ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНСЬКОЇ РСР
ЗАКОН
Про захист прав споживачів
Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи захисту прав громадян - споживачів продукції (товарів, робіт, послуг) в умовах різноманітності форм власності, товарно-грошових і ринкових відносин у сфері торговельного та інших видів обслуговування.
У Законі вживаються такі поняття:
"споживач" - громадянин, який використовує продукцію для власних потреб;
"покупець" - громадянин, який придбаває продукцію за договором купівлі-продажу;
"замовник" - громадянин, який замовляє роботи або послуги;
"продукція" - товари, роботи, послуги;
"виготовлювач" - підприємство, організація, установа або громадянин, які виробляють продукцію для реалізації;
"виконавець" - підприємство, організація, установа або громадянин, які виконують роботи або надають послуги;
"продавець" - підприємство, організація, установа або громадянин, які реалізують продукцію за договором купівлі-продажу;
"договір" - усна чи письмова угода між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, строки, ціну та інші умови, за якими здійснюються купівля-продаж, роботи та послуги. Договір може оформлятися квитанцією, товарним чеком або іншими письмовими документами;
"державний стандарт" - державний стандарт Союзу РСР, будівельні норми і правила, державна фармакопея та тимчасові фармакопейні статті на лікарські засоби;
"нормативно-технічна документація" - стандарт, технічні умови, технічні описи, рецептури та інша документація, що закріплює вимоги до якості продукції, яка підлягає реалізації.
Розділ I. Загальні положення
Стаття 1. Законодавство Української РСР про захист прав
споживачів
Законодавство Української РСР про захист прав споживачів складається з цього Закону та інших законодавчих актів Української РСР, що видаються відповідно до нього.
У випадках, прямо зазначенних у цьому Законі та інших законодавчих актах, заходи щодо реалізації прав споживачів можуть регулюватися постановами Кабінету Міністрів Української РСР.
Статья 2. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором, у якому бере участь Українська РСР, установлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві Української РСР про захист прав споживачів, то на території республіки застосовуються правила міжнародного договору.
Розділ II. Права споживачів та їх захист
Статья 3. Права споживачів
Усі споживачі, які перебувають на території Української РСР, при придбанні або використанні продукції для задоволення своїх потреб мають право на:
державний захист своїх інтересів;
гарантований рівень споживання;
належну якість продукції, торговельного та інших видів обслуговування;
безпеку продукції;
достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент продукції;
відшкодування збитків, завданих продукцією, неналежної якості, відшкодування шкоди, заподіяної продукцією, небезпечною для життя і здоров'я людей;
звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
об'єднання в товариства, спілки та інші громадські формування.
Статья 4. Державний захист прав споживачів
1. Держава забезпечує громадянам захист їх економічних інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору продукції, а також її виготовлювачів і продавців, одержання знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень при придбанні та використанні продукції відповідно до їх потреб і гарантує придбання або одержання іншими законними способами продукції в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання нормального здоров'я і життєдіяльності.
2. Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють Ради народних депутатів, їх виконавчі та спеціально уповноважені органи, а також суд.
3. Гарантований рівень споживання забезпечується:
стимулюванням виробництва продукції та наданням послуг;
запровадженням при необхідності нормованого розподілу продукції в разі відсутності гарантії її вільного придбання кожним споживачем;
запровадженням компенсаційних виплат і пільг громадянам, які мають доход нижчий від мінімального прожиткового рівня.
Статья 5. Право споживача на належну якість продукції
1. Споживач має право вимагати від продавця (виконавця), щоб якість придбаної ним продукції відповідала обов'язковим вимогам державних стандартів, іншої нормативно-технічної документації і договорів.
2. Вимоги до продукції, що підлягають єдиному регулюванню, встановлюються державними органами в межах їх компетенції щодо державних стандартів і є обов'язковими.
