Поновлення директора на роботі. Поради від Верховного Суду України.

Верховний Суд України в своїй постанові N6-162цс16 зробив висновок, що спори за позовами осіб щодо захисту порушених трудових прав підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище постанова ВСУ має наступний текст:

Верховний Суд України
Іменем України

Постанова
13 червня 2016 року N6-162цс16
м.Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого - Охрімчук Л.І.,

суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Колесника П.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Ємця А.А., Потильчака О.І., Шицького І.Б., Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М., Яреми А.Г.,

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом Особи 14 до товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс", реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві про поновлення на роботі, за заявою Особи 14 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9.12.2015 та ухвали Апеляційного суду Київської області від 10.11.2015,

ВСТАНОВИЛИ:

У квітні 2015 року Особа 14 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Плато Плюс", реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві про поновлення на роботі.

Позивач зазначав, що 28.01.2008 згідно з протоколом зборів учасників ТОВ "Плато Плюс" він був призначений на посаду директора товариства.

20.01.2015 згідно з протоколом зборів учасників товариства було ухвалене рішення про звільнення його з посади директора ТОВ "Плато Плюс" з 20.01.2014 та призначено директором Особу 15, яка приступила до виконання обов’язків директора товариства згідно з наказом від 21.01.2015.

Посилаючись на те, що його звільнення відбулося з порушенням ст.47 Кодексу законів про працю, позивач просив поновити його на роботі на посаді директора ТОВ "Плато Плюс" з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Макарівський районний суд Київської області рішенням від 17.07.2015 позовні вимоги Особи 14 задовольнив:

- скасував наказ ТОВ "Плато Плюс" від 21.01.2015 про покладення обов’язків керівника товариства на Особу 15;

- поновив Особу 14 на роботі на посаді директора ТОВ "Плато Плюс" з 21.01.2015 з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.01 до 17.07.2015;

- рішення в частині поновлення на роботі допустив до негайного виконання.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 10.11.2015 рішення Макарівського районного суду Київської області від 17.07.2015 скасував і закрив провадження у справі.

ВСС від 9.12.2015 відмовив Особі 14 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 9.12.2015 та ухвали Апеляційного суду Київської області від 10.11.2015 Особа 14 просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з передбачених пп.2, 4 ч.1 ст.355 ЦПК підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції ст.15, п.1 ч.1 ст.205 цього кодексу, ст.12 Господарського процесуального кодексу та невідповідності зазначеного судового рішення касаційного суду викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм права.

На обгрунтування заяви Особа 14 надав копії ухвали ВС від 22.10.2008, постанови ВС від 30.05.2012, постанов Вищого господарського суду від 14.03.2012, 14.04.2011, 28.02.2008, ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 4.05.2011, 3.06 і 15.07.2015, 29.01 і 30.07.2014, 14.03.2012.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 14 доводи, судові палати у цивільних та господарських справах ВС дійшли висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положенням п.2 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно із ч.1 ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 28.01.2008 згідно з протоколом зборів учасників ТОВ "Плато Плюс" Особа 14 був призначений на посаду директора товариства.

20.01.2015 згідно з протоколом зборів учасників товариства було ухвалене рішення про звільнення з посади директора ТОВ "Плато Плюс" Особи 14 з 20.01.2014 за власним бажанням та призначено директором Особу 15, яка приступила до виконання обов’язків директора товариства згідно з наказом від 21.01.2015.

У квітні 2015 року Особа 14 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Плато Плюс", реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві про поновлення на роботі, посилаючись на допущені порушення норм КЗпП при його звільненні.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли в межах корпоративних відносин позивача з товариством у сфері управлінської діяльності, отже, цей спір підвідомчий господарському суду.

Разом з тим у постановах ВГС, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

- у постанові від 14.03.2012 зазначено, крім іншого, про те, що господарським судам не підвідомчі трудові спори, пов’язані із застосуванням норм КЗпП та з порушенням права позивача на працю;

- у постанові від 14.04.2011 вказано, що питання поновлення на посаді керівників чи інших посадових осіб товариства в силу вимог ст.12 ГПК не належать до компетенції господарського суду;

- у постанові від 28.02.2008 зазначено, що для розмежування трудових та господарських спорів у справах, пов’язаних з рішеннями про обрання або звільнення керівника товариства, господарським судам слід враховувати підстави подання позову. Трудовим є спір, пов’язаний із застосуванням норм КЗпП та з порушенням права позивача на працю, підставою ж виникнення корпоративного спору є порушення або оспорювання корпоративних прав учасників (акціонерів) господарських товариств норм ЦК, ГК, закону "Про господарські товариства", вимог установчих документів господарських товариств. Недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства є порушенням прав учасників (акціонерів) на управління товариством, а не трудових прав керівника (інших посадових осіб) товариства.

В ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

- в ухвалі від 4.05.2011 касаційний суд указав на те, що оскільки вимоги позивача - фізичної особи до публічного акціонерного товариства про відшкодування моральної шкоди грунтуються на положеннях ст.237-1 КЗпП, то підстав для закриття провадження на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК немає;

- в ухвалі від 15.07.2015 касаційний суд зазначив, що спір у справі, що розглядалась, не стосується захисту прав, свобод і інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а позов заявлено позивачем щодо захисту порушених трудових прав на підставі вимог стст. 27, 31, 110, 118-120, 208, 215 ЦПК, стст. 233, 236, 237-1 КЗпП, тому розгляд справи за положеннями ст.15 ЦПК відбувається за правилами цивільного судочинства;

- в ухвалі від 14.03.2012 суд указав, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання наказів незаконними щодо призначення фізичної особи виконуючим обов’язки директора, отже, спір виник з трудових відносин і підлягає вирішенню в порядку цивільного, а не господарського судочинства, тому висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 статті 205 ЦПК є помилковим.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 15, п.1 ч.1 ст.205 ЦПК - при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, судові палати у цивільних та господарських справах ВС виходять з такого.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої законом "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.97 N475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства та щодо визначеного кола правовідносин.

За змістом ст.15 ЦПК, під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим кодексом.

У порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (стст.3, 15 ЦПК).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до ст.4 КЗпП законодавство про працю складається з цього кодексу та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього.

Спори про поновлення на роботі (стст. 232, 235 гл.ХV "Індивідуальні трудові спори" КЗпП) належать до трудових спорів.

Відповідно до п.4 ст.12 ГПК господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов’язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Критерієм розмежування справ цивільного судочинства від справ господарського судочинства є одночасно як суб’єктивний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

Аналіз зазначених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що спори за позовами осіб щодо захисту порушених трудових прав, які грунтуються на положеннях норм трудового законодавства, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

У справі, яка переглядається, вимоги позивача - фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу заявлені щодо захисту порушених трудових прав та грунтуються на положеннях КЗпП України.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, помилково закрив провадження у справі з порушенням норм процесуального права, а саме: ст.15, п.1 ч.1 ст.205 ЦПК, ст.12 ГПК, а це відповідно до пп."а" п.1 ч.2 ст.360-4 ЦПК є підставою для скасування судових рішень цих судів, ухвалених у справі, та передачі справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала ВС від 22.10.2008, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 29.01 та 30.07.2014, 3.06.2015, надані заявником для порівняння, не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права у подібних правовідносинах, оскільки їх порівняння з оскаржуваним судовим рішенням не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм процесуального права у спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У постанові ВС від 30.05.2012, наданій заявником для порівняння, зазначено про те, що суди помилково закрили провадження у справі за позовом фізичної особи до приватного підприємства про стягнення заборгованості з посиланням на те, що спір виник при виконанні господарських договорів і повинен розглядатися в порядку господарського судочинства, не врахувавши норм ст.6 конвенції та ст.17 закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і не визначивши характеру спору між сторонами та порядку його розгляду судом.

Отже, порівняння цієї постанови із судовим рішенням суду касаційної інстанції, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що висновки, викладені в ухвалі ВСС від 09.12.2015 суперечать висновкам, викладеним у постанові ВС від 30.05.2012.

Керуючись п.2 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.360-3, пп."а" п.1 ч.2 ст.360-4 ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах ВС

ПОСТАНОВИЛИ:

Заяву Особи 14 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 9.12.2015 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10.11.2015 скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.