ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
26.12.2016 N 826/7596/16

Про визнання незаконним і нечинним наказу
N 222 від 04.04.2016 року

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого, судді - Аблова Є. В., суддів: Погрібніченка І. М., Шулежка В. П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" до Державної авіаційної служби України за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-середземноморські авіалінії", про визнання незаконним і нечинним наказу N 222 від 04.04.2016 року, встановив:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" до Державної авіаційної служби України за участю третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-середземноморські авіалінії", в якому позивач просить: визнати незаконним та нечинним наказ Державної авіаційної служби України від 04.04.2016 року N 222 "Про внесення змін до наказу Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 року N 686", що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2016 року за N 636/28766, з моменту його реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при прийнятті оскаржуваного наказу порушено процедуру його прийняття; оскаржуваний наказ підписаний неналежною особою, оскільки підписаний не керівником Державіаслужби, як того вимагає ст. 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а т. в. о. Голови Державіаслужби ОСОБА_1

Крім того, позивач зазначає, що при розробці проекту оскаржуваного наказу відповідачем порушено основні принципи державної регуляторної політики - принцип прозорості та врахування громадської думки, принцип збалансованості.

Мотивуючи позовні вимоги позивач також зазначив, що відповідачем незаконно пов'язано можливість отримання авіаперевізником права на експлуатацію повітряної лінії зі сплатою таким авіаперевізником передбачених ПК України державних зборів у повному обсязі, оскільки встановлення оскаржуваним наказом такого зв'язку виходить за межі повноважень відповідача та суперечить ч. 9 ст. 12 ПК України. Окрім відсутності у відповідача повноваження на нарахування та виставляння рахунків-фактур на оплату державних зборів, Положення КМУ не визначає розміру зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, рахунки-фактури на оплату яких виставляються Державіаслужбою та неоплата яких в силу підпункту 2 пункту 2 оскаржуваного наказу позбавить позивача права отримувати нові повітряні лінії для експлуатації.

При цьому, позивач зазначив, що за відсутності встановлених законом розміру та порядку сплати спірних державних зборів їх нарахування є незаконним, а сплата неможливою. Водночас, державні збори, які за своєю правовою природою є податком, але встановлені Положенням КМУ, не можуть мати статусу обов'язкового платежу.

Окрім того, позивач стверджує, що абз. 2 п. 2.2 розділу II Авіаційних правил N 686, що виключений з правил оскаржуваним наказом, повною мірою відповідає міжнародним зобов'язанням України.

В ході судового розгляду представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав до суду 25.10.2016 року клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

В наданих суду письмових поясненнях представник товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-середземноморські авіалінії" просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав того, що оскаржуваним наказом не встановлено додаткові обов'язки для перевізників та не передбачено порядок сплати зборів чи їх розміри. Представник третьої особи зазначає, що оскаржуваний наказ в частині умови сплати зборів має на меті організувати надходження до спецфонду шляхом впливу на боржників, а не встановити порядок сплати збору за кожного пасажира. Крім того, існують інші збори, крім збору за кожного пасажира, передбачені ст. 12 Повітряного кодексу України, щодо яких відсутні будь-які спори.

При цьому, представник ТОВ "Українсько-середземноморські авіалінії" стверджує, що умова щодо сплати авіаційних зборів відповідає актам вищої юридичної сили.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи клопотання представника позивача, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" є суб'єктом авіаційної діяльності та надає послуги з повітряних перевезень пасажирів, багажу в обсягах і на умовах, передбачених сертифікатом експлуатанта, ліцензією та наданими йому правами на експлуатацію повітряних ліній.

Права на експлуатацію повітряних ліній видаються Державною авіаційною службою України згідно з Авіаційними правилами України "Порядок надання і анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній", що затверджені наказом Державіаслужби від 24.10.2014 року N 686 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за N 1440/26217 від 13.11.2014 р.).

Наказом N 222 від 04.04.2016 року Державіаслужби внесено зміни до наказу Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 року N 686.

Позивач, вважаючи зазначений наказ N 222 від 04.04.2016 року таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, суперечить міжнародним зобов'язанням України та прийнятий з порушенням передбаченої законодавством процедури, та, як наслідок, таким, що порушує його права та законні інтереси, звернувся до суду за їх захистом з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний наказ прийнято відповідно до частин першої, п'ятої статті 11, статей 94, 95 Повітряного кодексу України, пункту 8 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року N 520, та з метою удосконалення порядку надання прав на експлуатацію повітряних ліній.

