Афінська конвенція
про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року
( Про приєднання до Конвенції див. Закон N 115/94-ВР від 15.07.94 )
Держави - Сторони цієї Конвенції,
визнаючи бажаним встановити шляхом угоди деякі правила перевезення морем пасажирів та їх багажу,
вирішили укласти з цією метою Конвенцію і тому погодилися про нижченаведене:
Стаття 1
Визначення
У цій Конвенції наведені нижче терміни мають таке значення:
(1) а) "перевізник" означає особу, якою або від імені якої укладено договір перевезення, незалежно від того, чи здійснюється фактично перевезення ним самим чи замінюючим перевізником;
b) "замінюючий перевізник" означає особу, іншу ніж перевізник, яка, будучи власником, фрахтувальником чи оператором судна, фактично здійснює все перевезення чи його частину;
(2) "договір перевезення" означає укладений перевізником або від його імені договір про перевезення пасажира або, у відповідному випадку, пасажира та його багажу;
(3) "судно" означає тільки морське судно, за винятком судна на повітряній подушці;
(4) "пасажир" означає будь-яку особу, яка перевозиться на судні
а) за договором перевезення або
b) за згодою перевізника для супроводження автомашини або живих тварин, які є предметом договору перевезення вантажів, що не регулюється цією Конвенцією;
(5) "багаж" означає будь-який предмет чи автомашину, що перевозяться перевізником за договором перевезення, за винятком:
а) речей або автомашин, що перевозяться за договором фрахтування, коносаментом чи іншим договором, який стосується головним чином перевезення вантажів, і
b) живих тварин;
(6) "каютний багаж" означає багаж, який знаходиться в каюті пасажира або іншим чином знаходиться в його володінні, під його охороною чи його контролем. За винятком випадків застосування пункту (8) цієї Статті і Статті 8, каютний багаж включає багаж, що його пасажир має в своїй автомашині або на ній;
(7) "втрата або пошкодження багажу" включає матеріальну шкоду, заподіяну тим, що багаж не було видано пасажирові в розумний строк після прибуття судна, на якому багаж перевозився або мав перевозитись, але не включає затримки, спричиненої трудовими конфліктами.
(8) "перевезення" охоплює такі періоди:
а) щодо пасажира та його каютного багажу - період, протягом якого пасажир і/або його каютний багаж знаходяться на борту судна, період посадки та висадки і період, протягом якого пасажир та його каютний багаж доставляються водним шляхом з берега на судно або навпаки, коли вартість такого перевезення включено до вартості квитка або коли судно, використовуване для цього допоміжного перевезення, було надане в розпорядження пасажира перевізником. Однак щодо пасажира перевезення не охоплює період, протягом якого він перебував на морському вокзалі, на причалі або в будь-якій іншій портовій споруді чи на ній;
b) щодо каютного багажу - також період, протягом якого пасажир перебуває на морському вокзалі, на причалі або в будь-якій іншій портовій споруді чи на ній, якщо цей багаж прийнято перевізником, його службовцем або агентом і ще не видано пасажирові;
с) щодо іншого багажу, який не є каютним багажем, - період з моменту прийняття його перевізником, його службовцем або агентом на березі чи на борту судна до моменту його видачі перевізником, його службовцем або агентом;
(9) "міжнародне перевезення" означає перевезення, при якому відповідно до договору перевезення місце відправлення і місце призначення розташовані в двох різних Державах або в одній Державі, якщо згідно з договором перевезення чи передбаченим рейсом проміжний порт заходу знаходиться в іншій Державі;
(10) "Організація" означає Міжурядову морську консультативну організацію*.
_______________
* З 1982 р. - Міжнародна Морська Організація.
Стаття 2
Сфера застосування
(1) Ця Конвенція застосовується до будь-якого міжнародного перевезення, якщо:
а) судно плаває під прапором Держави, яка є Стороною цієї Конвенції, або зареєстроване в такій Державі, або
b) договір перевезення укладено в Державі, яка є Стороною цієї Конвенції, або
с) відповідно до договору перевезення місце відправлення або місце призначення знаходяться в Державі, яка є Стороною цієї Конвенції.
