Європейська конвенція
про інформацію щодо іноземного законодавства
( Див. Додатковий Протокол до Конвенції )
( Постанова ВР N 3385-12 від 14.07.93 про участь в конвенції )
Преамбула
Держави-члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення ще більшого єднання між її членами;
будучи переконані, що створення системи міжнародної взаємної допомоги у цілях сприяння виконанню задачі судових властей в одержанні інформації щодо іноземного законодавства сприятиме досягненню цієї мети
погодились про таке:
Стаття 1
Сфера застосування Конвенції
1. Договірні сторони зобов'язуються надавати одна одній у відповідності до положень цієї Конвенції інформацію щодо свого законодавства і процедур у цивільній та комерційній сферах, а також щодо їхньої судової організації.
2. Проте дві або більше Договірних сторін можуть прийняти рішення розширити для себе сферу застосування цієї Конвенції, щоб вона охоплювала галузі крім тих, які згадані у попередньому пункті. Тексти таких угод надсилаються до Генерального секретаря Ради Європи.
Стаття 2
Національні органи зв'язку
1. В цілях здійснення положень цієї Конвенції кожна Договірна Сторона створює або призначає єдиний орган (нижчеіменований "одержуюча установа");
а) для одержання запитів про інформацію, згадану в пункті 1 статті 1 цієї Конвенції від іншої Договірної сторони;
б) для вжиття заходів із цих запитів у відповідності до статті 6.
Одержуюча установа може бути або міністерським департаментом або іншим державним органом.
2. Кожна Договірна Сторона може призначити один або більше органів (нижчеіменований "надсилаюча установа") в цілях одержання запитів про інформацію від своїх судових властей і їх надсилання компетентній іноземній одержуючій установі. Одержуюча установа може бути призначена як надсилаюча установа.
3. Кожна Договірна сторона повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи назву та адресу своєї одержуючої установи та, у разі необхідності, своєї надсилаючої установи або надсилаючих установ.
Стаття 3
Органи, які мають право подавати
запит про інформацію
1. Запит про інформацію завжди виходить від судової влади навіть у тому випадку, коли він не був підготовлений цим органом. Такий запит може бути поданий тільки у тому випадку, коли розгляд дійсно почато.
2. Будь-яка Договірна сторона, коли вона не створила або не призначила надсилаючу установу, може повідомити через заяву на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, який із своїх органів вона розглядає як судовий орган за змістом попереднього пункту.
3. Дві або більше Договірних сторін можуть вирішити розширити для себе сферу застосування цієї Конвенції, щоб вона охоплювала запити від інших органів крім судових. Тексти таких угод надсилаються до Генерального секретаря Ради Європи.
Стаття 4
Зміст запиту про інформацію
1. У запиті про інформацію зазначається судовий орган, від якого запит виходить, а також характер справи. В ньому зазначаються, по можливості з максимальною точністю питання, з яких бажано одержати інформацію щодо законодавства держави, до якої звернено запит, і, коли у державі, до якої звернено запит, існує більше однієї правової системи, то зазначається правова система, за якою запитується інформація.
2. У запиті зазначаються також факти, необхідні для його належного розуміння і для формулювання точної та недвозначної відповіді. Для роз'яснення сфери запиту в необхідних випадках можуть додаватися копії документів.
3. Запит може вилучати питання з галузей крім тих, які згадані у пункті 1 статті 1, коли вони торкаються основних питань зазначених у запиті.
4. У тому випадку, коли запит складено не судовим органом, він супроводжується рішенням органу, який уповноважує його направлення.
Стаття 5
Надсилання запиту про інформацію
Запит про інформацію надсилається безпосередньо одержуючій установі держави, до якої звернено запит, надсилаючою установою або ж у випадку відсутності такої установи, - судовим органом, від якого він виходить.
Стаття 6
Органи, уповноважені для відповіді
1. Одержуюча установа, яка одержала запит про інформацію, може або сама підготовити відповідь, або направити запит до іншої державної чи офіційної установи для підготовки відповіді.
2. Одержуюча установа може у належних випадках або з адміністративних причин направити запит до приватного органу або до кваліфікованого юриста для підготовки відповіді.
3. У тих випадках, коли застосування положень попереднього пункту зв'язане з витратами, одержуюча установа до направлення, про яке говориться у тому пункті, зазначає установі, від якої виходить запит, приватний орган або юриста, до якого буде направлено запит, повідомляє зазначеному органу з максимально можливою точністю можливі витрати і запитує на його згоду.
