ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
02.10.2017 N 826/9487/17

Про визнання частково незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів
"Про внесення змін до Порядку надання спеціальних дозволів на
користування надрами" N 519 від 04.07.2017 року

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі у складі колегії суддів: головуючого, судді - Качура І. А., суддів: Федорчука А. Б., Келеберди В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови,встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта", позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач) про визнання незаконною та скасування постанови відповідача "Про внесення змін до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами" N 519 від 04.07.2017 року в частині підпункту 2 пункту 1 змін, що вносяться до пункту 15 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року N 615.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підстави для відмови в продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами можуть визначатись виключно законами, а зміна таких підстав підзаконними нормативно-правовими актами не допускається. Крім того, позивач посилається на перевищення відповідачем наданих законом повноважень при прийнятті оскаржуваної постанови та вказує на наявність судового рішення у справі N 826/15532/16, яким встановлена незаконність відмови в продовженні строку дії спеціального дозволу за наявності у надрокористувача заборгованості зі сплати загальнодержавних податків та зборів. Додатково позивач вказує на відсутність повноважень у Міненерговугілля надавати інформацію, передбачену змінами, запровадженими оскаржуваною постановою.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідачем були надані суду письмові заперечення на позов, в яких він просив відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на обставини, наведені в поданих ним документах.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Питання щодо надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної економічної зони, а також процедура продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін врегульовано Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 615 від 30.05.2011 року (далі - Порядок N 615).

Постановою Кабінету Міністрів України N 519 від 04.07.2017 року "Про внесення змін до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами" (далі - Постанова N 519), з-поміж іншого, внесені зміни до пункту 15 Порядку N 615, а саме відповідний пункт доповнено абзацами наступного змісту: "У разі наявності у заявника заборгованості із сплати рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин орган з питань надання дозволу відмовляє у продовженні строку дії дозволу, крім встановленого абзацом дев'ятнадцятим цього пункту випадку. З метою перевірки наявності такої заборгованості орган з питань надання дозволу надсилає відповідний запит органам ДФС, які протягом 15 днів зобов'язані подати відповідну інформацію. У разі коли за обґрунтованою інформацією, отриманою органом з питань надання дозволу від Міненерговугілля, щодо відсутності технологічної можливості постачання природного газу побутовим споживачам населеного пункту магістральними газопроводами України з родовищ інших газовидобувних компаній, строк дії дозволу продовжується не більш як на один рік для сплати заборгованості із сплати рентної плати без права повторного продовження строку дії дозволу на цих підставах. Обсяг видобування необхідний для такого постачання природного газу, визначається у програмі робіт до угоди про умови користування надрами на підставі інформації Міненерговугілля. В угоді про умови користування надрами установлюються додаткові вимоги, зокрема, щодо подання щокварталу звітності стосовно обсягів постачання природного газу побутовим споживачам населеного пункту. Орган з питань надання дозволу подає відповідну інформацію Міненерговугіллю з метою проведення моніторингу достовірності наданої інформації".

Постанова N 519 набрала чинності 20.07.2017 року.

Отже, починаючи з дати набрання чинності Постановою N 519, надрокористувачу відмовляється в продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами в разі наявності у нього заборгованості із сплати рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Відповідно до пункту 130 додатка до Закону України "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами віднесено до документів дозвільного характеру.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються, зокрема, вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру.

Статтею 57 Кодексу України про надра передбачено, що у разі порушення вимог статті 56 та інших статей цього Кодексу користування надрами може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або іншим державним органом, уповноваженим на застосування таких заходів реагування, в порядку, встановленому законодавством.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, відповідно до положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 1174 від 30.12.2015 року, є Державна служба геології та надр України (далі - Держгеонадра).

Статтею 56 Кодексу України про надра визначені основні вимоги в галузі охорони надр до яких відносяться: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; запобігання необґрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей; запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод; додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

Тобто, у разі порушення надрокористувачем зазначених положень статті 56 Кодексу України про надра, а також інших положень такого Кодексу у Держгеонадра виникають підстави для обмеження, встановлення тимчасової заборони (зупинення) або припинення права користування надрами.

Водночас, з переліку підстав, наведених в статті 56 Кодексу України про надра, а також з інших положень Кодексу не вбачається можливості Держгеонадра відмовити у продовженні строку дії спеціального дозволу в разі наявності у надрокористувача заборгованості із сплати рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Статтею 24 Закону України "Про нафту і газ" передбачено, що спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами не надається коли: не виконані вимоги цього Закону та умови проведення конкурсу; заявником подано документи з порушенням вимог проведення конкурсу на отримання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами; заявником надано недостовірні або неповні відомості про себе.

Частиною 5 статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" визначений вичерпний перелік підстав, за яких надрокористувачу відмовляється у видачі документа дозвільного характеру, а саме у разі: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.

Наведеною статтею Закону також передбачається, що відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.

Тобто, вищезазначеними нормами законодавства та Кодексу передбачено, що підстави для обмеження, тимчасової заборони, зупинення, припинення або відмови в наданні спеціальних дозволів на користування надрами визначаються виключно законами України, як правовими актами вищої юридичної сили.

Проаналізувавши вищезазначені норми законодавства, суд доходить до висновку, що положеннями актів вищої юридичної сили, а саме: Кодексом України про надра, Законом України "Про нафту і газ", Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", передбачений вичерпний перелік підстав, за яких Держгеонадра може відмовити в продовженні строків дії спеціальних дозволів на користування надрами і такі підстави можуть встановлюватись виключно законами України.

Постанова N 519 є підзаконним нормативно-правовим актом, а отже не може встановлювати нові, відмінні від визначених законами підстав для відмови в продовженні строку дії спеціального дозволу.

Суд звертає увагу на зміст частини 2 статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, що передбачає покладання функції зі створення та прийняття законів на відповідний орган влади.

Водночас, статтею 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Аналогічне положення закріплено в статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", якою передбачено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Згідно з частиною 2 статті 120 Конституції України повноваження і порядок діяльності, зокрема, Кабінету Міністрів України, визначаються Конституцією і законами України.

Таким чином, Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, у своїй діяльності щодо видання постанов і розпоряджень повинен виходити із повноважень, закріплених за ним Конституцією та законами України.

Статтею 6 Закону України "Про нафту і газ", якою врегульовано питання щодо державного управління в нафтогазовій галузі передбачено, що Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у нафтогазовій галузі та здійснює законодавче регулювання відносин у ній. Кабінет Міністрів України та інші уповноважені на це органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику в нафтогазовій галузі та здійснюють управління нею.

Із системного аналізу вищевикладених норм Конституції України та Закону України "Про нафту і газ", суд доходить до висновку, що визначення основних напрямків державної політики у нафтогазовій галузі та законодавче регулювання нафтогазової галузі здійснюється Верховною Радою України, що є єдиним законодавчим органом в державі, а Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади, лише реалізує відповідну державну політику, діючи при цьому виключно в межах повноважень, визначених законом.

Статтею 8 Кодексу України про надра визначена компетенція Кабінету Міністрів України у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр визначена, зі змісту чого не вбачається можливості Кабінету Міністрів України розширювати перелік підстав для обмеження, тимчасової заборони, зупинки, припинення або відмови в наданні спеціальних дозволів на користування надрами.

Враховуючи те, що Кабінет Міністрів України зобов'язаний діяти виключно в межах на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд погоджується з позицією позивача про те, що приймаючи Постанову N 519 в частині, яка встановлювала нову, відмінну від встановлених законами України підставу для можливості Держгеонадра відмовити надрокористувачу у продовженні строку дії спеціального дозволу, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, чим порушив вимоги наведених вище положень законодавства.

Крім того, зі змісту оскаржуваної частини Постанови N 519 вбачається, що відповідач, встановлюючи наявність заборгованості з рентної плати за користування надрами в якості підстави для відмови в продовженні строку дії спеціального дозволу, фактично встановив відповідальність надрокористувачу за несплату такого виду податку.

Відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства визначена Главою 11 Розділу II Податкового кодексу України (далі - ПК України). Зокрема пунктом 109.2 статті 109 ПК України передбачено, що вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Пунктом 111.1 статті 111 ПК України визначено, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Підпунктом 258.2.2 п. 258.2 статті 258 ПК України передбачена відповідальність платників рентної плати, а саме: за фактами, які відбуваються протягом шести місяців, щодо невнесення, несвоєчасного внесення платником рентної плати сум податкових зобов'язань або невиконання платником податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, порушує перед відповідним центральним органом виконавчої влади питання зупинення дії відповідного спеціального дозволу.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідальність платників за порушення податкового законодавства, в тому числі щодо сплати рентної плати за користування надрами, а також дії, які вчиняють контролюючі органи, в разі виявлення фактів такого порушення, врегульовано ПК України.

Пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Конституційний Суд України в своєму Рішення від 30 травня 2001 року у справі N 1-22/2001 N 7-рп/2001 зазначив, що положення пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України треба розуміти так, що ними безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.

Оскільки Постановою N 519 фактично визначена відповідальність за несплату такого виду податку як рентна плата за користування надрами, в той час як така відповідальність може встановлюватись виключно законами, оскаржуваний у відповідній частині підзаконний нормативно-правовий акт не може вважатись правомірним.

Кумулятивний аналіз вищенаведених норм законодавства підтверджує доводи позивача про те, що Кабінет Міністрів України приймаючи Постанову N 519 в частині, яка передбачає наявність заборгованості з рентної плати за користування надрами підставою для відмови в продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами вийшов за межі наданих повноважень та всупереч Конституції України наділив Держгеонадра повноваженнями застосовувати відповідальність до надрокористувача у вигляді відмови у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами.

Відповідний висновок узгоджується зі змістом судового рішення у справі N 826/15532/16, яка стосувалась оскарження постанови Кабінету Міністрів України в частині внесення змін до Порядку N 615 передбачаючи, з-поміж іншого, наявність заборгованості з загальнодержавних податків та зборів підставою для відмови в продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами. Відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили, оскаржувані положення постанови Кабінету Міністрів України визнані незаконними та скасовані.

Водночас суд звертає увагу на те, що згідно з підпунктом 9.1.6 статті 9 ПК України рентна плата відноситься до загальнодержавних податків.

Таким чином, незважаючи на наявність встановленого судом факту протиправності такої підстави для відмови в продовженні строку дії спеціального дозволу як наявність у надрокористувача заборгованості з загальнодержавних податків та зборів, Кабінет Міністрів України прийняв нормативно-правовий акт, яким доповнив положення Порядку N 615 повторно визначивши підставою для відмови в продовженні строку дії спеціального дозволу наявність заборгованості з рентної плати, що відноситься до загальнодержавних податків.

Крім того, в матеріалах справи наявний висновок, складений Міністерством юстиції України за результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови. З зазначеного висновку вбачається акцентування уваги на необхідності суттєвого доопрацювання запропонованого проекту постанови та вказано на наявність судового рішення у справі N 826/15532/16.

Враховуючи зазначене вище, суд погоджується з доводами позивача, що оскільки пункт 15 Порядку N 615 в частині можливості відмовити в продовженні строку дії спеціального дозволу в разі наявності у надрокористувача податкової заборгованості з загальнодержавних податків та зборів визнано незаконним та скасовано судовим рішенням у справі N 826/15532/16, а рентна плата відноситься до загальнодержавних податків, то й положення Постанови N 519 в частині доповнення пункту 15 Порядку N 615 такою підставою для відмови в продовженні строків дії спеціальних дозволів, як заборгованість з рентної плати з моменту прийняття є таким, що не відповідає законам України та підлягає скасуванню.

Суд також звертає увагу на те, що оскаржуваною частиною Постанови N 519 на Міністерство енергетики та вугільної промисловості України покладено обов'язок надавати обґрунтовану інформацію щодо відсутності технологічної можливості постачання природного газу побутовим споживачам населеного пункту магістральними газопроводами України з родовищ інших газовидобувних компаній, а також повідомляти про обсяг видобування, необхідний для такого постачання природного газу. На відповідне міністерство також покладається обов'язок проведення моніторингу достовірності інформації, наданої надрокористувачем щодо обсягів постачання природного газу побутовим споживачам населеного пункту.

Однак, серед повноважень Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, що визначені пунктом 4 Положення про Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 208 від 29.03.2017 року (Постанова N 208), можливості здійснення дій, про які йдеться в Постанові N 519, не передбачено.

Згідно з ч. 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В частині 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі встановлених вище обставин, суд доходить до висновку, що відповідач при прийнятті Постанови N 519 діяв з порушенням норм Конституції та законів України, а тому позовні вимоги позивача про визнання незаконною та скасування Постанови N 519 в оскаржуваній частині підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідачем не доведено, що Постанова N 519 в оскаржуваній частині прийнята в межах наданих йому повноважень та у відповідності до Конституції та законів України, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 69 - 71, 94, 158 - 163, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити.

Визнати незаконною та скасувати з дати прийняття постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами" N 519 від 04.07.2017 року в частині, що стосується доповнення пункту 15 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 року N 615, абзацами наступного змісту:

"У разі наявності у заявника заборгованості із сплати рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин орган з питань надання дозволу відмовляє у продовженні строку дії дозволу, крім встановленого абзацом дев'ятнадцятим цього пункту випадку. З метою перевірки наявності такої заборгованості орган з питань надання дозволу надсилає відповідний запит органам ДФС, які протягом 15 днів зобов'язані подати відповідну інформацію.

У разі коли за обґрунтованою інформацією, отриманою органом з питань надання дозволу від Міненерговугілля, щодо відсутності технологічної можливості постачання природного газу побутовим споживачам населеного пункту магістральними газопроводами України з родовищ інших газовидобувних компаній, строк дії дозволу продовжується не більш як на один рік для сплати заборгованості із сплати рентної плати без права повторного продовження строку дії дозволу на цих підставах. Обсяг видобування необхідний для такого постачання природного газу, визначається у програмі робіт до угоди про умови користування надрами на підставі інформації Міненерговугілля. В угоді про умови користування надрами установлюються додаткові вимоги, зокрема, щодо подання щокварталу звітності стосовно обсягів постачання природного газу побутовим споживачам населеного пункту. Орган з питань надання дозволу подає відповідну інформацію Міненерговугіллю з метою проведення моніторингу достовірності наданої інформації".

Зобов'язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами" N 519 від 04.07.2017 року.

Присудити на користь публічного акціонерного товариства "Укрнафта" всі документально підтверджені здійснені ним судові витрати в розмірі 1600 грн. (одна тисяча шістсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. 185 - 187 КАС України.

Головуючий, суддя І. А. Качур

Судді: А. Б. Федорчук

В. І. Келеберда