ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 25.01.74, N 2
м.Київ

(Постанова втратила чинність на підставі
Постанови Пленуму Верховного Суду України
N 13 від 02.07.2004)

Про судову практику в кримінальних справах, які
порушуються не інакше як за скаргою потерпілого

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму

Верховного Суду України
N 7 від 30.12.77
N 2 від 27.02.81
N 3 від 04.06.93
N 3 від 13.01.95
N 12 від 03.12.97 )

Обговоривши результати узагальнення судової практики в справах про злочини, передбачені ст.106, ч.1 ст.107, ч.1 ст.125 і ст.126 КК України (2001-05 ), які відповідно до ч.1 ст.27 КПК України ( 1001-05 ) порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, Пленум Верховного Суду України відмічає, що суди України в основному правильно розглядають справи цієї категорії. Разом з тим Пленум відмічає, що в діяльності судів по розгляду таких справ є істотні недоліки. ( Абзац перший преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

Всупереч вимогам статей 27 ( 1001-05 ), 98 ( 1002-05 ) і 251 КПК України ( 1003-05 ) окремі судді порушують справи за скаргами потерпілих, в яких відсутні вимога про притягнення особи до відповідальності або дані про конкретні факти злочинних дій обвинувачених. У деяких постановах про порушення справи одночасно не вирішується питання про віддання обвинуваченого до суду. Мають місце факти порушення справ без виклику і встановлення особи, яка обвинувачується, не завжди роз'яснюється право потерпілого на примирення.

В окремих випадках суди необгрунтовано застосовують покарання у вигляді позбавлення волі до осіб, які вперше вчинили злочин, що не являє великої суспільної небезпеки.

Деякі суди допускають факти процесуального спрощення, а також тяганину при вирішенні питання про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи та розгляді справ, що негативно позначається на ефективності застосування кримінального покарання. ( Абзац четвертий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

Суди не завжди виявляють причини й умови, що сприяють вчиненню зазначених злочинів, та вживають необхідних заходів до запобігання.

( Абзац шостий преамбули виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 ) Деякі суди недостатньо використовують надане їм законом право передавати матеріали про злочини, що не являють великої суспільної небезпеки, на розгляд товариських судів. У той же час в окремих випадках направляються до товариських судів матеріали без врахування даних про особу винного та характеру вчиненого злочину. ( Абзац шостий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

З метою усунення недоліків і помилок у роботі судів по розгляду кримінальних справ, що порушуються не інакше як за скаргами потерпілих, Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ: ( Абзац сьомий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

1. Звернути увагу судів на необхідність точного і неухильного виконання вимог закону при розгляді справ про злочини, передбачені ст.106, ч.1 ст.107, ч.1 ст.125 і ст.126 КК України ( 2001-05 ), які відповідно до ч.1 ст.27 КПК України ( 1001-05 ) порушуються не інакше як за скаргою потерпілого.

Суди повинні мати на увазі, що правильний, відповідно до вимог матеріального та процесуального закону, розгляд справ цієї категорії є однією з умов здійснення права громадян на судовий захист від посягань на їх здоров'я, честь та гідність. ( Абзац другий пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

2. Суди повинні забезпечити виконання вимог ч.1 ст.27 КПК України про порушення зазначених у цій нормі кримінальних справ тільки при наявності скарги потерпілого або його законного представника. В такій скарзі має бути викладено прохання про порушення справи відносно конкретних осіб, зазначено, в чому виявилися їх злочинні дії, вказано місце і час події та наведені докази, що підтверджують вчинення злочину.

Суддям необхідно ще до вирішення питання про порушення кримінальної справи роз'яснювати потерпілому про надане йому законом право на примирення з особою, на яку подана скарга.

3. Відповідно до статей 98 ( 1002-05 ) та 251 КПК України ( 1003-05 ) суддя при наявності достатніх даних, які свідчать про вчинення злочину, має винести одну постанову як про порушення кримінальної справи, так і про віддання обвинуваченого до суду.

Згідно зі ст.111 КПК України ( 1002-05 ) суддя чи суд, порушивши кримінальну справу про злочин, вчинений неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, повинен передати таку справу для провадження попереднього слідства. ( Абзац другий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 від 13.01.95 )

3-а. Якщо скарга потерпілого про притягнення особи до кримінальної відповідальності за нанесення легких тілесних ушкоджень, побоїв, образи або наклеп без обтяжуючих обставин надійшла до районного (міського) суду з органів прокуратури чи внутрішніх справ у порядку п.3 ч.2 ст.97 КПК України ( 1002-05 ), суддя не вправі відмовити в прийнятті такої скарги лише з тих підстав, що вона не була адресована безпосередньо судові.

По такій скарзі у разі неявки потерпілого суддя повинен викликати його за власною ініціативою і з'ясувати, чи підтримує він своє прохання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, а також інші обставини, необхідні для її правильного вирішення.

При надходженні безпосередньо до суду скарги потерпілого, з якої вбачається, що в діях особи, на яку подано скаргу, є ознаки хуліганства, замаху на вбивство чи інших злочинів, розслідування яких є обов'язковим, суддя відповідно до вимог закону повинен надіслати її до органів слідства чи дізнання для попередньої перевірки і вирішення питання про порушення кримінальної справи або за наявності достатніх даних порушити кримінальну справу і направити за підслідністю. ( Пункт 3-а із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

4. По скаргах про вчинені злочини, передбачені ст.106, ч.1 ст.107, ч.1 ст.125 і ст.126 КК України ( 2001-05 ), суддя має прийняти рішення про порушення кримінальної справи чи відмову в її порушенні в строки, встановлені ст.97 КПК України ( 1002-05 ).

У разі порушення кримінальної справи вона повинна бути призначена до розгляду у суді в строки, зазначені в ст.256 КПК України ( 1003-05 ).

5. У випадку надходження скарги про зустрічне обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи по зустрічному обвинуваченню і віддання обвинуваченого до суду. Відповідно до ч.3 ст.251 КПК України ( 1003-05 ) зустрічні обвинувачення можуть бути об'єднані в одну справу і розглядатися сумісно. ( Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

6. Судам слід неухильно додержувати вимог ст.251 КПК про необхідність вручення підсудному не пізніше як за три доби до розгляду справи повістки про виклик його в судове засідання із зазначенням статті кримінального закону, за якою він обвинувачується. Про час вручення повістки має бути зазначено в протоколі судового засідання.

7. При розгляді справ, які відповідно до ч.1 ст.27 КПК ( 1001-05 ) порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, суди, як і по інших справах, повинні забезпечити безумовне виконання вимог ст.22 КПК України про всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи, усунувши випадки процесуального спрощенства.

8. Суди мають додержувати вимог ст.318 КПК України ( 1003-05 ) при проведенні судових дебатів.

Якщо у справі бере участь представник потерпілого, право на проголошення промови в судових дебатах надається потерпілому або його представникові.

При об'єднанні в одній справі зустрічних обвинувачень слово для проголошення промови під час судових дебатів надається учасникам судового розгляду один раз, причому спочатку тій особі, яка перша подала скаргу про порушення кримінальної справи. Це не виключає їх права обмінятися репліками.

9. Роз'яснити судам, що за змістом ч.1 ст.125 КК України ( 2001-05 ) відповідальність за наклеп може нести лише особа, яка поширює у будь-якій формі завідомо неправдиві вигадки, що ганьблять іншу особу.

Якщо ж особа, яка поширювала неправдиві вигадки, в цьому добросовісно помилялася і ці вигадки мали образливий характер, вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст.126 КК України ( 2001-05 ).

10. Суди мають враховувати, що, коли суд дійде висновку про необхідність змінити кваліфікацію злочину, у вчиненні якого підсудний обвинувачується, на статтю кримінального закону, що передбачає відповідальність за злочин, справа по якій порушується не інакше як за скаргою потерпілого, суд може перекваліфікувати дії підсудного і постановити обвинувальний вирок лише при наявності в справі скарги потерпілого або його усної заяви в судовому засіданні про притягнення підсудного до кримінальної відповідальності, викладеної в протоколі судового засідання, а також при наявності інших підстав, передбачених ст.27 КПК України ( 1001-05 ). При відсутності цих вимог справа підлягає закриттю на підставі п.7 ст.6 КПК України ( 1001-05 ).

Закриття справи судом першої, касаційної чи наглядної

інстанцій за мотивами відсутності скарги потерпілого не позбавляє його права звернутися до суду з заявою про порушення кримінальної справи на загальних підставах. ( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

11. При вирішенні питання про обрання покарання за злочини, передбачені ст.106, ч.1 ст.107, ч.1 ст.125 і ст.126 КК України ( 2001-05 ), суди мають забезпечити в своїй діяльності точне і послідовне виконання вимог ст.39 КК України та постанов Пленуму Верховного Суду України про сувору індивідуалізацію покарання. ( Абзац перший пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Враховуючи, що санкції ч.1 ст.106 і ч.1 ст.125 КК передбачають поряд з позбавленням волі й інші міри покарання, суди у всіх випадках застосування покарання у вигляді позбавлення волі на нетривалі строки мають приводити мотиви такого рішення.

