КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
13.04.2016

Справа N 826/5826/15

Про скасування постанов

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Старової Н. Е., суддів - Мєзєнцева Є. І., Чаку Є. В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Громадської організації "Українське об'єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у м. Києві та Київській області", ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Українське об'єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у м. Києві та Київській області", Громадської спілки "Громадської організації самооборони України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - ПАТ "Київенерго", НАК "Нафтогаз України", ОСОБА_4, громадська організація "Революція Гідності", ОСОБА_3, про скасування постанов, встановив:

Громадська організація "Українське об'єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у м. Києві та Київській області", Громадська спілка "Центр координації самооборони України" звернулись до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ПАТ "Київенерго", НАК "Нафтогаз України", ОСОБА_4, громадська організація "Революція Гідності", ОСОБА_3 про скасування постанов від 26.02.2015 N 220, від 03.03.2015 N 583, N 584, N 613.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2015 (Постанова N 826/5826/15) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтами було подано апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ГО "Українське об'єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у м. Києві та Київській області" та ОСОБА_2 просять скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, а ОСОБА_3 з урахуванням уточнень, просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної постанови, залишивши єдину підставу для відмови у позові - відсутність порушених прав позивача.

Крім того, ОСОБА_4 подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, мотивоване тим, що відповідач не є органом державної влади, а тому спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Справа розглянута відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг:

- від 26.02.2015 N 220 встановлено тарифи на електроенергію, що відпускається населенню;

- від 03.03.2015 N 583 встановлено роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення;

- від 03.03.2015 N 584 затверджено граничний рівень ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудинкових (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку теплої і гарячої води";

- від 03.03.2015 N 584 встановлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".

Не погоджуючись з вказаними постановами, позивачі звернулись до суду.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно приписів ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Суд першої інстанції вірно вказав, що п. 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ" ВАС України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Доводи апеляційних скарг відносно того, що оскаржувані постанови від 26.02.2015 N 220, від 03.03.2015 N 583, N 584, N 613 стосуються безпосередньо позивачів критично оцінюються колегією суддів з огляду на те, що оскарженими постановами встановлено тарифи на природний газ, електроенергію, теплову енергію для потреб населення та для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, а не для громадських організацій та громадських спілок.

Крім того, роздрібні тарифи на природний газ, електроенергію, теплову енергію для неприбуткових споживачів визначено іншими постановами, які не є предметом спору у даній справі. Відтак, оскаржувані постанови не застосовуються до позивачів як юридичних осіб, та згідно процесуальних норм КАС України не породжують жодних правових наслідків для останніх.

Колегія суддів також вказує на те, що неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів апелянтів щодо порушення оскаржуваними постановами саме їх суб'єктивних прав.

Стосовно посилань апелянтів відносно того, що відповідач не мав належних повноважень на прийняття спірних актів, суд апеляційної інстанції вказує на таке.

Відповідно до п. 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 N 715/2014, серед завдань НКРЕКП є, зокрема, забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення.

НКРЕКП, серед іншого, бере участь у регулюванні платіжно-розрахункових операцій у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, відповідно до законодавства. Також установлює: ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу та постачання; ціни на товарний природний газ власного видобутку для суб'єктів, визначених законом; роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення; граничні рівні цін на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання; граничні рівні цін на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих

З огляду на вказане, повноваження НКРЕКП на встановлення тарифів у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу визначено вказаним Положенням.

Відповідно до п. 12 Положення Рішення НКРЕКП вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загального кількісного складу НКРЕКП. Голова, члени НКРЕКП мають по одному голосу кожний.

Рішення є прийнятим за умови голосування за таке рішення більшістю від загального кількісного складу НКРЕКП, підписання такого рішення виконуючим голови НКРЕКП не свідчить про порушення норм згадуваного Положення.

Як видно з матеріалів справи, 28.02.2015 на офіційному веб-сайті НКРЕКП було опубліковано повідомлення про розгляд 03.03.2015 на відкритому засіданні НКРЕКП питання прийняття оскаржуваних постанов щодо встановлення тарифів.

Відповідно до протоколів відкритого засідання НКРЕКП за прийняття рішення проголосувало п'ять із п'яти присутніх на засіданні членів НКРЕКП.

Крім того, оскаржувані постанови пройшли експертизу та зареєстровані Міністерством юстиції України, були опубліковані в Офіційному віснику України, що також є доказом на підтвердження відповідності спірних постанов від 26.02.2015 N 220, від 03.03.2015 N 583, N 584, N 613.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані постанови прийнято уповноваженою особою відповідно до вимог Положення та Регламенту затвердженого наказом НКРЕКП від 17.09.2014 N 3.

Щодо доводів апелянтів відносно того, що встановлення тарифів постановами НКРЕКП від 26.02.2015 N 220, від 03.03.2015 N 583, N 584, N 613 відбувалося без проведення відповідних розрахунків на основі обгрунтованих даних, то вони критично оцінюються колегією суддів, з огляду на те, що самі ж апелянти зазначають, що предметом спору не є методика розрахунків тарифів на газ, тепло та електроенергію.

Стосовно інших доводів апелянтів щодо порушення законних прав осіб як споживачів послуг, колегія суддів вказує на наступне.

Згідно положень статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України у сфері соціальної політики, зокрема, забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян.

З метою уникнення надмірного фінансового навантаження на населення через підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.04.2014 року N 83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги", якою установлено, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги, здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, та затверджено Порядок призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги.

Відтак, у разі дотримання умов, передбачених Порядком призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги, затвердженим постановою КМУ від 05.04.2014 року N 83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги", громадяни України мають право звернутись до відповідних органів з метою отримання компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги.

Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційних скарг, які аналогічні, та містять посилання на норми законодавства, що врегульовують порядок державного регулювання у сфері енергетики, а також норми процесуального закону, проте не доводять у встановленому порядку наявність конкретних порушень відповідача в контексті вимог закону та даних правовідносин.

Стосовно поданого клопотання ОСОБА_4 про закриття провадження у справі, то суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи, викладені у вказаному клопотанні з огляду на те, що вони не обґрунтовані належним чином та жодним чином не спростовують факт підсудності даного спору адміністративному суду.

Приписами ч. 1 ст. 4 Закону України "Про природні монополії", дія якого поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках, передбачено, що державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у ст. 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього закону.

В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 11 Закону N 1682 (з роз'ясненнями Рішення Конституційного Суду України від 08.07.2008 р. N 14-рп/2008, у редакції Закону України від 07.10.2010 р. N 2592-VI), національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України та діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

Указом Президента України від 10.09.2014 N 715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до пункту 3 якого, основними завданнями НКРЕКП, зокрема, є державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пунктом 4 Положення передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення.

Таким чином, НКРЕКП, як національна комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України "Про природні монополії", наділена повноваженнями по встановленню роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення.

В зв'язку з викладеним посилання ОСОБА_4 в поданому клопотанні критично оцінюються судовою колегією, а клопотання не підлягає задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на виконання вимог ч. 2 ст. 72 КАС України надав до суду належні докази правомірності своїх дій та рішень, та обґрунтував свою правову позицію у встановленому порядку.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилаються апелянти в апеляційних скаргах, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 22.10.2015 (Постанова N 826/5826/15), та не можуть бути підставою для її скасування.

За таких обставин, у відповідності до ст. 200 КАС України апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 186, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, ухвалив:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про закриття провадження у справі.

Апеляційні скарги Громадської організації "Українське об'єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у м. Києві та Київській області", ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2015 (Постанова N 826/5826/15) - без змін.

Ухвала набирає законної сили згідно ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий, суддя Н. Е. Старова

Судді:

Є. І. Мєзєнцев

Є. В. Чаку