ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
10.08.2016

Справа N 826/27891/15

Про оскарження нормативно-правового акта в частині

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Кузьменка В. А., суддів: Арсірія Р. О., Огурцова О. П., за участю секретаря - Калужського Д. О., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Національна поліція України, про оскарження нормативно-правового акта в частині.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати невідповідним правовому акту вищої юридичної сили та нечинним з 08 серпня 2015 року Порядок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року N 1102, а саме в частинах: абзац другий пункту 2 "Тимчасове затримання транспортного здійснюється також у разі виявлення транспортного боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 40 Закону України "Про виконавче провадження"; абзац другий пункту 4 в частині слів "... акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу"; пункту 6 в частині слів: "... повідомлення про тимчасове затримання транспортного засобу та необхідність прибуття такого водія до територіального органу Національної поліції для оформлення протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення..."; пункту 7 в частині слів "... після складення протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення"; пункту 8 в частині слів: "... під час складання протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, а в разі його відсутності - до чергової частини територіального органу Національної поліції. Про тимчасове затримання транспортного засобу боржника поліцейський повідомляє державному виконавцю протягом трьох діб."; пункту 11 в частині слів "... крім транспортного засобу боржника..."; пункту 12 в частині слів "... за умови оплати ним витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, та пред'явлення відповідної постанови у справі про адміністративне правопорушення або протоколу про адміністративне правопорушення у разі їх складення..."; абзац другий пункту 12 "Повернення тимчасово затриманого транспортного засобу боржника, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, здійснюється за вимогою державного виконавця."; пункту 13 "За транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці справляється плата у встановленому спільним наказом МВС, Мінфіну та Мінекономіки розмірі."

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 січня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі N 826/27891/15; залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національну поліцію України (далі по тексту - третя особа), закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 30 березня 2016 представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідача та третьої особи проти задоволення позову заперечили; за спільним клопотанням представників осіб, які беруть участь у справі, на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року (Ухвала N 826/27891/15), адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про оскарження Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року N 1102, а саме в частинах: пункту 11 в частині слів "... крім транспортного засобу боржника..."; пункту 12 в частині слів "... за умови оплати ним витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, та пред'явлення відповідної постанови у справі про адміністративне правопорушення або протоколу про адміністративне правопорушення у разі їх складення..."; абзацу другого пункту 12 "Повернення тимчасово затриманого транспортного засобу боржника, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, здійснюється за вимогою державного виконавця."; пункту 13 "За транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці справляється плата у встановленому спільним наказом МВС, Мінфіну та Мінекономіки розмірі.", залишено без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:

Відповідно до Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року N 1102 (далі по тексту - Порядок), відповідно до статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" Кабінет Міністрів України постановив:

1. Затвердити Порядок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, що додається.

2. Національній поліції забезпечити функціонування спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Дозволити територіальним органам Національної поліції для доставляння та зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів укладати договори з державними підприємствами, які належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ або Національної поліції. У разі потреби зазначені державні підприємства залучають на конкурсних засадах підприємства, установи та організації недержавної форми власності для надання окремих видів таких послуг.

3. Рекомендувати органам місцевого самоврядування виділити у межах населених пунктів територіальним органам Національної поліції, земельні ділянки для створення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Відповідно до пунктів 2, 4, 6, 7, 8 Порядку постановлено:

2. Тимчасове затримання транспортного засобу поліцейським проводиться у випадках, передбачених статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема у разі, коли неможливо усунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення, і передбачає примусове припинення використання такого транспортного засобу шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку, якщо транспортний засіб створює значні перешкоди дорожньому руху.

Тимчасове затримання транспортного засобу здійснюється також у разі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

4. Для доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку поліцейський викликає евакуатор через чергового відповідного територіального органу Національної поліції.

Після прибуття евакуатора поліцейський у присутності двох свідків і представника підприємства, установи або організації, яким належить евакуатор, складає акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу із зазначенням:

дати, часу, місця порушення і підстави для тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку;

посади, місця роботи, прізвища, імені та по батькові особи, яка приймає рішення про тимчасове затримання і доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку;

типу, марки, державного реєстраційного номера, переліку візуальних недоліків та пошкоджень транспортного засобу, що тимчасово затримується і доставляється на спеціальний майданчик чи стоянку;

найменування, місцезнаходження та номера телефону підприємства, установи або організації, які доставляють транспортний засіб на спеціальний майданчик чи стоянку, державного реєстраційного номера евакуатора;

адреси місця зберігання транспортного засобу;

посади, прізвища, імені та по батькові особи, яка виконує роботи з доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку.

Зазначений акт підписують присутні під час його складання особи: особа, яка прийняла рішення про тимчасове затримання транспортного засобу, особа, що виконує роботи з доставлення такого засобу на спеціальний майданчик чи стоянку, два свідки, а також водій і страховий комісар у разі їх присутності.

До акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу за можливості додається фотографія транспортного засобу, що підлягає тимчасовому затриманню, і перелік речей, які перебувають у ньому.

У разі коли водій, що вчинив правопорушення, присутній під час тимчасового затримання транспортного засобу і порушення неможливо усунути на місці в максимально короткий строк, поліцейський оформляє протокол про адміністративне правопорушення. У протоколі робиться відповідний запис про тимчасове затримання транспортного засобу із зазначенням інформації про складення акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, що долучається до протоколу, а у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складення протоколу.

Якщо правопорушення може бути усунуте водієм у максимально короткий строк, поліцейський не проводить тимчасове затримання транспортного засобу і оформляє протокол про адміністративне правопорушення, а у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складення протоколу. При цьому акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, якщо його вже складено, долучається до рапорту поліцейського про факт появи водія на місці правопорушення в момент виконання робіт із завантаження транспортного засобу.

6. У разі відсутності водія, транспортний засіб якого доставляється на спеціальний майданчик чи стоянку або блокується, поліцейський залишає на місці, де був автомобіль, або під його склоочисниками повідомлення про тимчасове затримання транспортного засобу та необхідність прибуття такого водія до територіального органу Національної поліції для оформлення протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Форма повідомлення про тимчасове затримання транспортного засобу затверджується МВС.

7. Розблокування транспортного засобу здійснюється поліцейським після складення протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.

8. Про місце зберігання тимчасово затриманого транспортного засобу поліцейський повідомляє водієві під час складання протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, а в разі його відсутності - до чергової частини територіального органу Національної поліції. Про тимчасове затримання транспортного засобу боржника поліцейський повідомляє державному виконавцю протягом трьох діб.

Позивач вважає що пункти 2, 4, 6, 7, 8 Порядку в частині є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства та не відповідають нормативно правовим актам вищої юридичної сили, а саме Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідач та третя особа проти задоволення позовних вимог заперечили, зазначивши, що Порядок прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Таким чином, у даному випадку право на захист виникає за умови доведення факту застосування до нього норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість оскарження нормативно-правового акта не лише під час безпосереднього його застосування, але й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню.

Зі змісту оскаржуваного Порядку вбачається, що його норми визначають процедуру тимчасового затримання, зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках та їх повернення, та, відповідно, поширюють свою дію на осіб, які на законних підставах володіють, користуються або розпоряджаються транспортним засобом.

Хоча доказів, які б підтверджували, що позивач є користувачем або власником транспортного засобу, в матеріалах справи не міститься, суд вважає, що ОСОБА_1 може ним стати та, відповідно, бути суб'єктом правовідносин, на які поширюється дія оскаржуваних норм Порядку, а тому має право на оскарження даного нормативно-правового акта.

Оцінюючи оскаржувані норми Порядку на предмет їх законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили, колегія суддів керується наступним.

За посиланням позивача, абзац другий пункту 2 "Тимчасове затримання транспортного здійснюється також у разі виявлення транспортного боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", не відповідає статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документам про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами Національної поліції.

Згідно з частиною третьою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" витрати органів Національної поліції, пов'язані з розшуком боржника - фізичної особи, дитини за виконавчими документами про відібрання дитини або транспортних засобів боржника, стягуються з боржника за ухвалою суду. Витрати, пов'язані з організацією розшуку боржника - юридичної особи або іншого майна боржника, стягуються з боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, органи Національно поліції наділені повноваженнями щодо розшуку та відібрання (затримання) транспортних засобів боржника.

Зазначене також узгоджується із нормами Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства юстиції України від 25 червня 2002 року N 607/56/5 (далі по тексту - Інструкція).

Так, відповідно до пункту 3.2 Інструкції у разі їх виявлення органи внутрішніх справ у триденний термін з моменту виявлення повідомляють ініціатора розшуку про місце знаходження, а транспортні засоби боржника негайно затримують та доставляють на спеціальні майданчики чи стоянки тимчасового зберігання Державтоінспекції.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що абзац другий пункту 2 Порядку відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та кореспондується з нормами Інструкції а тому позовні вимоги про оскарження Порядку в частині абзацу другого пункту 2 "Тимчасове затримання транспортного здійснюється також у разі виявлення транспортного боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" є необґрунтованими.

Щодо тверджень позивача на невідповідність абзацу другого пункту 4 Порядку вимогам статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд керується наступним.

Згідно з пунктом 4 Порядку після прибуття евакуатора поліцейський у присутності двох свідків і представника підприємства, установи або організації, яким належить евакуатор, складає акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу із зазначенням: дати, часу, місця порушення і підстави для тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку; посади, місця роботи, прізвища, імені та по батькові особи, яка приймає рішення про тимчасове затримання і доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку; типу, марки, державного реєстраційного номера, переліку візуальних недоліків та пошкоджень транспортного засобу, що тимчасово затримується і доставляється на спеціальний майданчик чи стоянку; найменування, місцезнаходження та номера телефону підприємства, установи або організації, які доставляють транспортний засіб на спеціальний майданчик чи стоянку, державного реєстраційного номера евакуатора; адреси місця зберігання транспортного засобу; посади, прізвища, імені та по батькові особи, яка виконує роботи з доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку.

