КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
10.03.2016

Справа N 826/20987/15

Про визнання нормативно-правового акта незаконним

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Троян Н. М., суддів - Бужак Н. П., Твердохліб В. А. (за участю секретаря - Новак О. М.), розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року (Постанова N 826/20987/15) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Кабінету Міністрів України (за участю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на стороні позивачів) про визнання нормативно-правового акта незаконним, встановила:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року (Постанова N 826/20987/15) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Позивачі, не погоджуючись із зазначеною постановою, подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять суд скасувати постанову та прийняти нову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Під час апеляційного розгляду справи Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вступив у справу на стороні позивачів та подав заяву про дискримінацію у порядку статті 10 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" (далі - Постанова N 79) внесено зміни до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року N 509, а саме:

1) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи) формують і направляють в електронній формі відповідним територіальним підрозділам Державної міграційної служби переліки осіб, яким довідка про взяття на облік особи, що переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (далі - довідка), видана до набрання чинності цією постановою;

2) територіальні підрозділи Державної міграційної служби:

проводять у двомісячний строк із залученням працівників територіальних органів і підрозділів Міністерства внутрішніх справ, представників інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, перевірку наведених у направлених їм переліках відомостей про фактичне місце проживання осіб та у разі підтвердження таких відомостей проставляють на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці. У разі коли під час відвідування місця проживання відповідна особа відсутня, представник територіального підрозділу Державної міграційної служби залишає їй повідомлення про необхідність у 10-денний строк звернутися до такого підрозділу;

подають за результатами проведення перевірки у місячний строк в електронній формі уповноваженим органам інформацію щодо підтвердження відомостей про фактичне місце проживання відповідних осіб, а також проставлення відмітки про реєстрацію місця їх проживання;

3) уповноважені органи вносять зазначену інформацію до Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та у разі наявності підстав приймають рішення про зняття з обліку таких осіб.

Доповнено Порядок пунктом 71 такого змісту:

"71. Уповноважений орган щодня формує та направляє в електронній формі відповідному територіальному підрозділу ДМС перелік осіб, яким видана довідка.

Під час видачі довідки посадова особа уповноваженого органу інформує особу, яка переміщується, про обов'язок повідомити протягом 10 днів відповідному територіальному підрозділу ДМС про фактичне місце проживання, а також про зміну фактичного місця проживання або повернення до покинутого місця проживання.

Територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення особою, яка переміщується, про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, та щодня подає в електронній формі уповноваженому органові відповідну інформацію.

Довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки.

Уповноважений орган вносить інформацію територіального підрозділу ДМС до Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та у разі наявності підстав приймає рішення про зняття з обліку осіб, які переміщуються.

Територіальний підрозділ ДМС із залученням працівників територіальних органів і підрозділів МВС, представників інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, здійснює щомісяця вибіркову перевірку наведених у довідках відомостей про фактичне місце проживання осіб, які переміщуються (не менш як 10 відсотків загальної кількості таких осіб), та у разі непідтвердження зазначених відомостей в одноденний строк повідомляє про це уповноваженому органу для прийняття рішення щодо зняття з обліку осіб, які переміщуються.

Підставою для відновлення на обліку таких осіб є наявність інформації територіального підрозділу ДМС про підтвердження їх фактичного місця проживання".

Вказана Постанова N 79 набрала чинності 18.03.2015 з дня її офіційного опублікування в Урядовому кур'єрі N 49 за 2015 рік.

ОСОБА_4 відповідно до довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 15.01.2015 N 3006003798 є тимчасово переміщеною особою з м. Севастополя (а. с. 122 Том I).

ОСОБА_7 відповідно до довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 27.01.2015 N 3001005474 є також тимчасово переміщеною особою з м. Севастополя (а. с. 124 Том I).

Крім того, з пояснень позивачів вбачається, що ОСОБА_8, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 мають зареєстроване місце проживання в АР Крим, але на даний час проживають та працюють у місті Києві.

Вважаючи положення постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року N 79 незаконними та такими, що суперечить законам України, такими, що порушують їх права та законні інтереси, позивачі звернулись за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" відповідає Конституції України, Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", не суперечить статті 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому посилання позивачів на те, що оскаржувана постанова носить дискримінаційний характер щодо громадян, місце проживання яких зареєстровано на території АР Крим та/або міста Севастополя, у порівнянні з іншими громадянами України, суд вважає безпідставними, відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до вимог частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні спору судом апеляційної інстанції дії, вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, перевірялись на відповідність вимогам частини третьої статті 2 КАС України.

Так, з метою встановлення гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" N 1706-VII від 20.10.2014.

За правилами ст. 1 Закону N 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною першою ст. 4 Закону N 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до частини десятої ст. 4 Закону N 1706-VII порядок збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки та форма її зразка затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаних норм Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції" від 01.10.2014 N 509, до якої внесено зміни Постановою N 79.

Положення Постанови N 79 стосуються саме механізму взаємодії компетентних органів для здійснення перевірки наданої інформації та порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та відповідних дій компетентних органів.

Згідно статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Згідно з параграфом 29 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України" N 950 від 18.07.2007 акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов. Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань, зокрема, затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання.