Усі вимоги мають передбачати безпеку продукції, охорону здоров'я і життя громадян та охорону навколишнього середовища, а також суміщення і взаємозамінність виробів.
Реалізація інтересів споживачів у нормуванні вимог до якості продукції забезпечується правом участі об'єднань споживачів у розробці державних стандартів та нормативно-технічної документації.
3. Продавець (виконавець) зобов'язаний передати споживачу (покупцю, замовнику) продукцію, яка відповідає за якістю вимогам стандарту, іншої нормативно-технічної документації та умовам договору.
4. Виготовлювач зобов'язаний забезпечувати випуск запасних частин до продукції в обсягах та асортименті на замовлення продавця протягом усього встановленого нормативно-технічною документацією або законодавством строку її служби, а в разі відсутності таких строків - протягом 10 років з моменту зняття продукції з виробництва. Продавець протягом зазначених строків забезпечує наявність необхідних споживачу запасних частин.
Стаття 6. Гарантійні зобов'язання
1. Виготовлювач забезпечує нормальну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого законодавством, державними стандартами та іншою нормативно-технічною документацією, а в разі їх відсутності - договором.
Гарантійні строки на комплектуючі вироби повинні бути не меншими, ніж гарантійний строк на основний виріб, якщо інше не встановлено законодавством і нормативно-технічною документацією.
2. Усі види продукції повинні мати гарантійний строк. Якщо його не встановлено, слід вважати, що продукція має строк гарантії 18 месяців, який обчислюється від дати продажу або, якщо її не вказано, від дати випуску продукції.
Гарантійний строк має зазначатися в паспорті на продукцію або на її етикетці чи в будь-якому іншому документі, що видається споживачеві з пролдукцією при її продажу.
Для лікувальних і харчових продуктів, а також виробів побутової хімії гарантійним строком слід вважати строк придатності, зазначений на етикетках або інших документах, що додаються до них при продажу. Строк придатності обчислюється від дати виголтовлення, яка також має бути вказана на етикетці або в інших документах.
На сезонні товари (одяг, хутряні вироби та інші) гарантійний строк обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлюється Кабінетом Міністрів Української РСР або за його дорученням відповідними державними органами виходячи з місцевих кліматичних умов.
3. При виконанні гарантійних ремонтів гарантійний строк збільшується на час перебування продукції в ремонті.
Зазначений час обчислюється з дня звернення споживача з вимогою про усунення недоліків.
4. При обміні товару його гарантійний строк обчислюється заново з дня обміну.
Стаття 7. Права споживача в разі придбання ним товару
неналежної якості
1. Споживач (покупець) при виявленні недоліків або фальсифікації товару протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або заміни аналогічним товаром належної якості, або відповідного зменшення його купівельної ціни, або безоплатного усунення недоліків товару чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення, або розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.
2. Вимоги споживача (покупця), що випливають з пункту 1 цієї статті, пред'являються торговельному підприємству продавцю за місцем купівлі товару або його представникові за місцем знаходження споживача (покупця).
Функції представників торговельних підприємств-продавців системи державної торгівлі та системи споживчої кооперації виконує будь-яке торговельне підприємство цих систем, що реалізує аналогічні товари.
Торговельні підприємства-продавці, засновані на інших формах власності, самостійно визначають своїх представників.
3. Продавець (його представник) зобов'язаний прийняти товар неналежної якості у споживача.
Доставка товарів продавцю (його представнику) та їх повернення споживачу здійснюються силами і засобами продавця (його предстаника).
В разі невиконання даного зобов'язання, а також при відсутності продавця (його представника) в місці знаходження споживача доставка і повернення товарів можуть бути здійснені споживачем за їх рахунок.
4. При наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості - протягом 14 днів або за домовленістю сторін.
При відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту відповідної заяви.
5. При пред'явленні споживачем (покупцем) вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунені протягом 14 днів або за згодою сторін.
На вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної моделі (марка, типу).