(2) Незважаючи на положення пункту (1) даної Статті, ця Конвенція не застосовується, коли перевезення підпадає під режим цивільної відповідальності, передбаченої положеннями будь-якої іншої міжнародної конвенції про перевезення пасажирів та їх багажу іншим видом транспорту, якщо тільки ці положення мають застосовуватись до перевезення морем.
Стаття 3
Відповідальність перевізника
(1) Перевізник відповідає за шкоду, завдану в результаті смерті пасажира або заподіяння йому тілесного ушкодження, а також в результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої було завдано шкоду, сталася під час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевізника, його службовців або агентів, які діяли в межах своїх службових обов'язків.
(2) Обов'язок доказування того, що подія, внаслідок якої було завдано шкоду, сталася під час перевезення, а також обов'язок доказування розміру шкоди покладається на позивача.
(3) Вина або недбалість перевізника, його службовців або агентів, що діяли в межах їх службових обов'язків, передбачається, оскільки не доведено протилежне, якщо смерть або тілесні ушкодження пасажира або втрата чи пошкодження каютного багажу сталися в результаті або у зв'язку з корабельною аварією, зіткненням, посадкою на мілину, вибухом чи пожежею або недоліками судна. Щодо втрати чи пошкодження іншого багажу така вина чи недбалість передбачається, оскільки не доведено протилежне, незалежно від характеру події, яка спричинила втрату чи пошкодження багажу. В усіх інших випадках обов'язок доказування вини або недбалості лежить на позивачеві.
Стаття 4
Замінюючий перевізник
(1) Якщо здійснення перевезення або його частини доручено замінюючому перевізникові, перевізник однак залишається відповідальним, згідно з положеннями цієї Конвенції, за все перевезення. Разом з тим замінюючий перевізник несе обов'язки і має права, передбачені положеннями цієї Конвенції, щодо частини перевезення, здійснюваної ним самим.
(2) Щодо перевезення, здійснюваного замінюючим перевізником, перевізник несе відповідальність за дії та упущення замінюючого перевізника, а також його службовців і агентів, що діяли в межах їх службових обов'язків.
(3) Будь-яка спеціальна угода про те, що замінюючий перевізник бере на себе обов'язки, не покладені на нього цією Конвенцією, або відмовляється від прав, наданих цією Конвенцією, має чинність для замінюючого перевізника тільки в разі точно вираженої в письмовій формі згоди на це.
(4) Коли перевізник і замінюючий перевізник несуть відповідальність, і в тій мірі, в якій вони несуть відповідальність, вони відповідають солідарно.
(5) Ніяке з положень цієї Статті не завдає шкоди праву регресу перевізника і замінюючого перевізника один до одного.
Стаття 5
Цінності
Перевізник не відповідає за втрати і пошкодження грошей, цінних паперів, золота, виробів із срібла, коштовних речей, прикрас, творів мистецтва чи інших цінностей, за винятком випадку, коли такі цінності було здано на зберігання перевізникові, який погодився їх зберігати в безпеці. В останньому випадку перевізник відповідає не вище межі, передбаченої в пункті (3) Статті 8, якщо не було погоджено більш високу межу відповідальності згідно з пунктом (1) Статті 10.
Стаття 6
Вина пасажира
Якщо перевізник доведе, що вина чи недбалість пасажира стали причиною або сприяли його смерті чи тілесному ушкодженню або втраті чи пошкодженню його багажу, суд, який розглядає справу, може згідно з положеннями законодавства країни суду звільнити перевізника від відповідальності повністю або частково.
Стаття 7
Межа відповідальності в разі смерті пасажира
або заподіяння шкоди його здоров'ю
(1) Відповідальність перевізника в разі смерті пасажира або заподіяння йому тілесного ушкодження ні в якому разі не має перевищувати 700.000 франків щодо перевезення в цілому.