Стаття 7
Зміст відповіді
Мета відповіді полягає у тому, щоб надати об'єктивну та неупереджену інформацію щодо законодавства держави, до якої звернено запит, судовому органу, від якого виходить запит. Відповідь, коли необхідно має містити відповідні юридичні тексти та судові рішення. В обсязі, в якому це здається доцільним для належного інформування установи, від якої виходить запит, до відповіді додається будь-яка додаткова документація, як наприклад, витяги з доктрин і резюме слухань. Вона може також супроводжуватися пояснювальними коментарями.
Стаття 8
Юридичні наслідки відповіді
Інформація, наведена у відповіді, не тягне за собою юридичних наслідків для судового органу, від якого виходить запит.
Стаття 9
Направлення відповіді
Відповідь адресується одержуючою установою надсилаючій установі, коли запит надсилався цією установою, або судовому органу, коли запит був надісланий безпосередньо ним.
Стаття 10
Обов'язок дати відповідь на запит
1. Одержуюча установа, до якої направляється запит про інформацію, з урахуванням положень статті 2 вживає заходів із цього запиту у відповідності до статті 6.
2. Коли відповідь готується не одержуючою установою, остання зобов'язана забезпечити, щоб відповідь направлялася відповідно до умов, визначених у статті 12.
Стаття 11
Винятки з обов'язку дати відповідь на запит
Держава, до якої звернено запит, може відмовитись вжити заходів із запиту про інформацію, коли її інтереси зачіпаються справою, із якої виникає запит, або коли вона вважає, що відповідь може завдати шкоди її суверенітету або безпеці.
Стаття 12
Строки для відповіді
Відповідь на запит про інформацію направляється якомога швидче. Коли, однак, підготовка відповіді вимагає травалого часу, одержуюча установа інформує про це іноземну установу, від якої виходить запит, і, коли можливо, зазначає при цьому можливу дату направлення відповіді.
Стаття 13
Додаткова інформація
1. Одержуюча установа, а також орган або особа, якій доручено відповісти відповідно до статті 6, може просити установу, від якої виходить запит, надати будь-яку додаткову інформацію, яку вона буде вважати необхідною для підготовки відповіді.
2. Запит про додаткову інформацію надсилається одержуючою установою таким же чином, як це передбачено у статті 9 щодо направлення відповіді.
Стаття 14
Мови
1. Запит про інформацію і додатки складаються мовою чи однією з офіційних мов держави, до якої звернено запит, або ж супроводжуються перекладом на цю мову. Відповідь складається на мові держави, до якої звернено запит.
2. Проте дві або більше Договірних сторін можуть вирішити між собою відійти від положень попереднього пункту.
Стаття 15
Витрати
1. Відповідь не спричиняє сплати яких-небудь витрат за винятком тих, про які говориться у пункті 3 статті 6 і які покриваються державою, що звернулася з запитом.
2. Проте дві або більше Договірних сторін можуть вирішити між собою відійти від положень попереднього пункту.
Стаття 16
Федеральні держави
У федеральних державах функції одержуючої установи крім тих, що здійснюються згідно з пунктом 1 а) статті 2, можуть з конституційних причин передаватися іншим державним органам.
Стаття 17
Набрання Конвенцією чинності
1. Ця Конвенція відкрита для підписання державами-членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації або прийняттю. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Ця конвенція набирає чинності через три місяці після дати здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти або документу про прийняття.
3. Щодо якої-небудь держави, що підписала цю Конвенцію та згодом ратифікувала або прийняла її, Конвенція набирає чинності через три місяці після дати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти або документу про прийняття.
Стаття 18
Приєднання держави, яка не є членом Ради Європи
1. Після набрання цією Конвенцією чинності Комітет міністрів Ради Європи може запросити будь-яку державу, що не є членом Ради, приєднатися до неї.
2. Таке приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи документу про приєднання, і це приєднання набирає чинності через три місяці після дати здачі документу на зберігання.
Стаття 19
Територіальна сфера чинності Конвенції
1. Будь-яка Договірна сторона під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документу про прийняття чи приєднання може зазначити територію або території, до яких застосовуватиметься ця Конвенція.
2. Будь-яка Договірна сторона під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документу про прийняття чи приєднання або в будь-який час пізніше може шляхом направлення заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити чинність цієї Конвенції на будь-яку іншу територію або території зазначені у цій заяві, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність або від імені яких вона уповноважена брати на себе зобов'язання.
