КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
16.03.2017

Справа N 826/17492/16

Про визнання незаконною та нечинною з моменту прийняття
постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.93 N 819

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - Шурка О. І., суддів: Василенка Я. М., Степанюка А. Г., при секретарі - Дуденкові О. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної авіаційної служби України та Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року (Постанова N 826/17492/16) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб: Приватного акціонерного товариства "Авіокомпанія "Міжнародні Авіалінії України", Державної авіаційної служби України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-середземноморські авіалінії" про визнання незаконною та нечинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.93 N 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях", встановив:

ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб - приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", Державної авіаційної служби України, товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-Середземноморські Авіалінії" про визнання незаконною та нечинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.93 N 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року (Постанова N 826/17492/16) адміністративний позов задоволено частково: визнано незаконними та нечинними з 01 січня 2014 року положення пунктів 5, 6 розділу II Додатка до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року N 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях", з наступними змінами та доповненнями; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зобов'язано Кабінет Міністрів України, відповідно до частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, після набрання постановою суду законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено. Присуджено на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України сплачений нею судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Державна авіаційна служба України та Кабінет Міністрів України, кожен окремо, подали апеляційні скарги, в яких просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянти посилаються на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на їх переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2016 року позивачем здійснено авіапереліт за маршрутом Київ - Бургас (Болгарія) - Київ.

Згідно з листом туроператора ТОВ "Універсальний Тревел Бутік" від 18.10.2016, вартість вказаного перельоту склала 4514,60 грн., з яких тариф - 3561,60 грн., а такси - 953,00 грн., в т. ч. збір за кожного пасажира, що відлітає з аеропорту України, у розмірі, еквівалентному 2,00 дол. США.

Підставою поданого позову є незгода позивача із збором за кожного пасажира, що був стягнутий з позивача при здійсненні польоту за маршрутом Київ - Бургас (Болгарія) - Київ на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.93 N 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях" (далі - Постанова N 819).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення на підставі Постанови N 819 зборів за виліт/приліт пасажирів/вантажів з/на території України суперечить статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року та свідчить про незаконність Постанови N 819 в цій частині.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 12 Повітряного кодексу України для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Згідно з частиною 5 статті 12 Повітряного кодексу України надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Фонд) є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності: за сертифікацію, реєстрацію, перереєстрацію об'єктів та суб'єктів авіаційної діяльності та супроводження їх діяльності; за надання прав на експлуатацію повітряних ліній; за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України; за вчинення офіційних дій, пов'язаних з наглядом у сфері цивільної авіації, у тому числі під час виконання польотів в інших державах за договорами фрахту/лізингу, які розраховуються залежно від кількості та маси повітряних суден, строків тимчасового базування за кордоном та регіонів виконання польотів; з авіаційної безпеки; з інших передбачених законом надходжень.

Державіаслужба України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики в сфері цивільної авіації.

Підпунктом 19 пункту 4 Положення про Державну авіаційну службу України (Постанова N 520) передбачено, що Державіаслужба відповідно до покладених на неї завдань забезпечує надходження та використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що Державна авіаційна служба України є уповноваженим органом з питань цивільної авіації, який забезпечує надходження та використання коштів Фонду, у тому числі збору за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України.

Як встановлено, збір за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, розраховується Державіаслужбою у відповідності до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України (далі - Положення N 819), що затверджене Постановою N 819.

Відповідно до пункту 4 Положення N 819 державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами у розмірах згідно з додатком.

Додатком до Положення N 819 передбачено розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо. Іншими нормативними актами ставки зборів не визначено.

Матеріалами справи встановлено, що при нарахуванні збору за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, Державіаслужба застосовує ставки збору, що містяться в додатку до Положення N 819 в колонці "Державні послуги" розділу II "Експлуатація авіаційної техніки" в пункті 5 "Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній", яким встановлено наступні розміри державного збору за державну послугу - видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній:

- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваного мінімуму доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваного мінімуму доходів на місяць;

- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8 неоподатковуваного мінімуму доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 доларів США за кожний маршрут.

У даному пункті в останній колонці під назвою "Додаткові показники коригування розмірів державного збору" передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку:

- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 доларів США;

- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.

Вказані додаткові показники коригування розмірів державного збору застосовуються і при видачі дозволів на виконання чартерних міжнародних перевезень пасажирів та (або) вантажу з України або в Україну (пункт 6 додатка до Положення N 819).

Тобто, збір за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, розраховується уповноваженим органом з питань цивільної авіації на підставі підзаконного нормативно-правового акта за ставками збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній.

Частиною 1 статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України закріплено, що виключно законами України визначаються система оподаткування, податки і збори.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України).

Рішенням від 23.06.2009 N 15-рп/2009 Конституційний Суду України зазначив, що з огляду на конституційно визначені повноваження Верховної Ради України у сфері оподаткування, конституційне повноваження Кабінету Міністрів України не передбачає права встановлювати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) або визначати окремі елементи їх правового механізму регулювання.".

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право встановлювати обов'язкові платежі належить Верховній Раді України, а встановлення обов'язкових до сплати платежів, їх ставок, порядку і строків сплати, повинно здійснюватися лише законами, прийняття яких належить до виключних повноважень єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Делегування парламентом функції із встановлення державних зборів іншим органам державної влади суперечить Конституції України.

Пунктом 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України передбачалось, що збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов'язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України, до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків). Закон України "Про адміністративні послуги" набрав чинності 07.10.2012.

Частиною 5 ст. 20 Закону України "Про адміністративні послуги" визнаний таким, що втратив чинність пункт 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Враховуючи, що ставки збору за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, законом не встановлені, а при його розрахунку застосовуються ставки збору, визначеного пунктом 2 частини 5 статті 12 Повітряного кодексу України, збір за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, не справляється з огляду на набрання чинності Законом України "Про адміністративні послуги" та втрату чинності пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Збір за кожного пасажира стягується за його виліт з аеропорту України.

Колегія суддів враховує те, що для України є чинною Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року.

Так, ч. 2 ст. 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року передбачено, що жодна Договірна держава не стягує будь-яких мита, податків або інших зборів лише за право транзиту через її територію або вліт на її територію, або вильоту з її території будь-якого повітряного судна Договірної держави або присутніх на ньому осіб, або майна.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.96 N 9 встановлено, що виходячи з положення статті 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір.

Наведене свідчить про те, що стягнення на підставі Постанови N 819 зборів за виліт/приліт пасажирів/вантажів з/на території України не відповідає положенням статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, а отже суперечить міжнародним зобов'язанням України, що і було вірно взято судом першої інстанції до уваги при винесенні рішення.

Крім того, одним із доводів Державіаслужби було порушення судом першої інстанції пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу. Зазначене колегія суддів спростовує наступним.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу збори, які визначені пунктами 1 та 2 частини п'ятої статті 12 цього Кодексу, справляються до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів відповідно до пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

На думку апелянта, даний пункт Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу застосований судом першої інстанції до Спірних Державних Зборів безпідставно, адже Спірні Державні Збори (збір за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України) визначені не пунктами 1, 2, а пунктами 3, 4 частини п'ятої статті 12 Повітряного кодексу.

З огляду на те, що збір за надання прав на експлуатацію повітряних ліній (п. 2 ч. 5 ст. 12: 5 Повітряного кодексу) не справляється з дня набрання чинності законом про адміністративні послуги, а спірні державні збори розраховуються Державіаслужбою за ставками збору, що не справляється, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення та сплати спірних державних зборів відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на правильному застосуванні п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу.

Щодо неврахування судом першої інстанції положень пункту 10 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 10 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті до набрання чинності цим Кодексом на виконання законів з питань оподаткування, та нормативно-правові акти, які використовуються при застосуванні норм законів про оподаткування (в тому числі акти законодавства СРСР), застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту Постанови N 819 та підтверджується Кабінетом Міністрів України в своїй апеляційній скарзі, Постанова N 819 прийнята на виконання Розпорядження Президента України від 30.12.92 р. "Про заходи щодо забезпечення міжнародної авіаційної діяльності України".

Відтак, Постанова N 819 не є нормативно-правовим актом, що прийнятий на виконання законів з питань з оподаткування.

З огляду ж на те, що спірні державні збори Податковим кодексом не встановлені, а відповідно до п. 4.2 ст. 4 Податкового кодексу загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність законних підстав для сплати спірних державних зборів, що положенням пункту 10 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу не суперечить.

Також колегія суддів зважає на те, що в матеріалах справи міститься ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року, якою суд відмовив у задоволенні клопотання Кабінету Міністрів України про залишення позовної заяви ОСОБА_3 без розгляду.

Як зазначив суд першої інстанції в ухвалі від 20 грудня 2016 року, про порушення своїх прав позивач дізнались з листа туроператора ТОВ "Універсальний Тревел Бутік" від 18.10.2016 року, у зв'язку з чим строк судового оскарження Постанови N 819 позивачем не пропущено.

Зазначена ухвала сторонами по справі оскаржена не була та набрала законної сили.

Вказане також спростовує доводи Кабінету Міністрів України про порушення судом першої інстанції процесуальних норм з приводу належної оцінки клопотанню Кабміну про залишення позовної заяви позивача без розгляду.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку N 11(2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянти не надали до суду належних доказів, які б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційні скарги Державної авіаційної служби України та Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року (Постанова N 826/17492/16) - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено 21.03.2017.

Головуючий, суддя О. І. Шурко

Судді:

Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк