ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
17.12.2014 N 826/17349/14

Про визнання протиправними та скасування
окремих положень наказу N 404

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Аблова Є. В., суддів - Амельохіна В. В., Шулежко В. П., при секретарі - Мальчик І. Ю. (за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Є. А. Ю.), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України про визнання протиправними та скасування окремих положень наказу N 404, зобов'язання вчинити дії, встановив:

09.08.2012 р. Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України було видано наказ N 404 "Про внесення змін до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна", яким внесено зміни до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року N 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за N 582/5773 (із змінами).

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, від 09.08.2012 N 404 "Про внесення змін до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна", внесено зміни до п. 3.2 розділу 3 Інструкції, за положеннями яких визначено, що не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Договору від 05.05.58 р. укладеного між Житлово-комунальним відділом виконавчого комітету Іллічівської районної Ради депутатів трудящих м. Одеси та ОСОБА_3, відповідно до рішення Виконкому Одеської Іллічівської районної ради депутатів трудящих N 901 від 16.08.57 р. про відвід земельної ділянки ОСОБА_3, надано на праві безстрокового користування земельну ділянку загальною площею 559 кв. м, що знаходиться: АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку.

У відповідності до договору купівлі-продажу від 04.12.58 р., ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_5 купив половину незакінченого будівництва, що знаходиться АДРЕСА_1 що складається із будівництва житлового будинку.

Належить до самочинного будівництва.

Позивач вважає, що положення пункту 3.2 розділу 3 Інструкції, яким визначено, що не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року, порушує його право розпоряджатися власністю (житловим будинком), оскільки самочинні прибудови ОСОБА_6, зведені з істотними порушеннями чинного законодавства, будівельних, санітарних та протипожежних норм, заважають законному розподілу прибудинкової ділянки, належної йому на праві власності.

Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано акт, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 171 КАС України Окружний адміністративний суд м. Києва може оцінювати акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади на предмет законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті. Крім того, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з його прийняттям прав та законних інтересів особи.

Отже, у цій справі висновок суду повинен ґрунтуватися на тому, чи відповідає оскаржуваний акт законам України та нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, а також чи прийнятий він на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цими нормативно-правовими актами.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до змісту Указу Президента України від 31.05.2011 N 633/2011 "Про затвердження Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України" Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Мінрегіон України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної житлової політики і політики у сфері будівництва, архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства.

Основними завданнями Мінрегіону України є: 1) формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах: удосконалення територіальної організації влади, адміністративно-територіального устрою, розвитку місцевого самоврядування; будівництва, архітектури, містобудування, промисловості будівельних матеріалів, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; житлово-комунального господарства, житлової політики, благоустрою населених пунктів, квітково-декоративного насінництва та розсадництва, поводження з побутовими відходами, поховання, технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна; архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства; 2) забезпечення технічного регулювання у сфері будівництва, містобудування, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства (п. 3 Положення N 633/2011).

Відповідно до положень пп. 2 п. 4 Мінрегіон України відповідно до покладених на нього завдань затверджує: порядки, норми і правила у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики, благоустрою населених пунктів, квітково-декоративного насінництва та розсадництва, поводження з побутовими відходами, поховання; єдину соціально-економічну, технічну політику у сфері питної води та питного водопостачання; інструкцію з проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна; регламенти енергетичного аудиту об'єктів житлової та соціальної сфери, форму типових договорів у сфері житлово-комунального господарства; індекси балансової вартості об'єктів житлового фонду;

Згідно п. 8 Положення N 633/2011 Мінрегіон України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - Міністр).

Накази Мінрегіону України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти Мінрегіону України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Мінрегіону України, видані в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

За положеннями статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 1.4 розділу I Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 р. N 34/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 р. за N 381/10661, нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" передбачено, що нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю покладено на Міністерство юстиції.

Відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

За змістом абз. 1 ч. 2 Указу N 493/92 державну реєстрацію здійснюють: нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю - Міністерство юстиції України.

Згідно п. 2 ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Положенням N 731 визначено, що наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Разом з нормативно-правовим актом та супровідним листом до нього до Міністерства юстиції України подаються: а) пояснювальна записка, у якій зазначаються обґрунтування підстав та мета розроблення нормативно-правового акта; б) відомості про чинні нормативно-правові акти з питання, що належить до сфери правового регулювання прийнятого нормативно-правового акта, інформація про строки приведення їх у відповідність до нормативно-правового акта, поданого на державну реєстрацію, а також про нормативно-правові акти, що втрачають чинність у зв'язку з прийняттям цього акта; в) копія нормативно-правового акта, до якого вносяться зміни або який визнається таким, що втратив чинність, у контрольному стані та порівняльна таблиця; г) відомості про офіційне погодження нормативно-правового акта із зацікавленими органами незалежно від того, чи є таке погодження обов'язковим згідно із законодавством (оригінал, який після прийняття рішення щодо державної реєстрації повертається суб'єкту нормотворення, та дві копії) (п. 3.12 Положення N 731).