3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до попереднього пункту щодо будь-якої території, згаданої у такій заяві, може бути відкликана відповідно до процедури, викладеної у статті 20 цієї Конвенції.
Стаття 20
Строк чинності Конвенції і денонсація
1. Ця Конвенція діє протягом невизначеного часу.
2. Будь-яка Договірна сторона, може у тому, що її стосується, денонсувати цю Конвенцію шляхом повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи.
3. Така денонсація набирає чинності через шість місяців після дати одержання Генеральним секретарем такого повідомлення.
Стаття 21
Функції Генерального секретаря
Європейської Ради
Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради і будь-яку державу, яка приєдналася до цієї Конвенції, про:
а) будь-яке підписання;
б) будь-яку здачу на зберігання ратифікаційної грамоти або документу про прийняття або приєднання;
в) будь-яку дату набрання цією Конвенцією чинності відповідно до її статті 17;
г) будь-яку заяву, одержану відповідно до положень пункту 2 статті 1, пункту 3 статті 2, пункту 2 статті 3 та пунктів 2 і 3 статті 19.
д) будь-яке повідомлення, одержане відповідно до положень статті 20, та дату набрання денонсацією Конвенції чинності.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені, підписали цю Конвенцію.
Учинено у Лондоні сьомого червня тисяча дев'ятсот шістдесят восьмого року французькою і англійською мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в єдиному примірнику, який зберігатиметься в архівах Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії кожній з держав, що підписали її або приєдналися до неї.
Додатковий протокол
до Європейської конвенції про інформацію
щодо іноземного законодавства
Держави-члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,
беручи до уваги положення Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства, відкритої для підписання в Лондоні 7 червня 1968 року (далі "Конвенція");
вважаючи за доцільне розширювати систему міжнародної взаємодопомоги, створену цією Конвенцією в галузі кримінально-процесуального права, спираючись на багатосторонню основу, відкриту для участі всіх договірних сторін Конвенції,
вважаючи, що для усунення економічних перешкод судочинству та надання можливостей матеріально малозабезпеченим особам вільніше здійснювати свої права у державах-членах, доцільно також поширити систему, створену Конвенцією, на правову допомогу та юридичне консультування з цивільних та комерційних питань,
відзначаючи, що пункт 2 статті 1 Конвенції передбачає, що дві або більше Договірних сторін можуть прийняти рішення про поширення між ними сфери застосування Конвенції на галузі, не згадані в Конвенції,
відзначаючи, що пункт 3 статті 3 Конвенції передбачає, що дві або більше Договірних Сторін можуть прийняти рішення про поширення між ними сфери застосування Конвенції на запити не тільки судових, але й інших органів,
погодились про таке:
Розділ I
Стаття 1
Договірні Сторони зобов'язуються надавати одна одній у відповідності до положень цієї Конвенції інформацію щодо свого матеріального і процесуального права та організації судової влади у кримінальній сфері, включаючи органи судового переслідування, а також щодо законодавства, яке стосується забезпечення виконання карних заходів. Це зобов'язання стосується розгляду всіх злочинів, переслідування за які на час запиту про інформацію належить до компетенції судових органів Сторони, що звертається із запитом.
Запит про інформацію з питань, що згадані у статті 1, може:
а) походити не тільки від суду, але й від будь-якого юридичного органу, до компетенції якого належить переслідування за злочини або виконання вироків, що мають остаточну обов'язкову силу; та
б) бути зроблений не тільки у випадку фактичного порушення справи, але й тоді, коли порушення справи передбачається.
Розділ II
Стаття 3
В рамках зобов'язання, яке міститься в пункті 1 статті 1 Конвенції, Договірні Сторони погоджуються, що запити про інформацію можуть:
а) походити не тільки від судового органу, але й від будь-якої установи або особи, які діють в рамках офіційних систем правової допомоги або юридичного консультування від імені матеріально малозабезпечених осіб; та
б) бути зроблені не тільки у випадку фактичного порушення справи, але й тоді, коли порушення справи передбачається.
Стаття 4
1. Кожна Договірна Сторона, яка не створила або не призначила один або більше органів як надсилаючу установу відповідно до пункту 2 статті 2 Конвенції, створює або призначає таку установу або такі установи з метою надсилання будь-якого запиту про інформацію відповідно до статті 3 цього Протоколу компетентній іноземній одержуючій установі.
2. Кожна Договірна Сторона повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи назву та адресу надсилаючої установи або надсилаючих установ, створених або призначених відповідно до попереднього пункту.