Якщо відповідно до закону країни суду, який розглядає справу, шкода відшкодовується у формі періодичних платежів, відповідна загальна сума цих платежів не має перевищувати зазначену вище межу.
(2) Незважаючи на положення пункту (1) цієї Статті, в національному законодавстві кожної Держави, яка є Стороною цієї Конвенції, для перевізників, що належать до такої Держави, може бути встановлено більш високу межу відповідальності за кожного потерпілого.
Стаття 8
Межа відповідальності в разі втрати
або пошкодження багажу
(1) Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження каютного багажу ні в якому разі не має перевищувати 12.500 франків на пасажира щодо перевезення в цілому.
(2) Відповідальність перевізника за втрату чи пошкодження автомашини, включаючи весь багаж, що перевозиться в машині чи на ній, ні в якому разі не має перевищувати 50.000 франків за автомашину щодо перевезення в цілому.
(3) Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження багажу, іншого ніж той, що його зазначено в пунктах (1) і (2) цієї Статті, ні в якому разі не має перевищувати 18.000 франків на пасажира щодо перевезення в цілому.
(4) Перевізник і пасажир можуть укласти угоду про те, що відповідальність може бути покладено на перевізника тільки за вирахуванням франшизи, яка не перевищує 1.750 франків у разі пошкодження автомашини і 200 франків на пасажира в разі втрати або пошкодження іншого багажу, причому цю суму має бути вирахувано з розміру втрати або пошкодження.
Стаття 9
Грошова одиниця та її перерахування
(1) Франк, згадуваний у цій Конвенції, означає одиницю, що містить 65,5 міліграма золота 900-ї проби.
(2) Суми, зазначені у Статтях 7 і 8, перераховуються на національну валюту Держави, суд якої розглядає справу, на основі офіційного курсу цієї валюти у відношенні до одиниці, визначеної в пункті (1) цієї Статті, на дату винесення рішення або на дату, встановлену угодою Сторін. У разі відсутності офіційного курсу компетентні власті відповідної Держави встановлюють, що саме має розглядатись як офіційний курс для цілей цієї Конвенції.
Стаття 10
Додаткові положення про межі відповідальності
(1) Перевізник і пасажир можуть шляхом точно вираженої письмової угоди встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, що передбачено в Статтях 7 і 8.
(2) Проценти на суму шкоди і судові витрати не включаються до меж відповідальності, встановлених у Статтях 7 і 8.
Стаття 11
Застосування меж відповідальності
та винятків з неї до службовців перевізника
Якщо до службовця чи агента перевізника або замінюючого перевізника, пред'явлено позов з приводу шкоди, відшкодування якої передбачено цією Конвенцією, цей службовець чи агент, якщо він доведе, що діяв у межах своїх службових обов'язків, має право скористатися межами відповідальності, на які перевізник і замінюючий перевізник, вправі посилатись відповідно до цієї Конвенції.
Стаття 12
Об'єднання вимог
(1) У випадках, коли застосовуються межі відповідальності, встановлені в Статтях 7 і 8, вони застосовуються до сукупності сум, які підлягають відшкодуванню по всіх вимогах, які виникли в результаті смерті одного пасажира чи заподіяння йому тілесних ушкоджень або втрати чи пошкодження його багажу.
(2) Щодо перевезення, здійсненого замінюючим перевізником, сукупність сум, які підлягають відшкодуванню перевізником, замінюючим перевізником та їх службовцями й агентами, що діяли в межах своїх службових обов'язків, не може перевищувати найбільшої суми відшкодування, яку за цією Конвенцією могло б бути стягнено з перевізника чи замінюючого перевізника. При цьому ні одна з зазначених осіб не повинна відповідати зверх тієї межі відповідальності, якій вона підлягає.
