ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
28.11.2014 р. N 826/9801/14

Про визнання незаконним та скасування
розпорядження від 22 січня 2014 року N 28-р

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Погрібніченка І. М., суддів - Іщука І. О., Шулежка В. П. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Львівської міської ради до Кабінету Міністрів України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна судова адміністрація України, Управління Служби безпеки України у Львівській області, про визнання незаконним та скасування розпорядження від 22 січня 2014 року N 28-р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Львівська міська рада (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 січня 2014 року N 28-р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного розпорядження вийшов за межі повноважень, визначених чинним законодавством, що призвело до порушення законних інтересів позивача.

Відповідач - Кабінет Міністрів України проти задоволення адміністративного позову заперечував, оскільки при винесенні оскаржуваного розпорядження діяв в рамках чинного законодавства України.

Представник третьої особи 1 - Державної судової адміністрації України просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на їх обґрунтованість, зауважуючи при цьому на тій обставині, що майновий комплекс військового містечка N 78 по вул. Драгоманова, 25 у м. Львові був зарахований до власності територіальної громади міста Львова, у подальшому - переданий в оренду територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Львівській області, договір оренди не розірваний, термін його дії визначений до 13 грудня 2020 року. Окрім цього, вважає, що у Кабінету Міністрів України немає підстав розпоряджатися вказаним майновим комплексом, оскільки Управлінням було затверджено кошторисний розрахунок вартості капітального ремонту приміщень, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Драгоманова, буд. 25, у сумі 617178,00 грн. та укладено відповідний договір підряду.

Представник третьої особи 2 - Управління Служби безпеки України у Львівській області у судове засідання не з'явився, заперечень та будь-яких письмових пояснень щодо змісту позовних вимог до суду не подав. Матеріали справи містять клопотання Управління Служби безпеки України у Львівській області про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи неявку в судове засідання представника третьої особи 2, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, третьої особи 1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 січня 2014 N 28-р передано майновий комплекс військового містечка N 78 по вул. Драгоманова, 25 у м. Львові із сфери управління Міністерства оборони до сфери управління Служби безпеки.

Незгода з вказаним рішенням обумовила позивача звернутися до адміністративного суду з позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з доводами Львівської міської ради, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п'ятою ст. 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Аналогічні норми закріплені і в ч. 6 ст. 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 07.10.2010 року N 2591-VI (далі - Закон 2591-VI) (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач при прийнятті розпорядження від 22 січня 2014 N 28-р керувався Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.98 року N 147/98-ВР (далі - Закон N 147/98-ВР), Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.99 року N 1075-XIV (далі - Закон N 1075-XIV) як правовою підставою для передачі вказаного майнового комплексу третій особі 2.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном регулюється Законом N 1075-XIV

Частиною другою вказаного Закону передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до ст. 3 Закону N 1075-XIV Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 N 1282.

Відповідно до вказаного порядку, він регулює процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил (далі - військові частини), та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони (далі - самоврядні установи і організації), та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Відповідно до пункту 2-1 вказаного Порядку об'єктами передачі згідно з цим Порядком є:

1) військові містечка, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил і не плануються до використання за цільовим призначенням;

2) нерухоме майно (будівлі, споруди, об'єкти незавершеного будівництва, приміщення, інше нерухоме майно);

3) інше окреме індивідуально визначене (рухоме) майно;

4) житловий фонд, інші об'єкти соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів.

Водночас, суд зазначає, що дія вказаних законів та Порядку, яким керувався відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не може бути застосовано до спірного майна, з огляду на таке.

Так, 27 травня 1999 року позивачем прийнято ухвалу N 243, якою віднесено до міської комунальної власності побудовані до 1939 року об'єкти нерухомого майна, які є на території міста Львова і передавались в різний час міськвиконкомом чи райвиконкомами в користування або на баланс підприємств, установ, організацій.

Тією ж ухвалою на Львівське обласне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки покладено обов'язок зареєструвати вказані об'єкти на праві міської комунальної власності та внести відповідні зміни в інвентаризаційні справи.

З метою впорядкування відносин власності на окремі об'єкти нерухомого майна, враховуючи інформацію з даного питання Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, позивачем на 15-тій сесії 3-го скликання прийнято рішення від 27 грудня 2001 року N 1404, яким зараховано до власності територіальної громади міста Львова перелік об'єктів нерухомого майна, серед яких: будівлі на вул. Драгоманова, 25.

Пунктом 3.3 вказаного рішення позивач вирішив забезпечити оформлення чи переоформлення договорів оренди на вказаний об'єкт.

Розглянувши звернення територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області від 11 вересня 2006 року N 811, Львівська міська рада надала вказаному Управлінню в оренду терміном на 10 років з оплатою 1 грн. на рік нежитлові приміщення будівлі N 25 площею 1220,5 кв. м на вул. М. Драгоманова (ухвала від 21 вересня 2006 року N 213).

Отже, судом встановлено, що майновий комплекс військового містечка N 78 по вул. Драгоманова, 25 у м. Львові був зарахований до власності територіальної громади міста Львова ще у 2001 році.

Право комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради підтверджується реєстраційним посвідченням від 03 червня 2002 року серії КММ N 015291 та витягом про державну реєстрацію прав від 05 вересня 2008 року N 20136948, виданим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", копії яких наявні в матеріалах справи.

13 грудня 2010 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (за договором - орендодавець) та територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Львівській області (за договором - орендар) укладено договір оренди N Г-7644-10, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець, відповідно до ухвали 2-ї сесії 5-го скликання Львівської міської ради від 21 вересня 2006 року N 213 на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 1240,9 кв. м, а саме: нежитлові приміщення в цоколі, що позначені в технічній документації під літерами I, II, III, IV, V, VI, VII, VIII, IX, X, XI, XII, XIII, XIV, XV, XVI, XVII, XVIII, XIX, XX, XXI, XXII, XXIII, XXIV, XXV, XXVI, XXVII, XXVIII, XXIX, XXX площею 462,3 кв. м, нежитлові приміщення на першому поверсі, що позначені в технічній документації під літерами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, площею 416,5 кв. м та нежитлові приміщення в мансарді, що позначені в технічній документації під літерами 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, площею 362, 1 кв. м, які розташовані в будівлі (літ. А-1) за адресою: м. Львів, вул. Драгоманова, буд. 25 (за договором - об'єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП "Агенція ресурсів Львівської міської ради" (за договором - балансоутримувач) і належить територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 04055896) на праві комунальної власності на підставі ухвали 15-ї сесії 3-го скликання Львівської міської ради від 27 грудня 2001 року N 1404, зареєстрованої Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 12 жовтня 2010 року за реєстраційним номером 24608528 (номер запису 7950 в книзі 9), що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав N 27616571, виданим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 12 жовтня 2010 року, як дублікат реєстраційного посвідчення від 03 червня 2002 року.

Відповідачем не надано суду доказів розірвання вказаного договору оренди або визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 року N 280/97-ВР (далі - Закон N 280/97-ВР) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради є законним власником, а територіальне управління Державної судової адміністрації в Львівській області - законним користувачем нежитлових приміщень на вул. М. Драгоманова, 25 у місті Львові.

Згідно з ч. 8 ст. 60 Закону N 280/97-ВР право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Як встановлено під час розгляду даної адміністративної справи такі рішення Львівською міською радою не приймалися, відповідна згода територіальної громади не надавалася.

Таким чином, приймаючи до уваги викладене, суд приходить до переконання про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття розпорядження від 22 січня 2014 року N 28-р, у зв'язку із чим воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

За правилами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим адміністративний позов Львівської міської ради підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. 128, ст. 158 - 163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

1. Адміністративний позов Львівської міської ради задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України "Про передачу майнового комплексу військового містечка N 78 у м. Львові до сфери управління Служби безпеки" від 22 січня 2014 року N 28-р.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий, суддя: І. М. Погрібніченко

Судді:

І. О. Іщук

В. П. Шулежко