За кожний день затримки виконання вимоги про надання на час ремонту товару аналогічної моделі (марка, типу) та за кожний день затримки усунення недоліків понад встановлений строк (14 днів) споживачу виплачується неустойка в розмірі одного процента роздрібної ціни товару.
Виготовлювач разом з продавцем на договірній основі передбачають для цього обмінний фонд товарів.
6. Виготовлювач зобов'язаний відшкодувати всі витрати торговельного підприємства, що розглядає претензію споживача (покупця) до виробленого товару.
Торговельне підприємство-продавець товарів зобов'язане в місячний строк відшкодувати торговельному підприємству, що не є продавцем товару, збитки, яких останнє зазнало у зв'язку із задоволенням вимог споживача (покупця), передбачених цією статтею.
7. Вимоги споживача (покупця), передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець (його представник) доведе, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем (покупцем) правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.
Стаття 8. Права замовника в разі порушення виконавцем умов
договору про виконання робіт і надання послуг
1. Замовник має право відмовитись від договору про виконання робіт і надання послуг і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступає до виконання договору або виконує роботу так повільно, що закінчити її в строк стає явно неможливим.
2. Якщо під час виконання робіт або надання послуг стане очевидним, що вони не будуть виконані згідно з умовами договору, замовник має право призначати виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги в призначений строк розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.
3. Якщо виконавець відступив від умов договору, що погіршило виконану роботу (послугу), або допустив інші недоліки у виконаній роботі (послузі), замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення зазначених недоліків у відповідний строк або відшкодування понесених ним витрат по виправленню своїми засобами недоліків роботи або відповідного зменшення винагороди за роботу (послугу).
4. При наявності у роботах (послугах) істотних відступів від умов договору або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Якщо істотні відступи від умов договору або інші істотні недоліки були виявлені в продукції, виготовленій з матеріалу замовника за договором побутового замовлення, замовник має право вимагати за своїм вибором або виготовлення іншої продукції з однорідного матеріалу такої ж якості, або розірвання договору і відшкодування збитків.
5. Якщо виконавець не виконує або неналежно виконує зобов'язання згідно із законом або договором, то він сплачує замовникові неустойку (штраф, пеню), якщо вона передбачена законодавством або договором, і не пізніше місячного строку після виконання завдання або розірвання договору відшкодовує збитки.
Сплата виконавцем неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
6. Виконавець не несе відповідальності за недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого замовника.
7. Про відступ від умов договору та інші недоліки в роботі, що не могли бути виявлені при звичайному способі її прийняття, замовник зобов'язаний повідомити виконавцеві не пізніше трьох діб після їх виявлення.
8. Вимоги замовника, передбачені цією статтею, підлягають задоволенню в разі виявлення недоліків протягом гарантійного чи інших строків, установлених договором.
9. Виконавець зобов'язаний протягом місяця відшкодувати збитки, що виникли у зв'язку із втратою, псуванням або пошкодженням речі, прийнятої ним від замовника для виконання робіт або надання послуг. Виконавець не звільняється від відповідальності, якщо рівень наукових і технічних знань не дав змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої ним від замовника для виконання робіт або надання послуг.
10. Виконавець несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну замовника, яка виникла у зв'язку з використанням речей матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт або надання послуг, незалежно від знання виконавцем їх властивостей.
Стаття 9. Право споживача на безпеку продукції
1. Споживач має право на гарантію, що придбана ним продукція вироблена з додержанням санітарно-гігієнічних, в тому числі радіологічних, протиепідемічних норм і правил та інших встановлених вимог, що виключають небезпеку для життя і здоров'я або заподіяння шкоди його майну, і є безпечною протягом строку служби (строку придатності) продукції, визначеного чинним законодавством, державними стандартами, нормативно-технічною документацією або договором.
2. Продукція вважається недопустимо небезпечною, якщо її використання неминуче призводить до небезпеки для життя і здоров'я або заподіяння шкоди майну громадян.
