ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 26.06.81, N 5
м.Київ

(Постанова втратила чинність на підставі
Постанови Пленуму Верховного Суду України
від 16.04.2004 N 5)

Про практику застосування судами України законодавства
в справах про злочини неповнолітніх і
про втягнення їх у злочинну та іншу
антигромадську діяльність

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України
N 10 від 12.10.89
N 3 від 04.06.93
N 3 від 13.01.95
N 12 від 03.12.97 )

Обговоривши матеріали узагальнення практики застосування судами законодавства в справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність, Пленум відмічає, що суди в основному правильно застосовують законодавство у справах цієї категорії. Разом з тим у роботі деяких судів є істотні недоліки. Окремі суди ще не завжди враховують вимоги закону і вказівки Пленуму Верховного Суду України про необхідність забезпечувати такий рівень судової діяльності, який максимально сприяв би правильному застосуванню закону при розгляді справ про злочини неповнолітніх. У деяких випадках суди неналежно виконують вимоги процесуального закону, що визначає умови і порядок розгляду цих справ. Трапляються факти засудження осіб, які за віком не були суб'єктами злочину.

В окремих випадках суди приймають до свого провадження справи, по яких розслідування проведено неповно або допущено інші істотні порушення кримінально-процесуального закону.

При призначенні покарання винним неповнолітнім не завжди додержується принцип індивідуалізації. Іноді за наявності до того підстав не обговорюється питання про відстрочку виконання вироку неповнолітнім, а також про застосування до них примусових заходів виховного характеру. Нерідко недооцінюється роль громадськості у виправленні і перевихованні підлітків, залишаються без уваги випадки незастосування органами слідства закону про кримінальну відповідальність осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну й іншу антигромадську діяльність. Допускаються помилки при вирішенні питання про відшкодування збитків, заподіяних злочином.

По окремих справах неналежно з'ясовуються причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів, а винесені з цього питання окремі ухвали (постанови) нерідко бувають неконкретними, мають інформаційний характер. ( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

З метою підвищення рівня діяльності судів по розгляду справ про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність вжиття дійових заходів, спрямованих на усунення зазначених недоліків, забезпечення суворого виконання вимог процесуального закону, що регулює умови і порядок розгляду справ про злочини неповнолітніх та про втягнення їх у злочинну й іншу антигромадську діяльність, підвищення культури і виховного впливу судових процесів.

2. ( Пункт 2 втратив силу на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

3. Крім обставин, зазначених у ст.64 КПК України ( 1001-05 ), судам належить, відповідно до вимог ст.433 КПК України ( 1003-05 ), всебічно і повно з'ясовувати питання, що підлягають установленню по справах про злочини неповнолітніх.

У разі істотної неповноти попереднього слідства, зокрема, коли не з'ясовані дані про особу підсудного, умови його життя і виховання, не виявлені дорослі співучасники і особи, що втягли неповнолітнього у злочинну й іншу антигромадську діяльність, суд, при неможливості усунути неповноту попереднього слідства в судовому засіданні, повинен повернути справу на додаткове розслідування.

4. Судам належить мати на увазі, що відповідно до ст.44 КПК України (1001-05 ) захисник у справі про злочин неповнолітнього допускається з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разі затримання, як підозрюваного, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту - з моменту оголошення неповнолітньому протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, і участь захисника у судовому розгляді є обов'язковою незалежно від того, чи досяг обвинувачений на той час 18 років. Недодержання цієї вимоги в силу ст.370 КПК ( 1003-05 ) є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

З моменту допущення до участі у справі захисник має право до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого неповнолітнього мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту - без обмеження їх кількості і тривалості; бути присутнім при допитах неповнолітнього підозрюваного і обвинуваченого; ставити йому запитання; бути присутнім при провадженні інших слідчих дій, виконуваних з участю обвинуваченого або за клопотанням обвинуваченого чи його захисника; ставити запитання особам, яких допитують, і користуватися іншими правами, передбаченими ст.48 КПК ( 1001-05 ). ( Пункт 4 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 13.01.95 )

