ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
30.08.2016 N 826/21711/15

Про визнання нечинною частину 2
постанови від 13.08.2014 N 408

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Келеберди В. І., суддів: Арсірія Р. О., Данилишин В. М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Колективного підприємства "Будова" до Кабінету Міністрів України про визнання нечинною частину 2 постанови від 13.08.2014 N 408, обставини справи:

Колективне підприємство "Будова" звернулось до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання нечинною ч. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2014 N 408.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваної частини постанови від 13.08.2014 N 408 позивач перевищив повноваження, встановивши додаткові умови реалізації положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік". Позивач клопотав про вирішення справи без його участі.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

У зв'язку із запровадженням статтею 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2014 N 408 установлено, що надання дозволу Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців державними інспекціями та іншими контролюючими органами за переліком згідно з додатком (за винятком перевірок стану підготовки до роботи енергетичних об'єктів суб'єктів електроенергетики та суб'єктів відносин у сфері теплопостачання) здійснюється шляхом прийняття відповідного розпорядження.

Пунктом 2 згадуваної постанови визначено, що надання дозволу на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців не потребується у разі, коли такі перевірки проводяться за рішенням суду, на вимогу службових осіб у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

З матеріалів справи вбачається, що постановами прокуратури Одеської області за результатом матеріалів кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N 42015160000000033 від 28.01.2015 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України призначено перевірку додержання позивачем містобудівного законодавства, чинного законодавства з охорони праці та промислової безпеки, законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки.

З огляду на викладене, вбачається, що позивач є учасником правовідносин врегульованої оскаржуваною постановою, отже, відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України має право оскаржити таку постанову.

Як вказано в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ", підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд виходить з того, що визначення обґрунтованості спірного пункту постанови від 13.08.2014 N 408, а отже і вмотивованості позовної заяви, полягає у визначенні відповідності прийнятого рішення наданим відповідачу повноваженням, при цьому, із обов'язковим встановленням законності його змісту з приписами Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та Кримінального процесуального кодексу України.

Статтею 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" ( ) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Отже, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями прийняття обов'язкових для виконання актів на виконання законів України.

Статтею 31 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" установлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) здійснюються протягом серпня - грудня 2014 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Постановою від 13.08.2014 N 408 визначено Перелік державних інспекцій та інших контролюючих органів, яким надаватиметься дозвіл Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців та установлено, що надання дозволу Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців державними інспекціями та іншими контролюючими органами за переліком згідно з додатком (за винятком перевірок стану підготовки до роботи енергетичних об'єктів суб'єктів електроенергетики та суб'єктів відносин у сфері теплопостачання) здійснюється шляхом прийняття відповідного розпорядження.

Як зазначено вище, пунктом 2 згадуваної постанови визначено, що надання дозволу на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців не потребується у разі, коли такі перевірки проводяться за рішенням суду, на вимогу службових осіб у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 36 КПК України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, зокрема: призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом.

Аналогічними повноваженнями наділений слідчий органу досудового розслідування (ст. 40 КПК України).

Згідно з ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Отже, прокурор та слідчий органу досудового розслідування є самостійними у своїй процесуальній діяльності та наділені повноваженнями щодо призначення перевірок, а відтак визначення оскаржуваним пунктом постанови від 13.08.2014 N 408, що надання дозволу на проведення перевірок не потребується у разі, коли такі перевірки у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України відповідає нормам КПК України.

Щодо посилання позивача на невідповідність оскаржуваного пункту від 13.08.2014 N 408 ст. 31 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", суд зазначає наступне.

Згідно ст. 9 КПК України закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

Як зазначено вище, ст. 36 та 40 КПК України визначено, що процесуальні рішення прокурора та слідчого органу досудового розслідування є обов'язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, службовими особами, іншими фізичними особами.

З огляду на викладене, контролюючи органи зобов'язані виконувати постанови, в даному випадку прокурора, про призначення перевірки.

Суд зауважує, що в даному випадку норми КПК України є спеціальними по відношенню до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", а відтак при вирішенні питання щодо врегулювання порядку призначення перевірки в рамках кримінального провадження застосуванню підлягають саме норми КПК України.

Крім того, позивач наділений правом на оскарження постанов прокурора та слідчого в судовому порядку.

Підсумовуючи викладене, оскаржений пункт постанови від 13.08.2014 N 408 прийнято уповноваженою особою, в межах наданої компетенції відповідно до норм КПК України, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, дійшов висновку, що адміністративний позов колективного підприємства "Будова" не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158 - 163, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя Головуючий, суддя

Судді: В. І. Келеберда

Р. О. Арсірій

В. М. Данилишин