(3) В будь-якому разі, коли службовець чи агент перевізника вправі, згідно з Статтею 11 цієї Конвенції, скористатися межами відповідальності, встановленими у Статтях 7 і 8, сукупність сум, що підлягають відшкодуванню перевізником або у відповідному випадку, замінюючим перевізником або його службовцем чи агентом, не має перевищувати цих меж.
Стаття 13
Втрата права на обмеження відповідальності
(1) Перевізник не вправі скористатися межами відповідальності, встановленими в Статтях 7 і 8 та в пункті (1) Статті 10, якщо доведено, що шкода виникла в результаті дій або упущень перевізника, вчинених або з наміром заподіяти цю шкоду, або через самовпевненість, з свідомістю можливого заподіяння шкоди.
(2) Службовець і агент перевізника або замінюючого перевізника, не вправі скористатися цими межами відповідальності, якщо доведено, що шкода виникла в результаті дій або упущень цього службовця чи агента, вчинених або з наміром заподіяти шкоду, або через самовпевненість, із свідомістю можливого заподіяння шкоди.
Стаття 14
Підстави вимог
Будь-яку вимогу про відшкодування шкоди, спричиненої смертю пасажира, заподіянням йому тілесного ушкодження або втратою чи пошкодженням його багажу, може бути пред'явлено до перевізника чи замінюючого перевізника тільки на підставі цієї Конвенції.
Стаття 15
Повідомлення про втрату чи пошкодження багажу
(1) Пасажир повинен надіслати письмове повідомлення перевізникові чи його агентові:
а) в разі явного пошкодження багажу:
(і) щодо каютного багажу - до або в момент висадки пасажира;
(іі) щодо іншого багажу - до або в момент його видачі;
b) в разі втрати багажу чи пошкодження багажу, яке не є явним, протягом п'ятнадцяти днів з дня висадки або з дня видачі багажу чи з того моменту, коли він мав бути виданий.
(2) Якщо пасажир не виконав вимог цієї Статті, то передбачається, оскільки не доведено протилежне, що пасажир одержав свій багаж непошкодженим.
(3) Письмове повідомлення не потрібне, якщо стан багажу було сумісно встановлено або перевірено в момент його одержання.
Стаття 16
Строк позовної давності
(1) До будь-якої вимоги про відшкодування шкоди, спричиненої смертю пасажира, заподіянням йому тілесного ушкодження або втратою пошкодженням багажу, застосовується строк позовної давності в два роки.
(2) Строк позовної давності обчислюється:
а) в разі заподіяння тілесного ушкодження - з дня висадки пасажира на берег;
b) в разі смерті, що сталася під час перевезення, - з того дня, коли пасажир мав висадитися на берег, а в разі заподіяння під час перевезення тілесного ушкодження, яке спричинило смерть пасажира після його висадки на берег, - з дня смерті, при умові, що цей строк не перевищує трьох років з дня висадки;
с) в разі втрати чи пошкодження багажу - з дня вивантаження багажу або з дня, коли багаж мав бути вивантажений, залежно від того, яка з цих дат є пізнішою.
(3) Підстави зупинення і переривання строків позовної давності визначаються законом суду, який розглядає справу, але ні в якому разі позов на підставі цієї Конвенції не може бути пред'явлено по закінченні трьох років з дня висадки пасажира або з дня, коли висадка мала відбутися, обчислюючи з пізнішої із цих дат.
(4) Незважаючи на положення пунктів (1) - (3) цієї Статті, строк позовної давності може бути продовжено заявою перевізника або угодою Сторін, укладеною після виникнення шкоди. Заява та угода повинні бути в письмовій формі.
Стаття 17
Підсудність
(1) Позов на підставі цієї Конвенції може бути пред'явлено на вибір позивача в одному з зазначених нижче судів, при умові, що він знаходиться в Державі, яка є Стороною цієї Конвенції:
а) в суді постійного місця перебування чи місця знаходження головної контори відповідача;
b) в суді місця відправлення або місця призначення згідно з договором перевезення;
с) в суді Держави доміцилію або постійного місця проживання позивача, якщо відповідач має свою контору в цій Державі і підпадає під її юрисдикцію;
d) в суді Держави, де було укладено договір перевезення, якщо відповідач має свою контору в цій Державі і підпадає під її юрисдикцію.