Розділ III
Стаття 5
1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання свого документу про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання може зробити заяву про те, що вона бере на себе зобов'язання тільки за розділом I або II цього Протоколу.
2. Будь-яка держава, яка зробила таку заяву, може у подальшому в будь-який час заявити шляхом направлення повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про те, що вона бере на себе зобов'язання відповідно до положень як розділу I так і розділу II. Таке повідомлення набирає чинності з дати його одержання.
3. Будь-яка Договірна Сторона, яка взяла на себе зобов'язання відповідно до розділу I і розділу II, може в будь-який час заявити шляхом направлення повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про те, що вона бере на себе зобов'язання тільки за розділом I або розділом II. Таке повідомлення набирає чинності через шість місяців після дати одержання такого повідомлення.
4. Положення розділу I або розділу II відповідно застосовуються тільки між тими Договірними Сторонами, які взяли на себе зобов'язання за одним і тим же розділом.
Стаття 6
1. Цей Протокол відкрито для підписання державами-членами Ради Європи, які підписали Конвенцію і які можуть стати його учасниками шляхом:
а) підписання без застереження щодо ратифікації, прийняття або схвалення;
б) підписання із застереженням щодо ратифікації, прийняття або схвалення з подальшою ратифікацією, прийняттям або схваленням.
2. Документи про ратифікацію, прийняття або схвалення здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.
3. Держава-член Ради Європи не може підписати цей Протокол без застереження щодо ратифікації, прийняття або схвалення чи ратифікувати, прийняти або схвалити його, якщо вона одночасно або раніше не ратифікувала або не прийняла Конвенцію.
Стаття 7
1. Цей Протокол набирає чинності через три місяці після дати, на яку три держави-члени Ради Європи стануть учасниками Протоколу у відповідності до положень статті 6.
2. Для тих держав, які в подальшому підписуватимуть Протокол без застереження щодо ратифікації, прийняття або схвалення або які ратифікуватимуть, прийматимуть або схвалюватимуть його, Протокол набирає чинності через три місяці після дати підписання або дати здачі на зберігання документу про ратифікацію, прийняття або схвалення.
Стаття 8
1. Після набрання чинності цим Протоколом Комітету міністрів може запропонувати будь-якій державі, яка приєдналася до Конвенції або якій було запропоновано приєднатися до неї, приєднатися також і до цього Протоколу.
2. Таке приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи документу про приєднання і набирає чинності через три місяці після дати здачі його на зберігання.
Стаття 9
1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання свого документу про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання може визначити територію або території, до яких застосовуватиметься цей Протокол.
2. Будь-яка держава під час здачі на зберігання свого документу про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання або в будь-який інший час після цього може шляхом направлення заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цього Протоколу на будь-яку іншу територію або території, які визначені у заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність або від імені яких вона уповноважена брати на себе зобов'язання.
3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до попереднього пункту щодо будь-якої території згаданої у такій заяві, може бути відкликана шляхом направлення повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи. Таке відкликання набирає чинності через шість місяців після дати одержання повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.
Стаття 10
1. Будь-яка Договірна Сторона може у тому, що її стосується, денонсувати цей Протокол шляхом направлення повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи.
2. Така денонсація набирає чинності через шість місяців після дати одержання Генеральним секретарем Ради Європи такого повідомлення.
3. Денонсація Конвенції автоматично тягне за собою денонсацію цього Протоколу.
Стаття 11
Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради і будь-яку державу, яка приєдналася до Конвенції; про:
а) будь-яке підписання без застереження щодо ратифікації, прийняття або схвалення;
б) будь-яке підписання із застереженням щодо ратифікації, прийняття або схвалення;
в) будь-яку здачу на зберігання документу про ратифікацію, прийняття схвалення або приєднання;
г) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом відповідно до його статті 7;
д) будь-яке повідомлення, одержане відповідно до положень статті 4;
є) будь-яку заяву або повідомлення, одержане відповідно до положень статті 5;
ж) будь-яку заяву, одержану відповідно до положень статті 9, та будь-яке відкликання будь-якої такої заяви;
з) будь-яке повідомлення, одержане відповідно до положень статті 10, та дату набрання денонсацією чинності.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені, підписали цей Протокол.
Учинено у Страсбурзі п'ятнадцятого березня тисяча дев'ятсот сімдесят восьмого року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в єдиному примірнику, який зберігатиметься в архівах Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії кожній з держав, що підписали Протокол і приєдналися до нього.