Відповідно до п. 2.1 вказаних Авіаційних правил встановлено, що для отримання прав на експлуатацію повітряних ліній український авіаперевізник повинен мати ліцензію та сертифікат експлуатанта; іноземний авіаперевізник повинен мати відповідну ліцензію та сертифікат або аналогічний документ, виданий авіаційним органом влади іншої держави чи компетентною організацією, якщо це передбачено міжнародним договором України та відповідними міжнародно-правовими актами.

Як вбачається зі змісту абзаців 2 та 3 пп. 2 п. 2 оскаржуваного позивачем наказу відповідача від 04 квітня 2016 року N 222, наведений вище п. 2.1 Авіаційних правил було викладено в новій редакції, відповідно до якої, обов'язковими умовами надання права на експлуатацію повітряної лінії є наявність у авіаперевізника сертифіката експлуатанта та/або ліцензії (у випадках, передбачених законодавством), а також сплата авіаперевізником на дату подачі заяви рахунків-фактур (виставлених Державіаслужбою до першого числа місяця, в якому подана заява) на оплату державних зборів, передбачених Повітряним кодексом України, в повному обсязі.

Позивач зазначає, що встановлення залежності права на експлуатацію повітряної лінії від сплати авіаперевізником саме зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, які визначені п. п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України, є незаконним, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України, надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності, в тому числі, за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

При цьому, згідно з ч. 9 ст. 12 Повітряного кодексу України, перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, питання діяльності та наповнення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, частиною надходжень до якого і є вказані збори, врегульовується Положенням про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.93 року N 819.

Зокрема, додатком до такого Положення "Розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо" визначений перелік та розмір зборів, які є надходженнями до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Між тим, вказаним додатком, як і Положенням про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях та постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.93 року N 819 в цілому, не визначений порядок та терміни сплати, розмір визначених п. п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України державних зборів із суб'єктів авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України.

Наведеним додатком до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях лише визначено, в контексті наведеного, залежність розміру збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній від розрахунку за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває.

Отже, Кабінетом Міністрів України, якому ч. 9 ст. 12 Повітряного кодексу України було делеговано повноваження щодо встановлення переліку, розміру та порядку сплати державних зборів із суб'єктів авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, зазначеного здійснено не було.

Між тим, в абз. 2 та 3 пп. 2 п. 2 оскаржуваного позивачем наказу від 04.04.2016 року N 222 Державна авіаційна служба України самостійно визначила порядок та терміни сплати таких зборів, що виходить за межі повноважень Державної авіаційної служби України, з огляду на те, що ч. 9 ст. 12 Повітряного кодексу України такими повноваженнями прямо наділяється Кабінет Міністрів України.

При цьому суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що наведені державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, визначені статтею 12 Повітряного кодексу України, не відображені у відповідних положеннях Податкового кодексу України, відповідно до п. 4.2 ст. 4 якого, загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

Суд зазначає, що оскільки наведене положення Податкового кодексу України є спеціальним в частині визначення переліку державних зборів, їх розміру та порядку сплати, по відношенню до наведених приписів п. п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме вони.

При цьому, суд звертає увагу, що такі положення податкового законодавства мають вищу юридичну силу у порівнянні з оскаржуваним наказом відповідача, відповідно останній має відповідати і не суперечити приписам Податкового кодексу України.

Наведене в сукупності свідчить, що Державною авіаційною службою України поза межами законодавчо встановлених повноважень було визначено порядок та терміни сплати державних зборів суб'єктами авіаційної діяльності за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, а відтак абз. 2 та 3 пп. 2 п. 2 оскаржуваного позивачем наказу від 04.04.2016 року N 222 підлягають визнанню нечинними та незаконними.

Крім того, суд зазначає, що постановами Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2016 року в справах N 826/16485/16, N 826/11952/16 відмовлено в задоволенні позовних вимог Державної авіаційної служби України щодо стягнення з ПАТ "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" заборгованості зі сплати державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях у сумі 28402393,82 грн. та 47864068,48 грн. відповідно.

Станом на момент прийняття рішення в даній справі вищевказані постанови отримані представником Державної авіаційної служби України 07.12.2016 року та не оскаржені ним в апеляційному порядку.

Отже, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" в наведеній частині підлягають задоволенню.