Недопустимо небезпечна продукція підлягає негайному зняттю з виробництва і експлуатації, вилученню з реалізації, а в необхідних випадках відкликанню, поверненню від споживачів у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів Української РСР та законодавчими актами Української РСР.
3. Рішення про визнання продукції недопустимо небезпечною для життя, здоров'я і майна громадян приймається Кабінетом Міністрів Української РСР або за його дорученням відповідними органами державного управління.
Продукція, небезпечні властивості якої було виявлено в процесі використання і експлуатації, може бути визнана небезпечною і такою, що підлягає зняттю з виробництва і експлуатації, вилученню з реалізації рішенням суду за позовами споживачів або об'єднань споживачів.
4. Продукція, при використанні якої необхідно додержувати спеціальних правил безпеки, вважається продукцією підвищено-небезпечною.
Рішення про віднесення продукції до підвищено-небезпечної приймається при розробці стандартів на цю продукцію і відображається в них.
Виготовлювач продукції, віднесеної до підвищено-небезпечної, зобов'язаний розробити і довести до відома споживача (покупця) правила її використання, зберігання та утилізації, які б виключали небезпеку для життя і здоров'я або заподіяння шкоди його майну.
5. При створенні нової (модернізованої) продукції розроблювач забезпечує проведення державної експертизи її проекту на безпеку для життя, здоров'я і майна громадян, а також навколишнього середовища.
6. Продукція, в державних стандартах на яку є вимоги щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я людей, їх майна, а також охорони навколишнього середовища, підлягає обов'язковій сертифікації в установленому порядку. Реалізація та використання такої продукції в Українській РСР, а також її імпорт без сертифіката, що підтверджує відповідність продукції вказаним вимогам державних стандартів, забороняється. Програму робіт по організації проведення сертифікації продукції і строки її виконання затверджує Кабінет Міністрів Української РСР.
7. Виготовлювач, виконавець та продавець за незабезпечення вимог щодо безпеки життя і здоров'я людей, їх майна та навколишнього середовища несуть відповідальність відповідно до статтей 7, 8, 10 цього Закону та інших норм чинного законодавства.
8. Виготовлювач зобов'язаний інформувати споживача про можливий ризик і про безпечне використання продукції за допомогою прийнятих у міжнародній практиці позначок.
9. Для продукції, використання якої понад встановлений строк є небезпечним для життя і здоров'я громадян або навколишнього середовища, встановлюються строки служби (строки придатності), за межами яких її викорстання заборонено. Ці вимоги можуть поширюватися як на виріб у цілому, так і на окремі його частини.
Виготовлювач повинен попереджати споживача про наявність встановленого строку служби, строку придатності продукції або її частини, необхідні умови її використання та можливі наслідки, якщо ці вимоги не виконуватимуться.
Стаття 10. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну
продукцією неналежної якості
1. Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача (покупця) продукцією, що містить конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності.
2. Право вимагати відшкодування заподіяної шкоди визначається за потерпілим споживачем (покупцем) незалежно від того, перебував він чи не перебував у договірних відносинах з особою (виготовлювачем, продавцем, виконавцем), яка заподіяла шкоду.
3. Відповідність перед споживачем (покупцем) за шкоду, зазначену в пункті 1 цієї статті, несуть продавець продукції та виготовлювач який не є її продавцем.
4. При внесенні судом рішення про відшкодування заподіяної продукцією шкоди, вказаної в пункті 1 цієї статті, розглядається також питання про вилучення з обороту та вжиття виготовлювачем і продавцем заходів до припинення реалізації всієї партії продукції, до якої належить виріб, що заподіяв шкоду.
Порядок відлучення з обороту партій продукції неналежної якості встановлюється Кабінетом Міністрів Української РСР або відповідними органами державного управління.
5. Шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача (покупця), підлягає відшкодуванню, якщо вона настала протягом передбачених стандартами або іншими нормативно-технічними документами строків служби продукції, а в разі відсутності їх - протягом 10 років з моменту виготовлення продукції.
