Робота у важких і шкідливих умовах праці та щорічні додаткові відпустки

Згідно із статтею 76 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) і частиною 1 статті 4 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон про відпустки), до щорічних додаткових належать відпустки: за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці згідно зі Списком N1 (стаття 7 Закону про відпустки); за особливий характер праці згідно зі Списком N 2.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про відпустки" щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Щорічні додаткові відпустки можуть надаватись одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві, в установі, організації.

У другий і наступні роки роботи щорічні відпустки можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року, однак тривалість щорічної додаткової відпустки має бути розрахована залежно від часу зайнятості працівника в умовах, передбачених відповідним Списком, пропорційно фактично відпрацьованому часу.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси установи, особисті інтереси працівників.

Статтею 11 Закону України "Про відпустки" забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом року працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці чи з особливим характером праці.

Максимальна тривалість та умови надання відпустки встановлені Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників у яких дає право на щорічну додаткову відпустку затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 N 1290, додаток 1 (у редакції постанови Кабміну від 13.05.2003 N 679).

Порядок застосування Списку затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30.01.1998 N 16 "Про затвердження Порядків застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.01.1998 за N 57/2497. (надалі наказ N 16)

Пунктом 1 Порядку (Наказ N 16) передбачено, що щорічна додаткова відпустка за роботу в шкідливих і важких умовах праці надається працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами зазначеного Списку далі - Список), незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва і цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ. Назви професій і посад керівників, фахівців, службовців і робітників, передбачених у Списку, вказані відповідно до Класифікатора професій ДК 003-95, затвердженого наказом Держстандарту України від 27 липня 1995 року N 257.

Атестація робочих місць за умовами праці здійснюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року N 442 "Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року N 41. - пункт 2 Порядку (Наказ N 16).

Також п. 3 цього ж наказу визначено, що працівникам, професії та посади яких не передбачені у Списку, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу у виробництвах, цехах, за професіями і на посадах, означених Списком, додаткова відпустка надається на тих же підставах, що і працівникам, які мають право на таку відпустку.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці і відповідно базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками та критеріями, які затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 року N 383/55 "Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів".

У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість, вказаної у Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства.

Також працівникам, професії і посади яких передбачені в розділі "Загальні професії за всіма галузями господарства", додаткова відпустка надається незалежно від того, в яких виробництвах чи цехах вони працюють, якщо ці професії і посади спеціально не передбачені у відповідних розділах або підрозділах Списку (п.5 Порядку Наказу 16).

Аналогічним чином (п 6. Порядку Наказу 16) бригадирам, помічникам і підручним робочим, зайнятим на роботах в шкідливих та важких умовах праці, додаткова відпустка надається тієї ж тривалості, що і робітникам відповідних професій, зазначених у Списку.

Крім того, якщо виробництва, цехи зазначено у Списку без переліку конкретних професій і посад, то правом на додаткову відпустку користуються всі працівники цих виробництв, цехів.

У тих випадках, коли працівники працювали в різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надається додаткова відпустка різної тривалості, підрахунок часу роботи провадиться окремо по кожному виду робіт, професій та посад. Облік часу, відпрацьованого по кожному виду робіт, здійснюється власником або уповноваженим ним органом. Додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці не менше половини тривалості робочого дня, установленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад.