ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
25.09.2018
Справа N 826/11272/16
Адміністративне провадження N К/9901/43795/18
Про визнання протиправним та скасування рішення,
провадження по якій відкрито за касаційною скаргою
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого, судді - Мороз Л. Л., суддів: Гімона М. М., Бучик А. Ю., розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу N 826/11272/16 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа - ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Мазур А. С., суддів Аблова Є. В., Літвінової А. В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Аліменка В. О., суддів Безименної Н. В., Кучми А. Ю., встановив:
21 липня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати дискримінаційними і такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили з моменту прийняття, пункту 3 "Змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року N 167 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (далі - Постанова N 167) в частині слів "починаючи з 1 липня 2016 р. виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України";
- визнати дискримінаційними і такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили абзац 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року N 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова N 637) у редакції зі змінами, внесеними Постановами N 167 та від 08 червня 2016 року N 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Постанова N 365) в частині слів "починаючи з 1 липня 2016 р. виплата соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України";
- визнати нечинним з 01 липня 2016 року абзац 4 пункту 1 Постанови N 637 у редакції зі змінами, внесеними Постановами N 167 та N 365 в частині слів "починаючи з 1 липня 2016 р. виплата соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваний абзац 4 пункту 1 Постанови N 637 у редакції зі змінами, внесеними Постановами N 167 та N 365, містить дискримінаційні положення та положення, які не відповідають актам вищої юридичної сили, а саме: Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція з прав людини), частині першій статті 14 Закону України від 20 жовтня 2014 року N 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон N 1706-VII), частин першої та другої статті 6 Закону України від 06 вересня 2012 року N 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (далі - Закон N 5207-VI), пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України та пункту 1.3 розділу 1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, оскільки позивача змушено для отримання з бюджету щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання у власних інтересах та в інтересах членів своєї сім'ї, як внутрішньо переміщених осіб, відкрити рахунок у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України" (далі - Ощадбанк).
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що надання Ощадбанку статусу уповноваженого банку в межах реалізації політики у сфері соціального захисту переміщених осіб здійснено Кабінетом Міністрів України на виконання Закону N 1706-VII та в межах наданих законом Кабінету Міністрів України повноважень.
06 листопада 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно розтлумачили поняття "дискримінація" та не застосували положення Конвенції з прав людини та Протоколу N 1 до неї.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу , передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України ).
Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних постанови та ухвали судів попередніх інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що пунктом 3 Постанови N 167 внесено зміни до Постанови N 637, яким пункт 1 останньої викладено у такій редакції:
"Установити, що: призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором;
призначені починаючи з 1 травня 2016 р. внутрішньо переміщеним особам пенсії (щомісячне довічне грошове утримання), усі види соціальної допомоги та компенсації, довічні державні стипендії, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, виплачуються через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України";
починаючи з 1 липня 2016 р. виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України";
для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати їм пенсій здійснюється емісія платіжних карток, які одночасно є пенсійним посвідченням, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Строк дії карток, які одночасно є пенсійним посвідченням, встановлюється до трьох років за умови проходження фізичної ідентифікації клієнта в установах Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" перші 2 рази кожні шість місяців, у подальшому - кожні 12 місяців. Після завершення строку дії картки вона перевипускається за рахунок Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
За відсутності проходження фізичної ідентифікації одержувачів пенсій Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" зупиняє видаткові операції за поточним рахунком до моменту звернення клієнта та щомісяця повідомляє Мінфіну.
Зазначені у цьому пункті виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати".
Так, пунктом 1 Постанови N 637 у редакції зі змінами, внесеними Постановами N 167 та N 365, установлено, що починаючи з 01 липня 2016 року виплата соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв Ощадбанку.
Також суди встановили, що відповідно до копії довідки від 25 листопада 2014 року N 5612000496 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перемістилась з тимчасово окупованої території у АДРЕСА_1.
В матеріалах справи міститься копія листа Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20 квітня 2016 року N 03-27, яким позивача повідомлено, що оскільки ОСОБА_2 не відкрила поточний рахунок в установі Ощадбанку, здійснювати виплату для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, на розрахунковий рахунок іншої банківської установи є порушенням норм чинного законодавства.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 27 лютого 2014 року N 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" ( ) (далі - Закон N 794-VII), Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
В силу статті 117 Конституції України, яка кореспондує зі статтею 49 Закону 794-VII ( ) передбачено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Стаття 10 Закону N 1706-VII визначає повноваження Кабінету Міністрів України з питань забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, зокрема, Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, Кабінетом Міністрів України прийняв Постанову N 637, до якої Постановами NN 167 та N 365 внесено ряд змін, зокрема ті, які позивач вважає такими, що не відповідають актам вищої юридичної сили та є дискримінаційними по відношенню до внутрішньо переміщених осіб.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон N 1706-VII.