Стаття 11. Право споживача на інформацію про продукцію
1. Споживач (покупець) має право на одержання необхідної та достовірної інформації про асортимент, ціни, споживчі властивості продукції, яка його цікавить, умови її придбання, гарантійні зобов'язання, дані про виготовлювача, дату виготовлення, а також про способи і правила її використання та зберігання.
2. Інформація, передбачена в пункті 1 цієї статті, доводиться до відома споживача (покупця) продавцем, виготовлювачем, виконавцем у технічній документації, що додається до кожної одиниці продукції, а також маркіруванням і позначенням цін, етикетуванням продукції або іншим способом розкриття її споживчих властивостей та якісних характеристик, прийнятим в окремих сферах обслуговування споживачів.
3. Якщо надання недостовірної або недостатньо повної інформації про реалізовану продукцію викликало:
придбання продукції, яка не має необхідних споживачеві (покупцеві) властивостей, споживач (покупець) має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;
неможливість використання придбаної продукції за призначенням, споживач (покупець) має право вимагати надання зазначеної інформації не пізніш як у місячний строк з дня звернення. Якщо інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач (покупець) має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків.
4. Збитки, завдані споживачеві (покупцеві) продукцією, придбаною в результаті недобросовісної реклами, підлягають відшкодуванню винною особою в повному обсязі.
5. При розгляді вимог споживача (покупця) про відшкодування збитків, завданих недостовірною або недостатньо повною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення про відсутність у споживача (покупця) спеціальних знань про властивості й характеристики продукції, що придбавається.
6. Держава та продавець створюють умови для набуття споживачами необхідних знань з питань реалізації їх прав.
Стаття 12. Обов'язки виготовлювача по маркіруванню
продукції
1. Продукція, що випускається підприємством, незалежно від форм власності, повинна мати виробничу марку і зареєстрований у встановленому порядку товарний знак.
2. Виробнича марка включає в себе найменування виготовлювача, його місцезнаходження, позначення державного стандарту або технічних умов, яким відповідає виготовлена продукція.
3. Продукція, виготовлена громадянином, який займається індивідуальною трудовою діяльністю, повинна мати етикетку із зазначенням номера патенту та найменування органу, що його видав.
Стаття 13. Права споживача (покупця, замовника) у сфері
торговельного та інших видів обслуговування
1. За всіма громадянами рівною мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, прямих або непрямих обмежень прав споживачів (покупців, замовників) не допускається.
2. Споживач (покупець, замовник) має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час. Продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти споживачеві (покупцеві, замовникові) у вільному виборі товарів і послуг. Забороняється примушувати споживача (покупця, замовника) до придбання товарів і послуг неналежної якості або непотрібного йому асортименту.
3. Продавець (виконавець) зобов'язаний надати споживачеві (покупцеві, замовникові) достовірну і наочну інформацію про найменування та приналежність свого підприємства.
4. Споживач (покупець) має право на перевірку якості, комплектності, міри, ваги та ціни придбаних товарів, демонстрацію їх зручності, а також навчання безпечного та правильного їх використання. Продавець зобов'язаний в цих випадках надати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи про ціну товарів, а при необхідності - сприяти направленню товару на експертизу.
5. При порушенні прав споживача (покупця, замовника) на підприємствах сфери торговельного та інших видів обслуговування продавець (виконавець) і персонал цих підприємств несуть відповідальність, встановлену законодавством.
Стаття 14. Право споживача (покупця) на обмін товарів
належної якості
Споживач (покупець) має право протягом 14 днів (не враховуючи дня купівлі) з моменту придбання товару належної якості безплатно замінити або повернути його продавцю, якщо товар не задовольняє його з будь-яких причин.
Обов'язковою умовою обміну (повернення) товару є збереження його товарного вигляду, споживчих властивостей, пломб або товарних ярликів, товарного або касового чеку, виданого споживачеві (покупцеві) продавцем разом з проданим товаром. Для розфасованих товарів обов'язковою умовою обміну (повернення) є цілість упаковки.
Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) на підставах, зазначених у цій статті, затверджується Кабінетом Міністрів Української РСР.
У разі, якщо аналогічний товар відсутній у продажу на момент обміну, споживач (покупець) має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або одержати назад гроші у розмірі вартості товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов'язаний в день надходження товару у продаж повідомити споживача (покупця), який вимагає обміну товару.
Стаття 15. Недійсність умов договорів, що обмежують
права споживача (покупця)
Умови договору, що обмежують права споживача (покупця) порівняно з правами, встановленими Законом або типовим договором, визнаються недійсними. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права, споживачеві (покупцеві) було завдано збитків, то вони повинні бути відшкодовані виготовлювачем (продавцем) у повному обсязі.
Споживач (покупець) має також право на відшкодування збитків, завданих йому виготовлювачем (продавцем) у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.
Стаття 16. Судовий захист прав споживачів
У разі відмови від задоволення вимог споживачів, передбачених статтями 6, 7, 8, 9, 10, 11, 13, 14 і 15 цього Закону, спір вирішується судом у порядку, встановленому законодавством.
При задоволенні вимог споживача суд, крів того, вирішує питання про додаткову грошову компенсацію за заподіяну споживачеві моральну шкоду.
Розділ III. Об'єднання споживачів
Стаття 17. Об'єднання споживачів
З метою захисту своїх прав та інтересів громадяни Української РСР мають право створювати на добровільній основі об'єднання споживачів.
Споживачі можуть об'єднуватись у товариства, спілки, асоціації та інші місцеві і репсубліканські громадські формування.
Об'єднання споживачів діють відповідно до статутів, що приймаються загальними зборами їх членів або зборами уповноважених об'єднань споживачів, і можуть бути юридичними особами.
Об'єднання споживачів є громадськими організаціями, що здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства Української РСР.
Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів.
Стаття 18. Права об'єднань споживачів
Об'єднання споживачів мають право:
здійснювати контроль за додержанням прав громадян як споживачівж;
вивчати споживчі якості продукції, попит на неї, проводити опитування населення для виявлення громадської думки про якість продукції, що випускається і реалізується, та ціни на неї;
проводити незалежну експертизу та випробування продукції;
знайомитись в державних та господарських органах з інформацією, необхідно для здійснення статутної діяльності;
разом з відповідними державними органами здійснювати контроль за якістю продукції, торговельного та інших видів обслуговування, застосуванням цін;
організувати юридичну і консультаційну допомогу споживачам;
брати участь у розробці державних стандартів, що встановлюють вимоги до якості продукції;
представляти і захищати інтереси споживачів в органах державного управління та місцевого самоврядування і брати участь у розробці та обговоренні відповідних законопроєктів та інших нормативних актів;
вносити в органи державного управління і підприємствам пропозиції про заходи щодо підвищення якості продукції, про тимчасове зупинення випуску та реалізації продукції, яка не відповідає встановленим вимогам до якості, про припинення виробництва, вилучення з реалізації та продажу продукції, що є небезпечною для життя, здоров'я та майна громадян або завдає шкоди навколишньому середовищу, а також про скасування цін, установленних з порушенням чинного законодавства;
захищати в судовому порядку права громадян як споживачів;
вносити в правоохоронні органи та органи державного управління матеріали про притягнення до відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісної продукції;
мати свої друковані видання учбові центри, лабораторії та інші підрозділи для здійснення статутної діяльності;
інформувати громадськість щодо прав та інтересів споживачів;
розвивати міжнародне співробітництво у галузі захисту прав та інтересів споживачів.
Голова Верховної Ради Української РСР Л. КРАВЧУК
м. Київ, 12 травня 1991 року
N 1023-XII