні дії працівника не завжди можуть бути підставою для притягнення до матеріальної відповідальності. Це можливо лише за наявності прямого причинного зв'язку між винними діями працівника і заподіяною шкодою. Для встановлення такого зв'язку часто потрібно провести складний аналіз, залучивши, можливо, відповідних спеціалістів. Так, приміром, у результаті пожежі на підприємстві пошкоджено його майно. Під час огляду місця пожежі встановлено використання працівником саморобного нагрівального приладу, однак причиною пожежі пожежно-технічна експертиза визнала незадовільний.стан електромережі. Відповідальність за шкоду не може бути покладено на працівника - користувача саморобного нагрівального пристрою, який і допустив протиправні дії - порушення протипожежних правил, а на осіб, відповідальних за стан електромережі підприємства.

Інший приклад. У результаті крадіжки шляхом проникнення сторонніх осіб на склад готової продукції встановлено її нестачу. Оскільки причиною нестачі (за умови вжиття всіх потрібних заходів матеріально відповідальними особами для належного зберігання продукції) є дії сторонніх осіб, притягнення матеріально відповідальних працівників складу до матеріальної відповідальності в цьому разі суперечило б закону. Таким чином, для притягнення до матеріальної відповідальності потрібні всі названі вище умови загалом.

Окремо слід спинитися на відповідальності службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій за матеріальну шкоду. Вони можуть відповідати за матеріальну шкоду і за відсутності безпосереднього прямого причинного зв'язку між їхніми діями і шкодою, завданою організації. Для цієї категорії працівників достатньо лише вчинення дій, що створюють умови для шкідливих дій інших осіб.

Так, керівники підприємств, їхні заступники, начальники цехів відповідають за належний стан обліку і зберігання матеріальних цінностей, належного використання верстатів, обладнання. Відсутність належного контролю з їхнього боку за діями працівників, які безпосередньо обслуговують ці матеріальні цінності, не завдає реальної шкоди підприємству, однак значно полегшує і спрощує заподіяння шкоди іншими особами.

Тому правильною є практика, коли в разі встановлення нестачі матеріальних цінностей за таких обставин поряд з матеріально відповідальними особами, як безпосередніми винуватцями шкоди, притягуються і відповідні посадові особи, котрі халатно поставилися до виконання своїх обов'язків.

Крім того, керівників підприємста(структурних підрозділів) притягують до матеріальної відповідальності за пряму дійсну шкоду, заподіяну надмірними грошовими виплатами, невжиттям потрібних заходів для запобігання простоїв, випуску неякісної продукції, крадіжок, знищення чи пошкодження матеріальних чи грошових цінностей. При цьому слід мати на увазі, що передовсім до матеріальної відповідальності притягують осіб, які безпосередньо заподіяли шкоду.

Якщо шкода повністю не відшкодовується (приміром, мало місце зменшення стягнення з урахуванням норм ст.137 КЗпП України) винними особами, за наявності умов до матеріальної відповідальності можуть бути притягнуті посадові особи, які не вжили потрібних заходів для збереження майна. При цьому загальна сума, яка підлягає стягненню, не має перевищувати розміру завданої шкоди.

Практика притягнення до матеріальної відповідальності керівників поряд з безпосередніми винуватцями не означає притягнення до відповідальності без вини.

Як і у всіх інших випадках, відповідальність керівників може мати місце лише за винні дії, які можуть полягати в невиконанні вимог ст.131 КЗпП України, що зобов'язує посадових осіб створювати працівникам умови для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Цей обов'язок керівників підприємства конкретизований і в інших нормативних актах, колективних договорах, контрактах, правилах внутрішнього трудового розпорядку і зводиться до вжиття певних заходів, які мають забезпечити належну організацію праці працівників, здорові й безпечні умови праці, належний стан інструментів, верстатів іншого знаряддя виробництва, зміцнювати трудову дисципліну та раціонально використовувати трудові й матеріальні ресурси, контролювати за дотриманням працівниками інструкцій і вимог техніки безпеки, виробничої санітарії та гігієни праці; організовувати й проводити належний облік матеріальних цінностей.

Неналежне виконання певних обов'язків керівниками свідчить про їхні протиправні дії, які можуть бути скоєні через необережність, халатність, надмірну завантаженість у роботі чи іншими справами, відсутність здібностей чи навичок керівництва колективом тощо. Таким чином, за шкоду, заподіяну протиправними діями керівників, відповідальність може настати з двох підстав: 1) за шкоду, заподіяну їхніми безпосередніми винними, протиправними діями; 2) за створення умов для заподіяння шкоди іншими працівниками.

Якщо в першому випадку керівник притягується до матеріальної відповідальності в загальному порядку як безпосередній заподію-вач шкоди, то в другому - несе часткову відповідальність поряд з безпосередніми заподіювачами, коли останні не відшкодовують шкоду в повному розмірі. Щоб попередити питання про можливість притягнення працівника за одне й те саме порушення до матеріальної та інших видів відповідальності, уч.3 ст.130 КЗпП зазначається, що таке є припустимим і не суперечить ст.61 Конституції України. Тобто за наявності для цього підстав працівника може бути одночасно притягнуто до матеріальної, дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, оскільки забороняється двічі притягати за одне й те саме порушення лише до юридичної відповідальності одного виду.

Останньою частиною ст.130 КЗпП працівникові надається право добровільно покрити шкоду, заподіяну підприємству. За наявності згоди працівника власником може бути видано наказ, що є підставою для прийняття касою підприємства коштів у порядку відшкодування шкоди.

Відшкодовування шкоди, за згодою власника, можливе: 1) внесенням відповідних коштів; 2) передаванням підприємству аналогічно рівноцінного майна; 3) виправленням пошкодженого майна (ремонт тощо). Зазначена норма закону в разі добровільного відшкодування шкоди працівником не забороняє власнику дозволити розстрочення платежу протягом певного часу.

Працівник може дати письмове зобов'язання відшкодувати шкоду до певного часу, зазначивши періодичність внесення платежів.

Працівник за згодою власника може власними силами і коштами у вільний від роботи час відремонтувати пошкоджене майно. Найчастіше такий вид відшкодування застосовується водіями в разі пошкодження автомобілів, іншої техніки.

Рівноцінне майно передається, коли працівник має відшкодувати шкоду в повному розмірі. Важливою для цього умовою є передавання не будь-якого аналогічного майна, а рівноцінного за своїми якостями, корисними властивостями, вартістю та ступенем зношення.

Слід застерегти працівників про те, що перш ніж приймати рішення про добровільне відшкодування шкоди, потрібно впевнитися в наявності всіх чотирьох умов, передбачених ст.130 КЗпП, про які йшлося вище.

Крім того, з'ясувати, чи правильно визначено вид матеріальної відповідальності (повна чи часткова) і розмір шкоди (зокрема, чи враховано природне зношення та інші чинники, які впливають на розмір шкоди). Про них йтиметься в наступній публікації.

Якщо хоча б на одне із зазначених запитань працівник не може дати позитивної відповіді, сумнівається чи має іншу думку, йому не варто поспішати з реалізацією свого права, передбаченого ч.5 ст. 13О КЗпП України. В такому разі роботодавець має право передати питання про стягнення шкоди до суду, який зобов'язаний вирішити його відповідно до вимог закону.

Л.ГРИГОР'ЄВА,
суддя Верховного Суду України

"Праця і зарплата" N 20 (264), травень 2001 р.
Підписний індекс 30214