(2) Після виникнення події, яка стала причиною шкоди, Сторони можуть домовитись про підлеглість спору про відшкодування шкоди будь-якій юрисдикції чи арбітражеві.
Стаття 18
Недійсність умов договору
Будь-яка умова договору, застосовувана до виникнення події, що стала причиною смерті пасажира чи заподіяння йому тілесного ушкодження, або втрати чи пошкодження багажу, і має своєю метою звільнити перевізника від відповідальності перед пасажиром або встановити меншу, ніж встановлено в цій Конвенції, межу відповідальності (за винятком випадку, передбаченого пунктом (4) Статті 8, а також будь-яка умова, метою якої є перенесення обов'язку доказування, що лежить на перевізникові, або обмеження вибору, зазначеного в пункті (1) Статті 17, є недійсною. Але недійсність цієї умови не тягне за собою недійсності договору перевезення, який надалі підлягає положенням цієї Конвенції.
Стаття 19
Інші конвенції про обмеження відповідальності
Ця Конвенція не вносить ніяких змін до прав і обов'язків перевізника, замінюючого перевізника та їх службовців або агентів, передбачених у міжнародних конвенціях про обмеження відповідальності власників морських суден.
Стаття 20
Ядерна шкода
Не виникає відповідальності на підставі цієї Конвенції за шкоду, заподіяну ядерним інцидентом:
а) якщо оператор ядерної установки є відповідальним за цю шкоду на підставі Паризької конвенції про відповідальність перед третьою стороною в галузі ядерної енергії від 29 липня 1960 р., зміненої Додатковим протоколом від 28 січня 1964 р., або на підставі Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 р., або
b) якщо оператор ядерної установки є відповідальним за цю шкоду на підставі національного законодавства, яке встановлює відповідальність за таку шкоду, за умови, що це законодавство в усіх відношеннях є настільки ж сприятливим для осіб, що можуть зазнати шкоди, як Паризька або Віденська конвенції.
Стаття 21
Комерційні перевезення,
здійснювані публічними властями
Ця Конвенція застосовується до комерційних перевезень, здійснюваних Державою або іншими публічними властями за договором перевезення в тому значенні, як його визначено в Статті 1.
Стаття 22
Заява про незастосування Конвенції
(1) Будь-яка Сторона може під час підписання, ратифікації, прийняття або схвалення цієї Конвенції чи приєднання до неї зробити заяву в письмовій формі про те, що вона не застосовуватиме положення цієї Конвенції, коли пасажир і перевізник є особами або громадянами цієї Сторони.
(2) Будь-яку заяву, зроблену на основі пункту (1) цієї Статті, може бути в будь-який час відкликано шляхом письмового повідомлення про це Генерального секретаря Організації.
Стаття 23
Підписання, ратифікація та приєднання
(1) Ця Конвенція є відкритою для підписання до 31 грудня 1975 р. в штаб-квартирі Організації, а потім залишається відкритою для приєднання.
(2) Держави можуть стати Сторонами цієї Конвенції шляхом:
а) підписання без застереження про ратифікацію, прийняття чи схвалення;
b) підписання з умовою про ратифікацію, прийняття чи схвалення і наступної ратифікації, прийняття чи схвалення; або
с) приєднання.
(3) Ратифікація, прийняття, схвалення або приєднання здійснюються шляхом здачі на зберігання офіційного документа про це Генеральному секретарю Організації.
Стаття 24
Набуття чинності
(1) Ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після дати, на яку десять Держав або підпишуть її без застереження про ратифікацію, прийняття чи схвалення, або здадуть на зберігання необхідні документи про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання.