Стосовно доводів позивача про те, що Авіаційні правила N 686 прийняті регуляторним органом та є нормативно-правовим актом, що спрямований на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та суб'єктами господарювання в частині надання/анулювання прав на експлуатацію повітряних ліній, а відтак є регуляторним актом в розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", а отже будь-які зміни до такого акта мають розроблятися, розглядатися, прийматися та оприлюднюватися з урахуванням вимог даного Закону, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

При цьому, згідно вимог ст. 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта. Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Виходячи з наведеного вбачається, що проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу мають бути оприлюднені після оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Втім, з матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що 25.02.2016 року Державіаслужбою на офіційному сайті було спочатку розміщено сам проект наказу N 222 та аналіз регуляторного впливу на нього, а вже після - повідомлення про оприлюднення проекту наказу N 222.

Відповідач в письмових запереченнях підтвердив порушення проміжку в часі, протягом якого текст повідомлення та проект акта з'явились на сайті Державіаслужби (проміжок 1 година). При цьому, представник відповідача обґрунтовує дану обставину технічною можливістю завантаження та розміщення тексту документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

Суд погоджується з доводами позивача щодо наявних порушень з боку відповідача в частині оприлюднення проекту оскаржуваного наказу як регуляторного акта та аналізу його регуляторного впливу.

Водночас, недодержання вимог правових норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акту.

Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 06.07.2011 року у справі N К-33230/10 та роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року N 02-05/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів".

Таким чином, колегія суддів зазначає, що технічна помилка в порядку оприлюднення наведених документів не призвела до порушення будь-чиїх прав та свобод, в тому числі позивача, а тому така формальна обставина не визнається судом підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

До такого висновку суд приходить, в тому числі, з огляду на те, що обставини здійснення такої формальної помилки не унеможливили надання позивачем пропозицій до проекту регуляторного акта.

При цьому, доводи позивача щодо неповідомлення відповідачем мотивів відхилення пропозицій ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема, листом N 1.18-1907 від 23.02.2016 року, наданого за результатами розгляду листів позивача від 20.01.2016 N 01.3.1-10/10, від 26.01.2016 N 01.3.1-10/18, від 27.01.2016 N 01.3.1-10/22 та від 11.02.2016 N 01.3.1-10/38 та, за дорученням Мінінфраструктури, листів від 21.01.2016 N 01.3.1-10/13 та від 28.01.2016 N 01.3.1-10/26 щодо розробленого проекту наказу Державної авіаційної служби України "Про внесення змін до наказу Державної авіаційної служби України від 24.10.2014 року N 686".

Стосовно посилань позивача на підписання проекту оскаржуваного наказу та відповідного аналізу регуляторного впливу не керівником Державіаслужби, а т. в. о. Голови Державіаслужби, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу підписується розробником проекту регуляторного акта, а в разі якщо розробником проекту є регуляторний орган, інший орган, установа чи організація - керівником цього органу, установи чи організації.

Відповідно до п. 9 Положення про Державну авіаційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 520 від 08.10.2014 року, Державіаслужбу очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра інфраструктури.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2016 року у справі N 826/22764/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2016 року, встановлено, що 04.09.2015 року Кабінетом Міністрів України було прийнято рішення про видання розпорядження Кабінету Міністрів України N 883-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної авіаційної служби України на ОСОБА_1.".

Як встановлено судом, у зв'язку із звільненням Голови Державіаслужби на ОСОБА_1 покладено тимчасово, до призначення в установленому порядку Голови Державіаслужби, виконання обов'язків останнього.

Під час розгляду вказаної справи судом було зроблено висновок про те, що оскільки чинним законодавством чітко не врегульовано питання щодо тимчасового покладення обов'язків керівника центрального органу виконавчої влади на іншу особу у інший спосіб, ніж через процедуру призначення на посаду, при цьому закон не містить таких заборон, у випадку наявності вакантної посади у відповідному центральному органі виконавчої влади до обрання його керівника (Голови), є правомірним прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо покладення виконання обов'язків керівника центрального органу виконавчої влади на іншу особу.

В контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що керівником відповідного органу є посадова особа, яка наділена адміністративною владою щодо очолюваного нею певного колективу службовців і здійснює внутрішньоорганізаційне управління ним.

Таким чином, вирішальним при розгляді питання визначення особи в якості керівника відповідного органу є наявність у неї відповідних управлінських повноважень, а не факт її табелювання на посаді керівника.

А оскільки в межах розгляду адміністративної справи N 826/22764/15 було підтверджено правомірність прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України N 883-р "Про тимчасове покладення виконання обов'язків Голови Державної авіаційної служби України на ОСОБА_1.", суд вважає, що підписання проекту оскаржуваного наказу та аналізу його регуляторного впливу т. в. о. Голови Державіаслужби ОСОБА_1 прирівнюється до його підписання керівником Державіаслужби, а тому необґрунтованою є протилежна позиція позивача.