На думку позивача, згідно статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення працівник поліції має право робити запис про тимчасове затримання транспортного засобу лише до протоколу про адміністративне правопорушення, однак, суд не погоджується з такими доводами позивача, з огляду на наступне.

Частиною сьомою статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення Кабінету Міністрів України делеговано право щодо визначення порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках та стоянках.

Так, відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 Порядку у разі коли водій, що вчинив правопорушення, присутній під час тимчасового затримання транспортного засобу і порушення неможливо усунути на місці в максимально короткий строк, поліцейський оформляє протокол про адміністративне правопорушення. У протоколі робиться відповідний запис про тимчасове затримання транспортного засобу із зазначенням інформації про складення акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, що долучається до протоколу, а у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складення протоколу.

З огляду на зазначене, положеннями Порядку за певних обставин, зокрема в присутності водія, що вчинив правопорушення, передбачено занесення інформації про тимчасове затримання транспортного засобу до протоколу про адміністративне правопорушення, а відтак, абзац другий пункту 4 Порядку відповідає вимогам статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пункту 6 Порядку у разі відсутності водія, транспортний засіб якого доставляється на спеціальний майданчик чи стоянку або блокується, поліцейський залишає на місці, де був автомобіль, або під його склоочисниками повідомлення про тимчасове затримання транспортного засобу та необхідність прибуття такого водія до територіального органу Національної поліції для оформлення протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Форма повідомлення про тимчасове затримання транспортного засобу затверджується МВС.

За твердженням позивача, вказаний пункт суперечить вимогам статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення з огляду на те, що вказаною статтею передбачено, що про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, тобто, на думку позивача, протокол має бути складений до того, як транспортний засіб буде затриманий.

Відповідно до частини першої статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

Однак, враховуючи, що статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення не встановлено черговість здійснення працівниками поліції дій по оформленню протоколу про адміністративне правопорушення та порядок його заповнення, суд не вбачає невідповідність пункту 6 Порядку статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що розблокування транспортного засобу здійснюється поліцейським після складення протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Позивач вважає, що вказаний пункт суперечить вимогам статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення з огляду на те, що після закінчення триденного строку тимчасового затримання транспортного засобу особа має право звернутися за отриманням тимчасово затриманого транспортного засобу. Таке звернення особи є обов'язковим для його виконання незалежно від стадії вирішення справи про адміністративне правопорушення.

На думку позивача, закон не пов'язує винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення із поверненням транспортного засобу, на відміну від підзаконного акта.

Однак, аналіз частини п'ятої статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить, що нею лише встановлений граничний термін затримання транспортного засобу та право особи на повернення (отримання) транспортного засобу після закінчення триденного строку.

Зазначене положення закону кореспондується з пунктом 10 Порядку, яким передбачено, що транспортний засіб може бути тимчасово затриманий на строк до вирішення справи про адміністративне правопорушення, але не більш як на три дні з дати такого затримання.

У свою чергу суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до частини четвертої статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання невідповідним правовому акту вищої юридичної сили пункту 7 Порядку в частині слів "... після складення протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення" є необґрунтованими.

Щодо позовних вимог про визнання невідповідним правовому акту вищої юридичної сили та нечинним з 08 серпня 2015 року Порядку, а саме пункту 8 в частині слів: "... під час складання протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, а в разі його відсутності - до чергової частини територіального органу Національної поліції. Про тимчасове затримання транспортного засобу боржника поліцейський повідомляє державному виконавцю протягом трьох діб." суд керується наступним.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що про місце зберігання тимчасово затриманого транспортного засобу поліцейський повідомляє водієві під час складання протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, а в разі його відсутності - до чергової частини територіального органу Національної поліції. Про тимчасове затримання транспортного засобу боржника поліцейський повідомляє державному виконавцю протягом трьох діб.

Позивач зазначає про невідповідність вказаної норми правовому акту вищої юридичної сили посилаючись на те, що законом не передбачено затримання транспортного засобу боржника, а про затримання транспортного засобу, у свою чергу, робиться запис у протоколі про адміністративне порушення, а не сповіщається водію такого транспорту, однак суд не погоджується з такими доводами позивача, з огляду на наступне.

Як вже зазначалося вище, положеннями Закону України "Про виконавче провадження" та розробленими на його виконання нормативно-правовими актами встановлений обов'язок відповідних посадових осіб щодо затримання транспортного засобу особи, яка має статус боржника у виконавчому провадженні.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення при складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Порядок прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та нормативно не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя В. А. Кузьменко

Судді:

Р. О. Арсірій

О. П. Огурцов