(2) Для кожної Держави, яка після цього підпише дану Конвенцію без застереження про ратифікацію, прийняття чи схвалення або здасть на зберігання свій документ про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання, Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після дати такого підписання Конвенції або здачі документа на зберігання.
Стаття 25
Денонсація
(1) Цю Конвенцію може бути денонсовано Стороною в будь-який час після дати набуття Конвенцією чинності для цієї Сторони.
(2) Денонсація здійснюється шляхом здачі на зберігання документа Генеральному секретареві Організації, який повідомляє всі інші Сторони про одержання документа про денонсацію і про дату здачі його на зберігання.
(3) Денонсація набуває чинності через один рік після здачі на зберігання документа про денонсацію або після тривалішого періоду, який може бути передбачено в цьому документі.
Стаття 26
Перегляд і поправки
(1) Організація може скликати конференцію для перегляду цієї Конвенції або внесення до неї поправок.
(2) Організація скликає конференцію Сторін цієї Конвенції для її перегляду або внесення до неї поправок на просьбу не менш як третини Сторін.
(3) Кожну Державу, яка стала Стороною цієї Конвенції після набуття чинності поправкою, що її прийняла конференція, скликана відповідно до положень цієї Статті, зв'язує Конвенція, змінена цією поправкою.
Стаття 27
Депозитарій
(1) Ця Конвенція здається на зберігання Генеральному секретареві Організації.
(2) Генеральний секретар Організації:
а) повідомляє всі Держави, що підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї:
(і) про кожне нове підписання і кожну нову здачу на зберігання документа, а також про дату такого підписання або здачі на зберігання;
(іі) про дату набуття чинності цією Конвенцією;
(ііі) про будь-яку денонсацію цієї Конвенції і про дату набуття денонсацією чинності;
b) надсилає засвідчені копії цієї Конвенції всім Державам, які підписали її, і всім Державам, що приєдналися до цієї Конвенції.
(3) Після набуття чинності цією Конвенцією Генеральний секретар Організації передає її належно засвідчену копію в Секретаріат Організації Об'єднаних Націй для реєстрації та опублікування відповідно до Статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 28
Мови
Цю Конвенцію складено в одному примірнику англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є цілком автентичними. Офіційні переклади на російську та іспанську мови будуть підготовлені Генеральним секретарем Організації і здано на зберігання разом з підписаним оригіналом.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином уповноважені для цієї мети, підписали цю Конвенцію.
Складено в Афінах тринадцятого грудня одна тисяча дев'ятсот сімдесят четвертого року.
Набула чинності 28 квітня 1987 р., для України - 9 лютого 1995 р.
Протокол
до Афінської конвенції про перевезення морем
пасажирів та їх багажу 1974 року
( Про приєднання до Протоколу див. Закон N 115/94-ВР від 15.07.94 )
Сторони цього Протоколу,
які є Сторонами Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу, прийнятої в Афінах 13 грудня 1974 р.,
домовились про нижченаведене:
Стаття 1
(1) "Конвенція" означає Афінську конвенцію про перевезення морем пасажирів та їхнього багажу 1974 р.
(2) "Організація" має те ж значення, що і в Конвенції.
(3) "Генеральний секретар" означає Генерального секретаря Організації.
Стаття 2
(1) Пункт (1) Статті 7 Конвенції замінюється таким:
"(1) Відповідальність перевізника в разі смерті пасажира або заподіяння йому тілесного пошкодження ні в якому разі не повинна перевищувати 46666 розрахункових одиниць по відношенню до перевезення в цілому. Якщо відповідно до закону країни суду, який розглядає справу, шкода відшкодовується у формі періодичних платежів, відповідна загальна сума цих платежів не повинна перевищувати зазначеної вище межі".
(2) Стаття 8 Конвенції заміняється такою:
"(1) Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження каютного багажу ні в якому разі не повинна перевищувати 833 розрахункових одиниць на пасажира щодо перевезення в цілому.
(2) Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження автомашини, включаючи весь багаж, що перевозиться в машині або на ній, ні в якому разі не повинна перевищувати 3333 розрахункових одиниць за автомашину щодо перевезення в цілому.
