ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
30.05.2018 N 826/14654/17
Про визнання протиправним та скасування в частині наказу
Міністерства внутрішніх справ України N 715 від 16.08.2012 р.
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді - Каракашьяна С. К., при секретарі судового засідання - Мині І. І., за участі представників сторін: від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, від відповідача - К. Т. Л., від третьої особи - Харченко С. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до треті особи Міністерства внутрішніх справ України Державна міграційна служба України Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування в частині наказу N 715 від 16.08.2012 р.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить суд: "визнати незаконним та нечинним наказ МВС України N 715 від 16.08.2012 "Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку", Форма 19 (Заява про прийняття до громадянства України) в частині визначення в даній формі заяви: "Під судом та слідством на території іноземних держав не перебуваю".
Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначене визначення суперечить приписам статті 9 Закону України "Про громадянство України", оскільки, на думку позивача, встановлює обов'язок з подання відомостей, які не передбачено в якості підстав для відмови в наданні громадянства.
Крім того, представники позивача стверджують про те, що оскаржуване твердження порушує принцип правової визначеності та є правовим анахронізмом, оскільки не відповідає встановленим як кримінально - процесуальним, так і будь - яким іншим законодавством визначенням.
Порушення своїх прав оскаржуваним актом позивач вбачає в тому, що за наслідками заповнення анкети та зазначення в ній певних даних позивачем було втрачено громадянство України.
Відповідачем та третіми особами позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність прийнятого рішення та відсутність порушення прав позивача оскаржуваним актом.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Відповідно до статті 5 Указу Президента України від27 березня 2001 року N 215 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року N 405, Міністерством внутрішніх справ України було видано 16.08.2012 р. наказ N 715 "Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку".
Даний наказ було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 вересня 2012 р. за N 1549/21861 та опубліковано Офіційному віснику України, 2012, N 72 (01.10.2012), ст. 2907.
Так, оскаржуваним Наказом було затверджено зразки документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, згідно з доданими формами, та зразки журналів обліку згідно з доданими формами.
Зокрема, оскаржуваним наказом було затверджено форму N 19 заяви про прийняття до громадянства України.
Дана форма містить прохання заявника прийняти до громадянства України відповідно до статті 9 Закону України "Про громадянство України", визнання Конституції України та зобов'язання дотримуватися законів України.
Також дана форма містить перелік відомостей про особу заявника, у вигляді таблиці, та визначення, зокрема, "Під судом та слідством на території іноземних держав не перебуваю."
Саме дане визначення оскаржує позивач.
Суд, розглядаючи вимоги та заперечення зауважує наступне.
Щодо посилань позивача, відповідача та третіх осіб відносно порушення прав позивача оскаржуваним визначенням, то суд враховує, що відповідно до наявного в матеріалах справи (а. с. 21) подання про втрату громадянства України позивача, підставою даного подання визначено саме заповнення заяви та засвідчення твердження, яке позивачем й оскаржується.
За таких обставин суд визнає, що наявність оскаржуваного визначення безпосередньо зачіпає права позивача.
При цьому, офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" надано в Рішенні Конституційного Суду України N 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), в якому зафіксовано тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес". Зокрема, в даному рішенні Конституційного Суду України вказано, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, позов позивача пов'язаний з наявністю у позивача права, яке позивач вважає порушеним, у зв'язку з чим суд відхиляє посилання відповідачів на відсутність порушених прав позивача.
Щодо відповідності оскаржуваних положень актам вищої юридичної сили.
Статтею 22 Закону України "Про громадянство України" визначено, що Президент України:
1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;
2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;
3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.
Отже, вищезазначеним Законом повноваження з визначення порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства віднесено до повноважень президента України.
Відповідно до Указу Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" від 27 березня 2001 року N 215/2001 Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство закордонних справ України у двотижневий строк було зобов'язано затвердити зразки документів, які відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України.
Таким чином, відповідача уповноважено на затвердження зразків документів, які відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень подаються для оформлення набуття громадянства України.
Відповідно до частини 5 статті 9 Закону України "Про громадянство України", до громадянства України не приймається особа, яка:
1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави;
3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.
Суд зауважує, що оспорюваними положеннями заяви не передбачено встановлення обставин, за яких особу не може бути прийнято до громадянства України.
Натомість, жодним нормативним актом не обмежено суверенне право Держави в особі її уповноважених органів отримувати шляхом опитування інформацію про громадян, які звернулися з заявою для отримання громадянства цієї Держави.
Суд доходить висновків, що підставою для визнання акту незаконним має бути встановлена невідповідність цього акту актам вищої юридичної сили чи відсутність повноважень на його видання.
Натомість, оскаржуваний акт було прийнято в межах повноважень відповідача, і судом не встановлено невідповідності його актам вищої юридичної сили.
Щодо правової визначеності оскаржуваних положень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ["C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07, 24 April 2008, Параграф 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11, Параграф 170)].
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року ["Cantoni v. France", заява N 17862/91, Параграф 31 - 32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року ("Vyerentsov v. Ukraine", заява" N 20372/11, Параграф 65)].
Суд погоджується з твердженнями представників позивача про те, що оскаржувані положення заяви "Під судом та слідством на території іноземних держав не перебуваю" не місять чітких критеріїв, за якими можна було б однозначно відповісти на те, які обставини мають бути враховані для відповіді на дане питання.
При цьому, суд відзначає, що однозначне тлумачення зазначеного питання унеможливлено з точки зору українського законодавства, зокрема, Кримінально-процесуального кодексу України, натомість, оскаржувані положення вимагають від особи, яка подає заяву, надати відповідь у розрізі законодавства інших держав.
Суд вважає, що дані положення не можуть тлумачитись за відсутності чітких роз'яснень, оскільки, в даному випадку, якість нормативного акту породжує занадто багато інтерпретаційних сумнівів.
Однак, суд враховує, що згідно з вищезазначеними висновками ЄСПЛ саме роль суду полягає у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів, тобто якість нормативного акту має оцінюватися судом безпосередньо під час його застосування.
З огляду на зазначене, суд вважає, що якість акту та можливість його неоднозначного застосування не є підставою для його скасування, у зв'язку з чим, керуючись вимогами ст. ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 04.06.2018.
Суддя С. К. Каракашьян