У частині першій статті 1 Закону N 1706-VII визначено поняття внутрішньо переміщеної особи.
За змістом цієї правової норми такою особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частин першої - третьої статті 7 Закону N 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
При цьому, за змістом пункту 1 Постанови N 637 в редакції оспорюваних змін до неї, такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Отже, внутрішньо переміщених осіб вказаним актом Кабінету Міністрів України не позбавлено права на отримання соціальних виплат за місцем їхнього проживання, яке передбачено положеннями Закону N 1706-VII.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що метою прийняття відповідачем оскаржуваних постанов є збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення; забезпечення виплати пенсійних і соціальних допомог; недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат.
Оскаржувана Постанова N 365 є спеціальним нормативно-правовим актом, виданим на виконання вимог Закону N 1706-VII, що встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Разом з тим, Постанова N 365 прийнята з метою удосконалення системи призначення здійснення контролю за соціальними виплатами внутрішньо переміщеним особам.
Таким чином, враховуючи те, що оспорюванні зміни до Постанови N 637 були прийняті на виконання вищезазначених положень Законів України та з метою реалізації політики у сфері соціального захисту переміщених осіб, надання Ощадбанку статусу уповноваженого банку в межах зазначеної програми здійснено Кабінетом Міністрів України на виконання Закону N 1706-VII та в межах наданих Кабінету Міністрів України повноважень.
При цьому, вони не тільки надають можливість забезпечити здійснення адресних виплат через установи уповноваженого банку, але й водночас, не позбавляє права відповідних одержувачів коштів отримати такі виплати та, за необхідності і бажання, розмістити отримані кошти в будь-якій іншій банківській установі.
Колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оспорювані зміни до Постанови N 637, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки будь-яких обмежень прав громадян, зокрема, вільно переміщених осіб, пов'язаних із соціальними виплатами, не встановлено.
Не вбачається також і не відповідність вказаної постанови вимогам Конституції України.
Доводи позивача щодо обмеження її права вибору банківської установи, що здійснює пенсійне обслуговування громадян, не можуть свідчити про незаконність оспорюваних змін до постанови Уряду, оскільки вона спрямована саме на збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, що переміщуються з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, забезпечення виплати пенсій та соціальних допомог, недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансуванню тероризму.
Надаючи правову оцінку доводам позивача, які викладені й у касаційній скарзі щодо наявності дискримінації, яка проявляється у тих обставинах, що особа має право самостійно обирати банк, з яким вступати в договірні відносини, в тому числі для отримання соціальних виплат, проте внутрішньо переміщені особи повинні відповідно до оспорюваних пунктів Постанов NN 167, 637 відкривати рахунок для таких виплат виключно в установах Ощадбанку, колегія суддів судової палати виходить з наступного.
За визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року N 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (далі - Закон N 5207-VI) дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Законом N 5207-VI передбачено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
Статтею 6 цього ж Закону визначено, що форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
При цьому, не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:
спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;
здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;
надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;
встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;
особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Згідно з частинами першої та другої статті 8 Закону N 5207-VI розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов'язковим урахуванням принципу недискримінації.
В пояснювальній записці до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та їх інформування про порядок взяття на облік" зазначено, що у проекті акта відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.
Метою прийняття проекту акту є збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення; забезпечення виплати пенсійних і соціальних допомог; недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансування тероризму.
Аналізу наведених норм права, свідчить про те, що оскільки внутрішньо переміщені особи, зокрема, потребують спеціального захисту з боку держави, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, тому спорювані позивачем зміни до Постанови N 637 не можуть вважатися дискримінаційними в розумінні положень Закону N 5207-VI.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано залишив його рішення без зміни.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, підстав для їх скасування або зміни немає.
Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України , підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами оспорюваних рішень і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343 , 349 , 350 , 355 , 356 Кодексу адміністративного судочинства України , суд постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі N 826/11272/16 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Судді Верховного Суду: Л. Л. Мороз
М. М. Гімон
А. Ю. Бучик