(3) Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження багажу, іншого, ніж той, що зазначений у пунктах (1) і (2) цієї Статті, ні в якому разі не повинна перевищувати 1200 розрахункових одиниць на пасажира щодо перевезення в цілому.
(4) Перевізник і пасажир можуть укласти угоду про те, що відповідальність може бути покладена на перевізника лише за винятком франшизи, що не перевищує 117 розрахункових одиниць - у разі пошкодження автомашини і 13 розрахункових одиниць на пасажира - в разі втрати або пошкодження іншого багажу, причому ця сума має відніматися від суми заподіяної втрати або пошкодження".
(3) Стаття 9 Конвенції та її назва заміняються таким чином:
"Розрахункова одиниця або валютна одиниця та переведення.
(1) Розрахункова одиниця, згадана в цій Конвенції, є одиницею "спеціального права запозичення", як вона визначена Міжнародним валютним фондом. Суми, згадані у Статтях 7 і 8, переводяться в національну валюту Держави, суд якої розглядає справу, на основі вартості цієї валюти на дату ухвалення рішення або на дату, встановлену угодою Сторін. Вартість національної валюти Держави, яка є членом Міжнародного валютного фонду, в одиницях "спеціального права запозичення" обчислюється відповідно до методу визначення вартості, що застосовується. Міжнародним валютним фондом на відповідну дату для його власних операцій і розрахунків. Вартість національної валюти Держави, яка не є членом Міжнародного валютного фонду, в одиницях "спеціального права запозичення" обчислюється способом, встановленим цією Державою.
(2) Держава, яка не є членом Міжнародного валютного фонду і законодавство якої не дозволяє застосування положень пункту (1) цієї Статті, може, проте, під час ратифікації або приєднання чи в будь-який час після цього заявити, що межі відповідальності, передбачені у цій Конвенції, які мають застосовуватись на її території, встановлюються таким чином:
а) щодо пункту (1) Статті 7 - 700000 валютних одиниць;
b) щодо пункту (1) Статті 8 - 12500 валютних одиниць;
с) щодо пункту (2) Статті 8 - 50000 валютних одиниць;
d) щодо пункту (3) Статті 8 - 18000 валютних одиниць;
е) щодо пункту (4) Статті 8 - сума, що віднімається, не повинна перевищувати 1750 валютних одиниць у разі пошкодження автомашини і 200 валютних одиниць на пасажира - в разі втрати або пошкодження іншого багажу.
Валютна одиниця, згадана у цьому пункті, відповідає шестидесяти п'яти з половиною міліграмам золота проби дев'ятсот тисячних. Переведення сум, зазначених у цьому пункті, в національну валюту здійснюється згідно із законодавством відповідної Держави.
(3) Обчислення, згадане в останньому реченні пункту (1), і переведення, згадане в пункті (2), здійснюються таким чином, щоб виразити в національній валюті Держави, наскільки це можливо, ту ж реальну цінність сум, зазначених у Статтях 7 і 8, яка виражена в цих Статтях у розрахункових одиницях. Держави повідомляють депозитарію спосіб обчислення згідно з пунктом (1) або, у відповідному випадку, результат переведення згідно з пунктом (2) при здачі на зберігання документа, згаданого у Статті 3, і потім кожного разу, коли відбувається зміна в цьому способі або в результатах переведення".
Стаття 3
Підписання, ратифікація і приєднання
(1) Цей Протокол відкритий для підписання будь-якою Державою, яка підписала Конвенцію або приєдналася до неї, і будь-якою Державою, що запрошена на Конференцію по перегляду положень про розрахункову одиницю Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їхнього багажу 1974 р., що відбулася в Лондоні з 17 по 19 листопада 1976 р. Цей Протокол відкритий для підписання з 1 лютого 1977 р. до 31 грудня 1977 р. у штаб-квартирі Організації.