Щодо доводів ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" про протиправність пп. 1 п. 2 оскаржуваного наказу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 2 наказу від 04.04.2016 року N 222, в абзаці п'ятому пункту 1.2 розділу I Авіаційних правил слова "пасажирів та/або вантажу" вирішено замінити словами "пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів", у зв'язку з чим відповідне положення Авіаційних правил викладено наступним чином: "ліцензія - ліцензія на провадження діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом, яка видається Державіаслужбою згідно із законодавством України".

На думку позивача наведені зміни не узгоджуються з приписами ч. 1 ст. 92 Повітряного кодексу України, відповідно до яких авіаційний перевізник, який виконує перевезення пасажирів та/або вантажу за плату та/або за наймом, повинен мати ліцензію на провадження діяльності з перевезення пасажирів та/або вантажу повітряним транспортом, яка видається уповноваженим органом з питань цивільної авіації згідно із законодавством України.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог п. 24 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", який набрав чинності 28.06.2015 року, тобто пізніше від наведених приписів Повітряного кодексу України (17.09.2011 року), а тому саме він підлягає застосуванню в спірних правовідносинах, ліцензуванню підлягає господарська діяльність з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Таким чином, суд вважає необґрунтованою наведену позицію позивача щодо протиправності пп. 1 п. 2 наказу від 04.04.2016 року N 222, оскільки він спрямований на приведення Авіаційних правил у відповідність до вимог спеціального законодавства, що має вищу юридичну силу, а саме вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Щодо питання виключення абз. 2 п. 2.2 Авіаційних правил, відповідно до якого право на експлуатацію міжнародної регулярної та/або чартерної повітряної лінії надається тим авіаперевізникам, якими переважно володіють (контролюють повністю або володіють більше ніж 50 % їх статутного капіталу) або яких фактично контролюють (є кінцевими вигодонабувачами або власниками більше ніж 50 % статутного капіталу) держава Україна та/або громадяни України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 93 Повітряного кодексу України, умова, що Україна, юридичні особи України та/або фізичні особи - резиденти володіють більш як 50 відсотками статутного капіталу (пакета акцій) авіаційного перевізника, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, є умовою отримання авіаперевізником ліцензії.

В свою чергу, наявність ліцензії є однією з умов отримання права на експлуатацію повітряної лінії. Тобто, зазначена умова перевіряється саме під час процедури ліцензування і не може додатково перевірятись при наданні кожного окремого права на експлуатацію повітряної лінії, у зв'язку з чим відповідачем і було в межах оскаржуваного наказу виключено таку умов з вимог Авіаційних правил.

При цьому, суд зазначає, що аналогічна умова щодо переважного володіння при видачі ліцензії на здійснення повітряних перевезень міститься і у Регламенті (ЄС) N 1008/2008 Європейського Парламенту та Ради від 24 вересня 2008 року про загальні правила здійснення авіаперевезень у Співтоваристві і стосується виключно процедури отримання ліцензії.

Щодо зазначених ПрАТ "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" доводів про безпідставність виключення з Авіаційних правил, на підставі абз. 5 пп. 2 п. 2 наказу Державіаслужби від 04.04.2016 року N 222, умови виконання авіаційним перевізником регулярних повітряних перевезень в межах України протягом періоду не менше ніж 12 місяців, як обов'язкової умови надання прав на експлуатацію повітряних ліній, суд зазначає, що за час розгляду справи позивачем не було наведено обґрунтованих доводів такої позиції з посиланням на обов'язкові до застосування положення чинного законодавства, в той час як відповідач є законодавчо уповноваженим органом, до повноважень якого, на підставі вимог п. п. 4 (Постанова N 520), 8 Положення про Державну авіаційну службу України (Постанова N 520), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року N 520, входить розробка та прийняття авіаційних правил України, що регулюють діяльність цивільної авіації та використання повітряного простору.

Беручи до уваги все наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем була доведена незаконність прийняття лише абз. 2 та 3 пп. 2 п. 2 наказу Державіаслужби від 04.04.2016 року N 222, а тому лише в наведеній частині він підлягає визнанню нечинним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 128, 158 - 163 КАС України, суд постановив:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" задовольнити частково.

Визнати незаконними та нечинними абзаци 2 та 3 підпункту 2 пункту 2 наказу Державної авіаційної служби України від 04 квітня 2016 року N 222 "Про внесення змін до наказу Державної авіаційної служби України від 24 жовтня 2014 року N 686", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2016 року за N 636/28766.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий, суддя Є. В. Аблов

Суддя І. М. Погрібніченко

Суддя В. П. Шулежко