ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
ЛИСТ
N 01-8/413 від 10.08.2000
м.Київ
Арбітражним судам України
Про деякі питання практики застосування окремих норм
чинного законодавства у вирішенні спорів
У порядку інформації доводиться до відома позиція Вищого арбітражного суду України з деяких питань, пов'язаних із застосуванням у вирішенні спорів норм чинного законодавства.
1. Спори за участю державних податкових органів.
1.1. Чи підлягає сплаті податок на додану вартість з операцій щодо реєстрації угод на товарній біржі?
Відповідно до статті 1 Закону України "Про товарну біржу" ( 1956-12 ) остання є юридичною особою і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
Як передбачено статтею 15 названого Закону ( 1956-12 ) біржовою операцією визнається угода, що відповідає визначеним у цій статті умовам, у тому числі якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Отже необхідною складовою частиною надання послуг в укладенні біржових угод є її реєстрація на біржі.
З огляду на викладене операції щодо реєстрації угод на біржі підпадають під "продознаки терміну аж послуг" пункту 1.4 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Разом з тим питання стосовно правомірності сплати податку на додану вартість з цих операцій необхідно вирішувати з урахуванням статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
1.2. Чи має право на особливий порядок оподаткування суб'єкт підприємницької діяльності, який придбав спеціальний торговий патент, якщо розрахунки за господарськими операціями здійснювались ним у безготівковій формі?
Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" ( 98/96-ВР ) не ставить наявність у суб'єкта підприємницької діяльності права на особливий порядок оподаткування у залежність від того, у якій формі він здійснював розрахунки зі своїми контрагентами.
2. У розгляді справ про банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності виник ряд питань, які наводяться нижче разом з відповідями на них.
2.1. Які підприємства можуть бути віднесені до сільськогосподарських у розумінні частини першої статті 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (далі Закон)?
Сільськогосподарським у розумінні частини першої статті 44 Закону (2343-12 ) може бути підприємство, яке здійснює свою основну діяльність у вигляді вирощування (виробництва, виробництва та переробки) сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої складає не менше п'ятидесяти відсотків загальної суми виручки підприємства. Саме ж лише здійснення переробки сільськогосподарської продукції (у тому числі цукрових буряків, м'яса, молока тощо) без її вирощування (виробництва) не є правовою підставою для віднесення відповідного суб'єкта підприємницької діяльності до числа сільськогосподарських у розумінні Закону.
2.2. Чи підлягають сплаті податок на додану вартість та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у разі надходження на рахунок боржника коштів від продажу майна банкрута та задоволення майнових вимог його працівників?
Відповідно до статей 9 і 14 Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12 ) податок на додану вартість та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування належать до числа загальнодержавних податків (обов'язкових платежів) і підлягають сплаті в належній сумі у встановлені законами терміни.
Стаття 31 Закону ( 1251-12 ), встановлюючи черговість задоволення вимог кредиторів, відносить задоволення вимог щодо сплати податків і зборів, обов'язкових платежів до третьої черги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.
2.3. Які заходи можуть бути застосовані до розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора у разі невиконання ними своїх обов'язків?
Заходи, які можуть бути застосовані у разі невиконання чи неналежного виконання арбітражним керуючим своїх повноважень, зазначені у частині 6 статті 27 Закону ( 1251-12 ).
Крім того у цих випадках арбітражний суд не позбавлений права здійснити такі заходи:
- стосовно керуючого санацією - звільнити його від виконання відповідних повноважень з підстав і в порядку, визначеному частиною 8 статті 17 Закону (1251-12 );
- стосовно ліквідатора - припинити його повноваження і призначити нового ліквідатора з підстав і в порядку, передбаченому частиною 13 статті 30 Закону ( 1251-12 ). Ухвала про призначення нового ліквідатора може бути також винесена з урахуванням вимог частини 4 статті 32 Закону.
2.4. Чи повинен кредитор під час звернення до арбітражного суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника надіслати останньому копію заяви та доданих до неї документів?
Частина 11 статті 7 Закону ( 1251-12 ), яка передбачає обов'язок кредитора при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копію заяви та доданих до неї документів, не містить жодних винятків стосовно окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності, у тому числі й відсутніх. В останньому випадку відповідні документи мають надсилатися за місцезнаходженням боржника, зазначеним у його статутних документах або інших документах, що перебувають у розпорядженні кредитора (наприклад, у договорі, укладеному ним з боржником).
2.5. Чи підлягає зупиненню виконання рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати з боржника, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство?
Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати. Отже порушення провадження у справі про банкрутство не може бути перешкодою для виконання рішення суду про стягнення з відповідного боржника заборгованості із заробітної плати, а припис пункту 8 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) у цьому випадку не повинен застосовуватись.
3. Чи повинне підприємство, що надіслало навчальному закладу заявку стосовно прийняття на роботу спеціаліста, відшкодувати державній службі зайнятості витрати, пов'язані з працевлаштуванням спеціаліста, в разі відмови у прийнятті його на роботу, якщо така заявка не надсилалася на адресу названої служби?
Пункт 3 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) не ставить обов'язок підприємств, установ і організацій відшкодувати державній службі зайнятості зазначені у цій нормі витрати у разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, у залежність від того, на чию адресу - державної служби зайнятості чи навчального закладу, що здійснював професійну підготовку (перепідготовку) спеціаліста - було направлено відповідну заявку, а також від тієї обставини, у якій формі здійснювалася оплата за навчання. Такою заявкою, з урахуванням обставин і матеріалів конкретної справи, може вважатися й наданий підприємством, установою чи організацією документ про те, що названий у ньому студент після закінчення навчального закладу буде прийнятий на роботу.
Водночас слід враховувати, що заявка підприємства, установи чи організації стосовно прийняття на роботу спеціалістів повинна мати письмову форму (у вигляді договору між підприємством, установою, організацією і навчальним закладом, листа, довідки, телеграми, телефонограми тощо), оскільки в іншому разі неможливо встановити наявність правовідносин, що підпадають під дію згаданої норми Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ).
4. Чи мають право установи Пенсійного фонду України на звернення стягнення недоїмки за не внесеними у строк платежами на майно підприємств, установ і організацій, якщо платежі не внесені у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку підприємства?
Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" (стаття 2) відносить до органів стягнення цих платежів, зокрема, установи Пенсійного фонду України. Отже з огляду на вимоги пункту 5 статті 6 та підпункту "б" пункту 1 статті 7 цього Декрету органи названого Фонду не позбавлені права на звернення стягнення недоїмки за відповідними платежами на майно підприємств, установ і організацій.
5. Чи вправі органи державної контрольно-ревізійної служби застосовувати до приватних підприємств фінансові санкції на підставі пункту 10 статті 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (2939-12) та пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 )?
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" ( 2939-12 ) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів.
Згідно з частиною другою статті 14 згаданого Закону ( 2939-12 ) названі органи за дорученням Прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, податкових інспекцій у випадках, передбачених Законом, проводять ревізії та перевірки на підконтрольних підприємствах, організаціях та в установах всіх форм власності.
Таким чином, законодавець визначив коло суб'єктів, які підконтрольні органам державної контрольно-ревізійної служби.
Отже якщо підприємство, установа чи організація не є підконтрольною органам державної контрольно-ревізійної служби у розумінні наведених норм цього Закону, останні не вправі застосовувати до них фінансові санкції на підставі пункту 10 статті 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" ( 2939-12 ) та пункту 7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ).
Перший заступник Голови Вищого арбітражного суду України М.Гречківський