КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
11.09.2018

Справа N 826/14654/17

Про визнання протиправним та скасування в частині наказу
Міністерства внутрішніх справ України N 715 від 16.08.2012 р.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого, судді - Федотова І. В., суддів: Літвіної Н. М. та Сорочка Є. О., за участю секретаря - Грисюк Г. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу С. М. Н. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом С. М. Н. до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи: Державна міграційна служба України, Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування в частині наказу N 715 від 16.08.2012 р.,встановила:

С. М. Н. (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним та нечинним наказу МВС України N 715 від 16.08.2012 "Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку", Форма 19 (Заява про прийняття до громадянства України) в частині визначення в даній формі заяви: "Під судом та слідством на території іноземних держав не перебуваю".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року у задоволенні позову було відмовлено.

С. М. Н., не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за невірно встановлених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Заява про прийняття до громадянства України (форма N 19), затверджена оспорюваним наказом МВС України, встановлює додаткову умову "перебування під слідством та судом на території іноземних держав", не відповідає вимогам Закону України "Про громадянство України" та суперечить практиці ЄСПЛ.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа наполягають на тому, що судом прийнято законне та обґрунтоване рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідно до статті 5 Указу Президента України від 27 березня 2001 року N 215 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року N 405, Міністерством внутрішніх справ України було видано 16.08.2012 р. наказ N 715 "Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку".

Даний наказ було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 вересня 2012 р. за N 1549/21861 та опубліковано в Офіційному віснику України, 2012, N 72 (01.10.2012), ст. 2907.

Так, оскаржуваним наказом було затверджено зразки документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, згідно з доданими формами, та зразки журналів обліку згідно з доданими формами.

Зокрема, оскаржуваним наказом було затверджено форму N 19 заяви про прийняття до громадянства України.

Дана форма містить прохання заявника прийняти до громадянства України відповідно до статті 9 Закону України "Про громадянство України", визнання Конституції України та зобов'язання дотримуватися законів України.

Також дана форма містить перелік відомостей про особу заявника, у вигляді таблиці, та визначення, зокрема, "Під судом та слідством на території іноземних держав не перебуваю."

Саме дане визначення оскаржує позивач.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний акт було прийнято в межах повноважень відповідача, і судом не встановлено невідповідності його актам вищої юридичної сили.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Закону України "Про громадянство України" визначено, що Президент України:

1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;

2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;

3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Відповідно до Указу Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" від 27 березня 2001 року N 215/2001 Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство закордонних справ України у двотижневий строк було зобов'язано затвердити зразки документів, які відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідача уповноважено на затвердження зразків документів, які відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень подаються для оформлення набуття громадянства України.

Частина друга статті 9 Закону України "Про громадянство України" встановлює умови прийняття до громадянства України.

В той же час, частиною 5 статті 9 Закону України "Про громадянство України" передбачено, що до громадянства України не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави;

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Колегія суддів вважає вірними твердження суду першої інстанції, що оспорюваними положеннями заяви не передбачено встановлення обставин, за яких особу не може бути прийнято до громадянства України. Натомість, жодним нормативним актом не обмежено суверенне право Держави в особі її уповноважених органів отримувати шляхом опитування інформацію про громадян, які звернулися з заявою для отримання громадянства цієї Держави.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність можливості у особи підписати заяву у разі наявності кримінальних переслідувань або перебування під судом на території іноземних держав, з підстав, зазначених вище.

В той же час, як вірно враховано судом першої інстанції, підставою для визнання акта незаконним має бути встановлена невідповідність цього акта актам вищої юридичної сили чи відсутність повноважень на його видання.

Натомість, колегія суддів погоджується з висновком Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що оскаржуваний акт було прийнято в межах повноважень відповідача, невідповідність його актам вищої юридичної сили судом не встановлено.

Крім того, посилання скаржника на необґрунтоване відхилення судом першої інстанції принципу правової визначеності при вирішенні спірного питання колегія суддів враховує наступне.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України). Аналогічний положення закріплені у частині першій статті 6 КАС України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частина друга статті 6 КАС України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, які вплинуть на їхні конвенційні права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" (заява N 1365/07, пункт 39), "Олександр Волков проти України" (заява N 21722/11, пункт 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року (заява N 17862/91, пункти 31 - 32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року (заява N 20372/11, пункт 65)).

Враховуючи те, що згідно з вищезазначеними висновками ЄСПЛ, саме роль суду полягає в оцінці якості нормативного акта безпосередньо під час його застосування, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що якість акту та можливість його неоднозначного застосування не є підставою для його скасування.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Отже, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційна скарга С. М. Н. підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів постановила:

Апеляційну скаргу С. М. Н. залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 329 - 331 КАС України.

Головуючий, суддя

Судді: