ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
07.04.2016

Письмове провадження
N 826/27950/15

Про скасування наказу N 3 від 05.01.2011 року

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого - судді Арсірія Р. О., суддів - Огурцова О. П., Кузьменка В. А. вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про скасування наказу N 3 від 05.01.2011 року.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1) з адміністративним позовом до Міністерства закордонних справ України (далі - відповідач або МЗС України) про скасування наказу відповідача N 3 від 05.01.2011 року повністю або в окремих його положеннях (положення: 3, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 19 та всі додатки з розмірами тарифів даного наказу), що суперечать законодавству України та згідно яких проводиться незаконне стягування консульського збору для гарантування дотримання і захисту прав, свобод, інтересів громадян України, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин.

Обґрунтовуючи заявлений адміністративний позов позивач зазначив, що наказ МЗС України від 05.01.2011 року N 3 є незаконним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили і повинен бути негайно скасованим, оскільки, по-перше, відповідач не наділений повноваженнями щодо встановлення будь-яких податків (консульських зборів); по-друге, суперечить діючому законодавству.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні, вважаючи спірний наказ законним та таким, що відповідає положенням Віденської конвенції про консульські зносини та іншого законодавства України, що регулює спірні правовідносини.

Також представником відповідача подавалися суду клопотання про зупинення провадження у справі до моменту з'ясування відомостей щодо отримання позивачем соціальної допомоги в країні перебування, у задоволенні яких ухвалою суду від 05.04.2016 року було відмовлено.

Керуючись частиною 4 статті 122, частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за клопотанням позивача та враховуючи неприбуття у судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позиції сторін, судом встановлено наступне.

Позивач звернувся 17.11.2015 року до відповідача зі зверненням, в якому зазначив, що постійно проживає за кордоном та має звернутися до консульського відділу Посольства України у Федеративній Республіці Німеччина, Берлін, для прийняття на постійний консульський облік. При цьому на офіційний сторінці Посольства зазначено: "За розгляд заяви з клопотанням про вчинення паспортної дії справляється консульський збір у розмірі 15 євро, за реєстрацію на консульський облік справляється консульський збір у розмірі 20 євро". Окрім того: "у разі обробки документів у день звернення консульський збір подвоюється (70 євро загалом)". Згідно статті 67 Конституції України, податки і збори сплачуються в розмірах та порядку, встановлених лише законом. З огляду на зазначене, просив відповідача вказати закон України, де вказано розмір та порядок оплати консульського збору за прийняття на постійний консульський облік, тобто саме той закон, згідно якого консульство вимагає від нього оплату цих консульських зборів.

Розглянувши вказане звернення, відповідач надав позивачу відповідь від 24.11.2015 року N 71/ВАП/19-091-1541, в якому повідомив наступне.

Відповідно до положень Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.94 року N 127, та Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року N 7-93 "Про державне мито", зокрема підпункту "о" пункту 6 статті 3, консульський збір справляється за вчинення консульських дій, які проваляться за кордоном і на території України, у т. ч. прийняття на постійний консульський облік.

Згідно з пунктом 7 Положення про консульський збір, затвердженого наказом Міністерства закордонних справ України від 05.01.2011 року N 3, тарифи консульського збору за вчинення консульських дій закордонними дипломатичними установами України установлюються в межах базових тарифів консульського збору (додаток 2 до Положення) в доларах США та у валюті країни перебування і затверджуються заступником Міністра - керівником апарату, за поданням глав відповідних дипломатичних представництв України за кордоном.

Таким чином, дипломатичні представництва України вносять до МЗС України пропозиції щодо запровадження для них тарифів консульського збору у межах базових тарифів, які відповідно до пункту 10 Положення переглядаються, виходячи з економічної ситуації в країні перебування (суттєва зміна обмінного курсу національної валюти до долара США, рівень інфляції, індекс споживчих цін тощо) або у разі внесення змін до базових тарифів консульського збору.

Враховуючи викладене, тарифи консульського збору, затверджені для Посольства та генеральних консульств України в Німеччині, зокрема за постановку на постійний консульський облік, відповідають зазначеним вище нормативно-правовим документам та встановленим базовим тарифам консульського збору.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач вважаючи протиправним спірний наказ N 3 від 05.01.2011 року, звернувся з відповідним адміністративним позовом до суду про його скасування (повністю або в окремих його положеннях).

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 32 частини 2 статті 29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 671 цього Кодексу) належать кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, а також кошти, отримані за вчинення консульських дій за межами України.

Згідно пункту 23 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ).

Враховуючи зазначене, зважаючи на положення Податкового кодексу України в частині видів податків та зборів, консульський збір є неподатковим надходженням, що спростовує посилання позивача на норми Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з вимогами статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 39 ратифікованої Україною Віденської Конвенції про консульські зносини від 24.04.63 року "консульское учреждение может взимать за совершение консульских актов на территории государства пребывания сборы и пошлины, предусматриваемые законами и правилами представляемого государства.

Суммы, собираемые в форме сборов и пошлин, о которых упоминается в пункте 1 настоящей статьи, и квитанции о получении таких сборов и пошлин освобождаются в государстве пребывания от всех налогов, сборов и пошлин".

Таким чином, виходячи з наведених норм, консульський збір може стягуватись на підставі правил, встановлених законодавством України.

Такими "правилами", зокрема, є Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від 02.04.94 року N 127/94 (далі - Статут), який визначає правові засади діяльності консульських установ України.

Відповідно до статті 3 Статуту консульські установи здійснюють свою діяльність відповідно до цього Статуту, законодавства України, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв.

Загальне керівництво діяльністю консульської установи в державі перебування здійснюється відповідним дипломатичним представництвом України (стаття 4 Статуту).

Згідно статті 56 Статуту за консульські дії, що виконуються за кордоном і на території України, справляється консульський збір.

Консульський збір справляється відповідно до Тарифу консульського збору України і Положення про консульський збір України: за кордоном - у валюті країни перебування, в Україні - в національній валюті (частина 1 статті 57 Статуту).

Положення про консульський збір затверджується Міністерством закордонних справ України за погодженням з Міністерством фінансів України (частина 2 статті 57 Статуту).

Відповідно до підпункту 86 пункту 4 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року N 381/2011, МЗС України відповідно до покладених на нього завдань розробляє та затверджує положення про консульський збір України.

Пунктом 8 зазначеного Положення МЗС України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує Міністр закордонних справ України (далі - Міністр).

Таким чином, відповідач наділений відповідними повноваженнями по затвердженню положення про консульський збір України, що спростовує доводи позивача про відсутність таких повноважень, якими фактично обґрунтований його адміністративний позов.

Згідно пункту 6 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.93 року N 7-93 ставки державного мита за консульські дії, які провадяться за кордоном і на території України встановлюються за тарифами консульських зборів України.

Так, відповідачем 05.01.2011 року було видано наказ N 3 "Про затвердження Положення про консульський збір України", який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31.01.2011 року за N 131/18869, що свідчить про його відповідність нормам Конституції та законів України, а також положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про те, що відповідач видав спірний наказ в межах повноважень, у спосіб та відповідно до діючого національного та міжнародного законодавства, що свідчить про його правомірність і відсутність підстав для його скасування.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірне рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем доведена правомірність виданого ним спірного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий, суддя Р. О. Арсірій

Судді

О. П. Огурцов

В. А. Кузьменко