ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
09.12.2014

Про стягнення заборгованості за непогашеними векселями

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гриціва М. І., Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (далі - МДПІ) до акціонерного товариства "Банк Велес" (в подальшому змінило своє найменування на публічне акціонерне товариство "Банк Велес"; далі - Банк), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Тетерів" (далі - Товариство), про стягнення заборгованості за непогашеними векселями, встановила:

У листопаді 2006 року МДПІ звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила стягнути з відповідача заборгованість в сумі 977500 грн. по непогашених простих векселях, а саме: N 3229602480, дата складання - 13 жовтня 2005 року, на суму 510000 грн., дата погашення - 12 січня 2006 року; N 3229602469, дата складання - 14 листопада 2005 року, на суму 467500 грн., дата погашення - 10 лютого 2006 року.

Позовні вимоги обґрунтовані обов'язком Банку погасити заборгованість по непогашених простих векселях, емітованих Товариством, що виник у першого в силу авалю.

Господарський суд міста Києва постановою від 30 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2011 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 грудня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, представник Банку звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2014 року (N К/800/20783/13), яка, на думку Банку, підтверджує неоднакове правозастосування.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 жовтня 2014 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини двадцятої статті 7 Закону України від 15 вересня 1995 року N 329/95-ВР "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 329/95-ВР) у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки векселедавець не погасив видані ним податкові векселі, то зобов'язання з їх оплати покладаються на Банк, який авалював векселі.

Натомість у рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції виходив із того, що опротестування векселя векселедержателем є обов'язковою передумовою для подальшого пред'явлення до банку-аваліста вимоги для переказу суми векселедержателю.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Надання податкового векселя, авальованого банком, в рахунок забезпечення виконання зобов'язань платника податку зі сплати акцизного збору при здійсненні операцій зі спиртом етиловим, а також порядок його погашення передбачено частиною двадцятою статті 7 Закону N 329/95-ВР.

Так, відповідно до абзаців першого та третього частини двадцятої статті 7 Закону N 329/95-ВР до отримання суб'єктом підприємницької діяльності з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію (за винятком виноматеріалів), такий платник акцизного збору зобов'язаний надати органу державної податкової служби України за своїм місцезнаходженням податковий вексель, авальований банком (податкову розписку), який є забезпеченням виконання зобов'язання цього платника у термін до 90 календарних днів починаючи від дня видачі векселя (податкової розписки), сплатити суму акцизного збору, розраховану за ставками для цієї продукції.

У разі якщо передбачений цією статтею податковий вексель, авальований банком (податкова розписка), не погашається у визначений термін, векселедержатель здійснює протест такого векселя (податкової розписки) у неплатежі згідно з чинним законодавством та протягом одного робочого дня з дня здійснення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього векселя (податкової розписки), з опротестованим векселем (податковою розпискою). Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим векселем (податковою розпискою), переказати суму, яка вказана у цьому векселі (податковій розписці), векселедержателю.

На виконання частини двадцятої статті 7 Закону N 329/95-ВР постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року N 498 затверджено Порядок випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), які видаються до отримання спирту етилового неденатурованого і є забезпеченням виконання зобов'язання із сплати акцизного збору (був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок).

Пункт 15 Порядку також передбачає звернення векселедержателя до банку-аваліста за умови опротестування податкового векселя.

Аваль - вексельне поручительство, згідно з яким банк бере на себе відповідальність за оплату податкового векселя перед векселедержателем і яке оформляється шляхом проставлення гарантійного напису банку на кожному примірнику податкового векселя (пункт 2 Порядку).

Згідно з пунктом 294 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за N 283/8882; була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція), протести векселів про неоплату, неакцепт, недатування акцепту вчиняються нотаріусами відповідно до законодавства України про обіг векселів.

При цьому в силу вимог статті 8 Закону України від 5 квітня 2001 року N 2374-III "Про обіг векселів в Україні" та пункту 302 Інструкції вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим документом.

Виходячи із наведеного, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, положеннями частини двадцятої статті 7 Закону N 329/95-ВР та пунктом 15 Порядку визначений механізм погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок) саме у позасудовому порядку.

Водночас за змістом статті 32 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською Конвенцією від 7 червня 1930 року (дата приєднання України: 6 липня 1999 року згідно із Законом України від 6 липня 1999 року N 826-XIX; набрала чинності для України: 6 січня 2000 року), аваліст відповідає так само, як і та особа, зобов'язання якої він забезпечив, і його зобов'язання є дійсним навіть у тому разі, якщо те зобов'язання, яке він забезпечував, виявиться недійсним з будь-якої іншої причини, ніж дефект форми.

Пленум Верховного Суду України в пункті 28 своєї постанови від 8 червня 2007 року N 5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів" роз'яснив, що внаслідок того, що аваліст відповідає в тому самому обсязі і на тих самих підставах, що й особа, зобов'язання якої він забезпечив авалем, то аваліст, що надав аваль за векселедавця простого векселя, несе відповідальність перед векселедержателем незалежно від опротестування векселя в неплатежі.

Водночас пунктом 4.9 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 року N 508 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 року за N 174/7495), визначено, що для звернення вимоги до банку-аваліста здійснення протесту є необов'язковим у разі, якщо аваль наданий, зокрема, за векселедавця простого векселя.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Банк, який авалював податковий вексель, гарантував векселедержателю його оплату, так само, як і та особа, зобов'язання якої він забезпечив, то неопротестування такого векселя векселедавцем не є підставою для відмови в позові до аваліста про стягнення заборгованості за непогашеним векселем, на підставі того, що чинне законодавство не передбачає обов'язкового опротестування векселя для наступного звернення до суду.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Товариство видало податкові векселі: N 3229602480, дата складання - 13 жовтня 2005 року, на суму 510000 грн., дата погашення - 12 січня 2006 року; N 3229602469, дата складання - 14 листопада 2005 року, на суму 467500 грн., дата погашення - 10 лютого 2006 року. Вказані векселі взяті на облік в МДПІ та авальовані Банком, проте зобов'язання за ними Товариство не виконало.

За таких обставин та з урахуванням наведеного, оскільки висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, то у задоволенні заяви Банку слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Банк Велес" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: В. В. Кривенко

Судді: М. І. Гриців

М. Б. Гусак

О. А. Коротких

О. В. Кривенда

В. Л. Маринченко

П. В. Панталієнко

О. Б. Прокопенко

О. О. Терлецький