ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
04.12.2014 р.
Справа N 35/420-32/470
(Постанову скасовано на підставі Постанови
Верховного Суду України
22.04.2015)
Про зобов'язання повернути до державного мобілізаційного
резерву цінності та стягнення штрафних санкцій
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Кравчука Г. А., суддів - Данилової Т. Б., Швеця В. О. (доповідач), розглянувши касаційні скарги Державного агентства резерву України, Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 у справі N 35/420-32/470 господарського суду міста Києва за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" про зобов'язання повернути до державного мобілізаційного резерву цінності та стягнення штрафних санкцій в розмірі 101192682,80 грн. (за участю представників сторін від: прокуратури - К. Т. В. (посв. [...]), позивача - М. О. В. (дов. [...]), відповідача - Д. О. Є. (дов. [...]), Т. С. В. (дов. [...]), до засідання не допущені у зв'язку із відсутністю допуску), встановив:
Заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державного комітету України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України, у листопаді 2005 року звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського ", в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив зобов'язати відповідача повернути до мобілізаційного резерву матеріальні цінності. Водночас, прокурор просив стягнути з відповідача на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву 39151153,12 грн. штрафу та 62041529,80 грн. пені. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор зазначав про те, що на відповідальному зберіганні у відповідача знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву, однак під час проведення перевірки у 2000 році виявлено факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей, що свідчить про неналежне виконання відповідачем зобов'язань, передбачених Законом України "Про державний матеріальний резерв" та інших нормативних актів, які регулюють порядок здійснення операцій з відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. При цьому прокурор також посилався на приписи статей 4, 151 Цивільного кодексу УРСР, статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 4, 11, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2014, ухваленим колегією суддів у складі: Головатюк Л. Д. - головуючий, Паламар П. І., Пасько М. В., позов задоволено частково, зобов'язано відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, у решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи обставин самовільного відчуження відповідачем спірних матеріальних цінностей державного резерву. Водночас, відмовляючи у стягненні штрафних санкцій у сумі 101192682,80 грн. суд першої інстанції дійшов висновку про сплив строку позовної давності за цими вимогами. При цьому суд керувався приписами статей 70, 75, 80 Цивільного кодексу УРСР, статей 936, 949 Цивільного кодексу України, статті 250 Господарського кодексу України, статей 11, 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", Положенням про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобілізаційного резерву.
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Тарасенко К. В. - головуючий, Авдеєв П. В., Хрипун О. О., постановою від 22.10.2014 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського ", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського ", звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, з урахуванням додаткових пояснень, просить постанову та рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає про неврахування судами спливу позовної давності щодо вимоги про повернення матеріальних цінностей до мобілізаційного резерву. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 4, 71, 76, 80, 83, 151 Цивільного кодексу УРСР, статей 11, 509 Цивільного кодексу України.
Водночас до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Державне агентство резерву України, в якій просить скасувати рішення та постанову в частині відмови у стягненні штрафних санкцій, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на те, що оскільки судами позов в частині основної вимоги був задоволений, висновок судів про сплив позовної давності за додатковою вимогою щодо стягнення штрафних санкцій, є хибним. Зазначає скаржник і про неналежне дослідження судами актів перевірок від 04.02.2005 та від 22.01.2007, а також актів по формі 1-мр від 17.02.2006 та від 18.04.2006 про повернення самовільно використаних матеріальних цінностей. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 70, 71, 76, 83 Цивільного кодексу УРСР, статей 268, 525, 526, 936, 942, 949 Цивільного кодексу України, статей 11, 14, 18 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статей 4, 4-2, 4-3, 33, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиви на касаційні скарги до Вищого господарського суду України не надходили.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді - Швеця В. О., пояснення прокурора та представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога заступника прокурора Дніпропетровської області, заявлена в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України про зобов'язання Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" повернути до державного резерву України відсутні матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які перебували на відповідальному зберіганні відповідача. Водночас, прокурор просив стягнути з відповідача на користь Державного агентства резерву України 39151153,12 грн. штрафу та 62041529,80 грн. пені. Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв", який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. Водночас статтею 2 названого Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - це використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву. Згідно з приписами статті 11 цього ж Закону перелік підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними завданнями та іншими спеціальними планами. Такі підприємства, установи і організації зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Відповідно до статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому за приписами частини 10 статті 14 вказаного Закону у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 % вартості, виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту самовільного відчуження, а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей. Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до статті 32 названого Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до приписів частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, суди попередніх інстанцій установили, що на відповідальному зберіганні Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського ") знаходились матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які є державною власністю і перебувають в оперативному управлінні Державного комітету України з державного матеріального резерву, що підтверджується річними звітами по формі р-12 за 2003 рік та номенклатурою накопичення, затвердженою Міністерством чорної металургії СРСР від 10.10.90 N 236. Також суди установили, що за наслідком проведеної Державним агентством з управління державним матеріальним резервом контрольної перевірки наявності матеріальних цінностей, які знаходяться на відповідальному зберіганні у відповідача, 27.10.2000 складено акт перевірки, яким встановлено самовільне використання відповідачем у період з 1993 до 1994 роках на потреби поточного виробництва спірних матеріальних цінностей. Водночас аналогічна перевірка була проведена у грудні 2000 року, про що свідчить акт N 22-01/103 від 13.12.2000, яким також підтверджено факт самовільного використання спірних матеріальних цінностей. Відтак, вирішуючи спір в частині вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути до державного резерву України спірні матеріальні цінності, суди попередніх інстанцій виходили з установлених фактів щодо порушення відповідачем вимог законодавства в частині самовільного використання матеріальних цінностей державного резерву. Водночас господарські суди залишили поза увагою приписи законодавства щодо строку позовної давності. Так, відповідно до статті 83 Цивільного кодексу УРСР (який діяв на час складання актів) позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; у випадках, встановлених законодавством, і на інші вимоги. Положенням про державний матеріальний резерв, затвердженим постановою Кабінетів Міністрів України від 27.05.92 N 280-05 було передбачено, що на майнові вимоги Держкомрезерву України та його підприємств про повернення їм заборгованості, яка виникла із операцій з матеріальними цінностями держрезерву загальні та скорочені строки пред'явлення претензій та позовної давності не поширюються. Вказане Положення втратило чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 N 1129 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву". Окрім цього, з 22.02.97 в дію введено Закон України "Про державний матеріальний резерв" (чинний на даний час), яким визначено загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву і котрий регулює відносини в цій сфері. Водночас, з 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України. Приписами статті 268 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 12.05.2004 N 1713-IV (який набрав чинності з дня офіційного опублікування 30.06.2004) до статті 268 Цивільного кодексу України внесено зміни, котрими передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв". Отже, виходячи з викладеного з 08.10.97 до 30.06.2004 на вимоги органів, які управляють державним резервом поширювався загальний строк позовної давності в три роки, визначений, зокрема, статтею 71 Цивільного кодексу УРСР. При цьому закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові (стаття 80 цього Кодексу). Окрім цього, за приписами статті 84 Цивільного кодексу УРСР із закінченням строку позовної давності по головній вимозі вважається, що строк позовної давності минув і по додатковій вимозі (неустойка тощо). Ця стаття пов'язує сплив строку позовної давності за додатковою вимогою із спливом строку давності за основною вимогою. Згідно з приписами пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Водночас, установивши те, що з фактом самовільного використання відповідачем спірних матеріальних цінностей позивач був обізнаний ще з 27.10.2000 (дата акта перевірки), судами не було враховано, що строк позовної давності за вимогою щодо повернення матеріальних цінностей закінчився 27.10.2003, тобто більше ніж за два роки до дати звернення із даним позовом. Таким чином, суди попередніх інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, проте припустилися неправильного застосування приписів статей 71, 83 Цивільного кодексу УРСР, статті 268 Цивільного кодексу України, а тому дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення вимоги щодо повернення спірних матеріальних цінностей. За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова в частині задоволення позову не відповідають вимогам чинного законодавства, тому підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в цій частині позову. Оскільки в іншій частині позову щодо стягнення штрафних санкцій судами відмовлено з посиланням на сплив строку позовної давності, підстав для скасування рішення та постанови у цій частині колегія суддів не вбачає. Відтак, доводи касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" знайшли своє підтвердження. Судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" відноситься на відповідача.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського " задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 у справі N 35/420-32/470 Господарського суду міста Києва і рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 в частині задоволення позову скасувати. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові. В решті постанову і рішення у цій справі залишити без змін.
Головуючий, суддя Г. Кравчук
Судді:
Т. Данилова
В. Швець