5. Суди зобов'язані суворо додержувати вимог статей 441, 442, 443 КПК України ( 1003-05 ) про участь у судовому засіданні законних представників неповнолітніх підсудних, представників служб у справах неповнолітніх, учбових закладів, підприємств, установ чи організацій, в яких навчався або працював неповнолітній, і забезпечити надані їм законом права. ( Пункт 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

6. Виходячи з того, що покарання винних неповнолітніх особливою мірою повинно бути підпорядковано меті їх виправлення і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, вказати судам на необхідність суворо дотримувати вимог ст.39 КК України ( 2001-05 ), постанов Пленуму Верховного Суду України з питань практики призначення покарання. Не допускати випадків необгрунтованого позбавлення волі неповнолітніх за злочини, що не являють великої суспільної небезпеки. При наявності даних, що свідчать про можливість виправлення і перевиховання винного неповнолітнього без ізоляції його від суспільства, обговорювати питання про застосування умовного засудження або відстрочки виконання вироку чи застосування примусових заходів виховного характеру.

Застосовуючи умовне засудження, а також відстрочку виконання вироку, суди мають роз'яснювати неповнолітнім засудженим, їх батькам або іншим законним представникам значення іспитового строку чи суть відстрочки і наслідки невиконання засудженим покладених на нього обов'язків, порушень громадського порядку, вчинення нового злочину, положення ст.43 КК України (2001-05 ), що необхідно відображувати в протоколі судового засідання. (Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

7. Судам належить ширше залучати громадськість до виправлення і перевиховання неповнолітніх, засуджених умовно або із застосуванням відстрочки виконання вироку, і за наявності клопотань трудових колективів і громадських організацій передавати їх цим організаціям або колективам для перевиховання і виправлення. Суду належить також на підставі ст.445 КПК України ( 1003-05 ) обговорювати питання про необхідність призначення громадського вихователя. ( Пункт 7 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

8. Оскільки дії дорослих осіб, що втягують неповнолітніх у пияцтво, в злочинну та іншу антигромадську діяльність, являють підвищену суспільну небезпечність, вказати судам на їх обов'язок всебічно з'ясовувати обставини, пов'язані з придбанням і вживанням спиртних напоїв, встановлювати осіб, винних у доведенні підлітків до стану сп'яніння, або тих, що продавали їм спиртні напої, і вирішувати питання про притягнення таких осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

З метою підвищення запобіжного значення встановленої законом кримінальної відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність звернути увагу судів на те, що при призначенні остаточного покарання дорослій особі за сукупністю злочинів суд може застосувати не лише принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, але також і принцип повного або часткового складання призначених покарань у межах, встановлених статтею закону, що передбачає більш суворе покарання.

9. При вирішенні питань про відшкодування збитків, заподіяних злочинними діями неповнолітніх, суди повинні керуватися статтями 51, 93-1 ( 1001-05 ) і 328 ( 1003-05 ) КПК України, статтями 447,459-1 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), постановами Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року N 3 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" і від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди". (Пункт 9 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

10. Зобов'язати суди суворо виконувати вимоги статей 23, 23-2 КПК України ( 1001-05 ) і неодноразові вказівки Пленуму Верховного Суду України про необхідність по кожній справі ретельно виявляти причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів неповнолітніми, гостріше реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал (постанов), домагаючись усунення виявлених недоліків. Слід також підвищити якість окремих ухвал (постанов). ( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N3 від 04.06.93 )

11. Судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, іншим судам касаційної та наглядної інстанцій забезпечити належний нагляд за розглядом справ про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність, ретельно перевіряти законність і обгрунтованість вироків неповнолітнім, у всіх випадках гостріше реагувати на порушення судами законів, що визначають умови і порядок розгляду справ про злочини неповнолітніх.

Належить систематично вивчати і узагальнювати судову практику в справах цієї категорії і вживати конкретних заходів до усунення виявлених помилок і недоліків. ( Пункт 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

12. Визнати такою, що втратила силу, постанову Пленуму Верховного Суду УРСР від 28 лютого 1975 року N 1 "Про виконання судами Української РСР постанов Пленуму Верховного Суду СРСР і Пленуму Верховного Суду УРСР про судову практику в справах про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність".