КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
15.03.2016
Справа N 826/18138/15
Про визнання незаконною постанови
Кабінету Міністрів України
від 25 березня 2015 року N 302
та її скасування
Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В. Ю., суддів - Губської О. А., Петрика І. Й. (за участю секретаря - Шевчук К. О.), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року (Постанова N 826/18138/15) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство внутрішніх справ України, Державна міграційна служба України, про визнання незаконною постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року N 302 та її скасування, встановив:
ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України в якому просив визнати постанову Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року N 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" незаконною та скасувати її.
Обґрунтовуючи адміністративний позов, позивач зазначив, що оскаржувана постанова відповідача порушує його права та законні інтереси, оскільки нею затверджений зразок паспорта громадянина України, який не відповідає вимогам Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року (Постанова N 826/18138/15) у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року (Постанова N 826/18138/15) та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, на неправильне застосування статей 17 і 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі встановлених обставин, здійснивши системний аналіз приписів Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та положення спірної постанови, прийшов до висновку про відсутність невідповідності спірної постанови положенням Закону, на які вказує позивач, навпаки, вона дублює його положення.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується огляду на наступне.
Судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є громадянином України, який відповідно до постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.12.2014 року у справі N 814/3006/14 (Постанова N 814/3006/14) має право отримати паспорт громадянина України оформлений українською мовою в обмін на паспорт громадянина України оформлений українською та російською мовами.
На момент звернення позивача до суду з даним позовом зазначене судове рішення виконано не було, паспорт ЕО473799 (оформлений українською та російською мовами) зданий позивачем до Управління ДМС України в Миколаївській області, яке скерувало його до територіального підрозділу за місцем видачі, паспорт громадянина України оформлений українською мовою позивачем не отриманий.
Згідно доводів позивача, у травні 2015 року він дізнався про оскаржувану постанову КМ України N 302 від 25.03.2015 року "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України", якою, на його думку, затверджено зразок паспорта, що не відповідає вимогам Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", оскільки передбачає оформлення паспорта громадянина України українською і англійською (іноземною) мовами.
Оскільки на даний час позивач не отримав паспорт громадянина України оформлений українською мовою, а його отримання буде здійснюватися відповідно до положень спірної постанови, яка, на його думку є протиправною з наведених вище обставин, він звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом про її скасування.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (надалі - Закон).
Згідно абзаців 3, 5, 6 частини 1 статті 10 Закону мовою ведення Реєстру є українська мова.
Внесення до Реєстру та до документів імені особи, місця народження, проживання чи місця перебування особи здійснюється українською мовою та латинськими літерами відповідно до правил транслітерації. На письмове прохання іноземця або особи без громадянства внесення імені латинськими літерами може бути виконано відповідно до його написання у документах, виданих компетентними органами влади іноземної держави. Відображення імені іноземців та осіб без громадянства українською мовою здійснюється у зворотному порядку.
Найменування полів для внесення інформації про особу та реквізитів у зоні візуальної перевірки документів заповнюються українською та англійською мовами, крім випадків, встановлених цим Законом.
Згідно положень частини 1, 2 статті 15 Закону бланки документів, які використовуються для в'їзду/виїзду з території України, виготовляються відповідно до вимог Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО), державних (національних) та міжнародних стандартів і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.
Бланки документів, визначених цим Законом і які не використовуються для в'їзду/виїзду з України, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.
Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням уповноваженого органу та інших уповноважених суб'єктів.
Особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа, гарантується право на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія. Таке право реалізується шляхом подання заяви до відповідного центрального органу виконавчої влади про відмову від отримання документа, що містить безконтактний електронний носій, або від внесення інформації до такого носія. У цьому випадку особі у порядку та строки, встановлені Кабінетом Міністрів України, видається відповідний документ, що не містить безконтактного електронного носія, чи задовольняється заява про відмову від внесення інформації до такого носія (абзац 2 частини 1 статті 16 Закону).
Відповідно до статті 17 Закону документи оформляються українською мовою.
У визначених цим Законом випадках друкована інформація в документах наводиться також іноземними мовами.
У визначених Кабінетом Міністрів України випадках друкована інформація про особу у документах може наводитися через скісну риску латинськими літерами.
Згідно статті 21 Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України.
Кожен громадянин України незалежно від віку зобов'язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному цим Законом.
Паспорт громадянина України оформляється всім особам, починаючи від народження та незалежно від віку, на кожні 10 років.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до статті 15 Закону відповідачем прийнята спірна постанова N 302 від 25.03.2015 року, якою, крім іншого, затверджено зразок бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України (надалі - Порядок).
Згідно пункту 2 спірної постанови оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.92 року N 2503-XI, запроваджено з 01.01.2016 року.
Зазначена постанова, за результатами правової експертизи, отримала позитивний висновок Міністерства юстиції України.
Згідно пункту 10 технічного опису бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм найменування полів для внесення інформації про особу та реквізити у зоні візуальної перевірки паспорта зазначаються українською та англійською мовами.
Відповідно до пункту 55, 56 Порядку у паспорті складові імені "прізвище" та "власне ім'я", а також місце народження особи зазначаються українською мовою та латинськими літерами відповідно до правил транслітерації. Складова імені "по батькові" зазначається українською мовою.
Якщо прізвище або по батькові не є складовими імені, відповідні поля не заповнюються.
Найменування полів для внесення інформації про особу та реквізитів у зоні візуальної перевірки паспорта зазначаються українською та англійською мовами.
Враховуючи вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції, що українською та англійської мовою зазначаються лише найменування полів для внесення інформації про особу та реквізити у зоні візуальної перевірки паспорта, а внесення до документів імені особи, місця народження, проживання чи місця перебування особи (саме інформації про особу) здійснюється українською мовою та латинськими літерами відповідно до правил транслітерації.
Таким чином, оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. N 302 узгоджується з вимогами Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Окрім наведеного, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 р. N 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень ст. 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 ст. 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
Отже, судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.
Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 27.10.2015 р. у справі N 800/101/15 , від 24.11.2015 р. у справі N 800/259/15, від 01.12.2015 р. у справах N 800/134/15 та N 800/135/15.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що на час звернення до суду з даним адміністративним позовом, ОСОБА_3 паспорт громадянина України відповідно до спірної постанови не отримував, отже судом не встановлено, які саме права та законні інтереси позивача порушені спірною постановою.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, враховуючи відсутність порушених прав та законних інтересів позивача спірною постановою відповідача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який у даній справі відповідачем виконано.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2016 року (Постанова N 826/18138/15) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали складено та підписано 15 березня 2016 року.
Головуючий, суддя В. Ю. Ключкович
Судді:
О. А. Губська
І. Й. Петрик