( Пункт 12 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 ) 12. Виходячи зі змісту статей 8 і 12 КПК України , суддя при одержанні скарги потерпілого про вчинення злочинів, перелік яких дано в ч.1 ст.27 КПК, повинен роз'яснити йому доцільність розгляду такого матеріалу товариським судом, з'ясувати його думку щодо цього і, якщо особа, на яку подана скарга, не заперечує проти цього, ширше практикувати передачу зазначених матеріалів на розгляд товариських судів. При цьому слід мати на увазі, що при вирішенні питання про відмову в порушенні кримінальної справи і передачу матеріалів на розгляд товариського суду суддя, згідно зі статтями 12 ( 1001-05 ) і 99-1 КПК ( 1002-05 ) України, зобов'язаний повідомити про це потерпілого і його представника, які вправі оскаржити таке рішення протягом семи днів з дня одержання копії постанови до вищестоящого суду в порядку, передбаченому ч.2 ст.354 КПК ( 1003-05 ) України. ( Пункт 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

13. Згідно з ч.1 ст.51 КК ( 2001-05 ) звільнення від кримінальної відповідальності особи, котра вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки, із застосуванням заходів адміністративного стягнення, примусових заходів виховного характеру або громадського впливу допускається, якщо фактичні обставини справи свідчать про те, що ступінь суспільної небезпечності діяння є незначним, а виправлення і перевиховання особи, яка його вчинила, можливе без застосування кримінального покарання. При цьому слід мати на увазі, що злочини, зазначені в ч.2 ст.7-1 КК, як правило, не можуть визнаватись такими, які не являють великої суспільної небезпеки. ( Абзац перший пункту 13 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Роз'яснити судам, що вчиненими вперше можуть рзглядатися такі діяння, які містять ознаки злочину, що не являють великої суспільної небезпеки, коли винна особа раніш взагалі не скоювала таких діянь або була звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності або актом амністії. Положення ч.3 ст.51 КК України поширюється й на тих осіб, судимість яких погашена чи знята у встановленому законом порядку. ( Пункт 13 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

( Пункт 14 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 ) 14. Відповідно до статей 8 і 99 КПК України при наявності підстав, передбачених ч.1 і ч.3 ст.51 КК України ( 2001-05 ), суддя своєю постановою може відмовити в порушенні кримінальної справи, а суд може закрити порушену справу у будь-якій стадії процесу з передачею матеріалів про вчинений злочин або закритої кримінальної справи на розгляд товариського суду. Направлення матеріалів до товариських судів на підставі резолюції судді є неприпустимим.

Судам необхідно суворо додержувати вимог ст.8 КПК України і передавати у цих випадках до товариського суду всю справу чи всі матеріали, що мають відношення до вчиненого правопорушення (скаргу, протоколи допитів, пояснення, характеристики, постанову судді про відмову в порушенні справи чи ухвали суду про закриття справи тощо). ( Абзац другий пункту 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

При передачі матеріалу чи справи на розгляд товариського суду в постанові (ухвалі) слід зазначати назву товариського суду, на розгляд якого цей матеріал чи справа направляються.

15. ( Абзац перший пункту 15 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 ) Звернути увагу судів, що за змістом статей 8 ( 1001-05 ) та 403 КПК України ( 1003-05 ) і ч.2 ст.7 Положення про товариські суди постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи чи про закриття справи з передачею матеріалу або справи до товариського суду є обов'язковою для останнього. ( Абзац перший пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

( Абзац другий пункту 15 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 ) Якщо ж особа, притягнута за цими матеріалами до товариського суду, ухиляється від з'явлення до товариського суду або ж товариський суд встановить обставини, які виключають застосування заходів громадського впливу, і поверне таку справу чи матеріали до районного (міського) суду, останній направляє їх голові обласного суду для вирішення питання про принесення протесту на постанову судді чи ухвалу суду. Кримінальна справа у цьому випадку може бути порушена лише після скасування в порядку судового нагляду раніше винесеної постанови судді про відмову в порушенні кримінальної справи або ухвали (постанови) суду про закриття справи. ( Абзац другий пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Згідно зі ст.55 КПК України ( 1001-05 ) суддя, який брав участь у вирішенні питання про відмову в порушенні або про закриття кримінальної справи із застосуванням заходів адміністративного стягнення, примусових заходів виховного характеру чи громадського впливу, не може після скасування вищестоящим судом цих рішень знову брати участь у порушенні кримінальної справи та її розгляді. ( Абзац третій пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

16. У справах, які порушуються за скаргами потерпілих, суди повинні, відповідно до статей 23, 23-2 КПК України, виявляти причини й умови, які сприяли вчиненню злочинів, при необхідності виносити окремі ухвали (постанови) та встановлювати належний контроль за їх реалізацією. ( Пункт 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N3 від 04.06.93 )