Відповідно до положень п. 4.2 Положення N 731 спеціалісти Управління проводять правову експертизу нормативно-правових актів, тобто перевіряють їх відповідність Конституції та чинному законодавству України, а також правилам нормопроектувальної техніки.

Експертиза нормативно-правового акта провадиться з метою встановлення повноважень суб'єкта нормотворення на прийняття цього акта, забезпечення його відповідності законодавству якості й обґрунтованості, своєчасності прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії.

Згідно 4.6 Положення N 731 за результатами правової експертизи Міністерство юстиції України в межах установленого строку приймає одне з таких рішень: а) про державну реєстрацію нормативно-правового акта. Таке рішення приймається, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції, законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, та встановленим вимогам, і оформлюється наказом Міністерства юстиції України. У преамбулі наказу вказується стаття 1 Указу Президента України від 03.10.92 N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", у розпорядчій частині наказу викладається рішення Міністерства юстиції України.

Таким чином, щодо оскаржуваного наказу проведено уповноваженим органом правову експертизу, за результатами якої встановлено відповідність оскаржуваного наказу Конституції та законодавству України, та відповідно до норм чинного законодавства Міністерством юстиції України проведено державну реєстрацію наказу N 404 та зареєстровано від 10 липня 2001 року за N 582/5773.

Суд зазначає про безпідставність доводів позивача щодо невідповідності оскаржуваного нормативно-правового акта вимогам ст. ст. 24, 41 Конституції України (неконституційності такого нормативно-правового акта).

Так, положеннями статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади.

Частиною першою статті 171 КАС України визначено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності нормативно-правових актів, крім їх конституційності.

Відтак, адміністративний суд перевіряє нормативно-правові акти на предмет їх відповідності законам України.

До компетенції адміністративних судів не належить розгляд справ щодо визначення конституційності нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах, зокрема, щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно зі статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, зокрема, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Таким чином, доводи позивача щодо неконституційності оскаржуваного нормативно-правового акта (невідповідності його положень вимогам ст. ст. 24, 41 Конституції України) - не відповідають вимогам наведеного вище законодавства, а відповідно не можуть бути взяті до уваги при розгляді даної справи по суті.

Згідно із частиною 3 статті 2 КАС України суди для оцінювання рішень, дії чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень повинні перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З даного приводу, щодо посилання позивача на невідповідність оскаржуваного акту нормам чинного законодавства та порушення охоронюваних законом інтересів позивача, суд зазначає наступне.

В період 1992 р. порядок реєстрації будинків та домоволодінь було врегульовано Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою Міністерством комунального господарства УРСР, від 31.01.66, N б/н.

Відповідно до п. 11 Додатка N 1 до Інструкції від 31.01.66 до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР відноситься Рішення виконкому, місцевої Ради депутатів трудящих про відвід земельної ділянки установам, підприємствам і організаціям і про дозвіл цього будівництва та акт державної комісії про прийняття будинку (будинків) та введення їх в експлуатацію. Однак, як вбачається з пояснень наданих відповідачем, вказана інструкція, яка діяла в 1992 році не містить механізму та порядку прийняття будинків в експлуатацію, у зв'язку з чим, такі об'єкти не приймалися в експлуатацію.

Окрім того, постановою Ради Міністрів СРСР від 23.01.81 року N 105 "Про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" не передбачено процедуру введення в експлуатацію приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами та будівлями.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.92 N 449 затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення, яким на законодавчому рівні було встановлено механізм, порядок, та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва.

З викладеного вбачається, що внесення змін до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна узгоджується з нормами законодавства, що діяли на момент спорудження відповідних об'єктів житлового будівництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Аналіз наведених норм статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є право (свобода, законний інтерес) особи, порушене суб'єктом владних повноважень (за винятком справ за зверненнями суб'єкта владних повноважень).

Урегульовані нормами права відносини між суб'єктами (сторонами), в результаті яких у них виникають взаємні права та обов'язки, є правовідносинами.

Однак з урахуванням правової оцінки обставин справи та аналізу законодавства суд доходить висновку, що між позивачем і відповідачем відсутні правовідносини, в яких до позивача застосовано оскаржуваний акт.

За таких обставин, оскільки між сторонами у справі відсутні відповідні правовідносини, то й права позивача відповідачем не порушені і не могли бути порушені.

Як зазначено в п. 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що позивач не є суб'єктом досліджуваних правовідносин, а оскаржуваний нормативно-правовий акт не застосовано до позивача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним, скасування та виключення окремих положень з наказу N 404 "Про внесення змін в Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна від 24.05.2001 року.

Згідно із закріпленими Конституцією України основами правового порядку в Україні державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції України).

Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади. На зазначеному наголосив Конституційний суд України у Рішенні від 24.06.99 року N 6-рп/99.

Проте, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки його дій та рішень за критеріями, визначеними частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

У межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (п. 8 Положення N 633/2011).

Разом з тим законодавством не визначено права адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізовуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.

Таким чином, позовна вимога щодо зобов'язання відповідача внести зміни до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного наказу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий, суддя: Є. В. Аблов

Суддя: В. В. Амельохін

Суддя: В. П. Шулежко