(2) За умови додержання пункту (4) цієї Статті цей Протокол підлягає ратифікації, прийняттю чи схваленню Державами, які підписали його.
(3) За умови додержання пункту (4) цієї Статті цей Протокол відкритий для приєднання до нього Держав, які не підписали його.
(4) Ратифікація, прийняття, схвалення цього Протоколу або приєднання до нього можуть бути здійснені Державами - Сторонами Конвенції.
(5) Ратифікація, прийняття, схвалення або приєднання здійснюються шляхом здачі на зберігання офіційного документа про це Генеральному секретарю.
(6) Будь-який документ про ратифікацію, прийняття, схвалення чи приєднання, зданий на зберігання після набуття чинності якою-небудь поправкою до цього Протоколу щодо всіх існуючих Сторін або після вжиття всіх заходів, необхідних для набуття чинності поправкою щодо всіх існуючих Сторін, вважається таким, що відноситься до Протоколу з внесеною в нього поправкою.
Стаття 4
Набуття чинності
(1) Цей Протокол набуває чинності для Держав, які ратифікували, прийняли, схвалили Протокол або приєдналися до нього, на дев'яностий день після дати, на яку десять Держав або підпишуть Протокол без застереження про ратифікацію, прийняття чи схвалення, або здадуть на зберігання необхідні документи про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання.
(2) Цей протокол, однак, не набуває чинності до набуття чинності Конвенцією.
(3) Для будь-якої Держави, яка підписала цей Протокол без застереження про ратифікацію, прийняття чи схвалення або здасть на зберігання свій документ про ратифікацію, прийняття, схвалення чи приєднання пізніше, цей Протокол набуває чинності на дев'яностий день після дати підписання Конвенції або здачі документа на зберігання.
Стаття 5
(1) Цей Протокол може бути денонсований будь-якою Стороною в будь-який час після дати набуття Протоколом чинності для цієї Сторони.
(2) Денонсація здійснюється шляхом здачі на зберігання документа Генеральному секретарю, який повідомляє всі інші Сторони про одержання документа про денонсацію та про дату здачі його на зберігання.
(3) Денонсація набуває чинності через один рік після здачі на зберігання документа про денонсацію або коли мине більш тривалий період, що може бути передбачений у цьому документі.
Стаття 6
Перегляд і поправки
(1) Організація може скликати конференцію для перегляду цього Протоколу або внесення до нього поправок.
(2) Організація скликає конференцію Сторін цього Протоколу для перегляду або внесення до нього поправок на прохання не менше ніж однієї третини Сторін.
Стаття 7
Депозитарій
(1) Цей Протокол здається на зберігання Генеральному секретарю.
(2) Генеральний секретар:
а) повідомляє всім Державам, які підписали цей Протокол або приєдналися до нього:
1) про кожне нове підписання і кожну нову здачу на зберігання документа, а також про дату такого підписання або здачі на зберігання;
2) про дату набуття чинності цим Протоколом;
3) про здачу на зберігання будь-якого документа про денонсацію цього Протоколу, а також про дату набуття денонсацією чинності;
4) про будь-які поправки до цього Протоколу.
b) направляє належним чином завірені копії цього Протоколу всім Державам, що підписали цей Протокол або приєдналися до нього.
(3) Після набуття чинності цим Протоколом Генеральний секретар передає його належним чином завірену копію до Секретаріату Організації Об'єднаних Націй для реєстрації та опублікування згідно зі Статтею 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 8
Мови
Цей Протокол укладений в одному оригінальному примірнику англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є рівно автентичними. Офіційні переклади на російську та іспанську мови будуть підготовлені Генеральним секретарем і здані на зберігання разом з підписаним оригінальним примірником.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином уповноважені на те представники, підписали цей Протокол.
Здійснено у Лондоні дев'ятнадцятого листопада одна тисяча дев'ятсот сімдесят шостого року.
Набув чинності 3 квітня 1989 р., для України - 9 лютого 1995 р.