У відповідності до пункту 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Відповідно до параграфу 33 вказаного Регламенту головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів України. Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції. Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Як свідчать матеріали справи, відповідно до пояснювальної записки до проекту та довідки до Постанови N 79, зазначений проект розроблено Міністерством соціальної політики України та погоджено без зауважень Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством фінансів України, Міністерством регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України, Державною службою України з надзвичайних ситуацій. До проекту акта внесено зауваження (пропозиції) Міністерством внутрішніх справ України, які враховано Міністерством соціальної політики України. Міністерством юстиції України та Державною міграційною службою України внесено зауваження (пропозиції), які враховано частково (а. с. 77 - 79 Том I).

Мотиви відхилення зауважень (пропозицій) розробником зазначені в протоколі узгодження позицій (а. с. 84 - 96 Том I).

Так, не враховано по одному зауваженню Міністерства юстиції України та Державної міграційної служби України. Вказані зауваження стосувались покладення повноважень щодо здійснення перевірок на територіальні підрозділи Державної міграційної служби. З приводу вказаного Державна міграційна служба України зазначила, що Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено, що у разі зміни фактичного місця проживання саме внутрішньо переміщена особа повідомляє про це територіальний підрозділ Державної міграційної служби. Міністерство юстиції України відзначило про нечіткість механізму перевірки адреси фактичного проживання осіб, які переміщуються.

Відповідно до протоколу узгодження позицій Міністерство соціальної політики України зазначило, що згідно з пп. 6 п. 6 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністром України від 20.08.2014 N 360, Державна міграційна служба для виконання покладених на неї завдань має право ініціювати проведення спільних перевірок з правоохоронними органами та іншими центральними органами виконавчої влади у межах повноважень, передбачених законом. Порядок проведення таких перевірок визначається відповідними нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України.

Параграфом 42 Регламенту Кабінету Міністрів України передбачено, що розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов'язків громадян, а також проектів, які передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, зокрема, організаціям недержавної форми власності.

З пояснювальної записки до проекту постанови вбачається, що проект акта не потребує проведення консультацій з громадськістю (а. с. 78 Том I).

Згідно з параграфом 50 Регламенту Кабінету Міністрів України до проекту акта Кабінету Міністрів України додаються: пояснювальна записка; довідка про погодження проекту акта; протокол узгодження позицій; висновок Мін'юсту; порівняльна таблиця.

До суду першої інстанції відповідачем поданий відповідний пакет документів до проекту акта, що підтверджує факт дотримання відповідачем порядку затвердження Постанови N 79 у відповідності до норм чинного законодавства України.

Разом з тим посилання позивачів щодо дискримінаційності положень Постанови N 79, оскільки вказана постанова встановлює більш суворі вимоги щодо громадян України, місце проживання яких зареєстроване на території АР Крим та/або місця Севастополя, у порівнянні з іншими громадянами України, колегією суддів не приймаються до уваги, зважаючи на наступні обставини справи.

Так, обов'язки в частині необхідності повідомлення переміщеною особою територіальний орган ДМС у 10-денний строк про фактичне місце проживання або про його зміну передбачені чинним законодавством, а саме частиною третьою статті 5 Закону N 1706-VII.

Відповідно до ст. 11 Закону N 1706-VII центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), зокрема, перевіряє внесену до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи інформацію про особу, а у разі виявлення факту повідомлення внутрішньо переміщеною особою неправдивих відомостей та/або подання недійсних або підроблених документів, скоєння злочинів або співучасті у злочинах, виїзду особи на постійне місце проживання за кордон повідомляє протягом одного робочого дня орган, що видав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, про такі факти для прийняття в установленому порядку рішення щодо дії довідки.

Статтею 12 Закону N 1706-VII передбачено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Статтею 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Крім того, з пояснювальної записки до проекту Постанови N 79 вбачається, що у проекті акту відсутні положення, що містять ознаки дискримінації (а. с. 78 Том I).

Також у протоколі узгодження позицій щодо проекту Постанови N 79 чітко зазначено, що надання Державною міграційною службою даних щодо підтвердження фактичного місця проживання внутрішньо переміщених осіб є необхідним елементом процесу наповнення Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції інформацією. Надання саме такої інформації сприятиме запобіганню зловживанням (а. с. 96 Том I).

Аналіз вищенаведеного вказує на те, що затвердження порядку збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи закріплено положеннями чинного законодавства, а тому твердження позивачів щодо обмеження їх конституційних прав у зв'язку із прийняттям Постанови N 79 є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо тверджень відповідачів про не проведення антидискримінаційної експертизи Постанови N 79, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Відповідно до частин другої та третьої статті 8 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" з метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться анти-дискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Обов'язковій анти-дискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 N 61, яким визначено, що цей Порядок визначає процедуру проведення анти-дискримінаційної експертизи проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, інших проектів нормативно-правових актів (проекти актів), що розробляються органами виконавчої влади.

Підсумовуючи викладене, обов'язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти, зокрема, акти Кабінету Міністрів України, розробниками яких є органи виконавчої влади.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, розробником проекту Постанови N 79 є Міністерство соціальної політики України.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" орган представництва здійснює юридичну експертизу всіх законопроектів, а також підзаконних нормативних актів, на які поширюється вимога державної реєстрації, на відповідність Конвенції, за результатами чого готує спеціальний висновок. Нездійснення передбаченої частиною першою цієї статті перевірки або наявність висновку про невідповідність підзаконного акта вимогам Конвенції є підставою для відмови в державній реєстрації відповідного підзаконного акта. Орган представництва забезпечує постійну та з розумною періодичністю перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці Суду, насамперед у сферах, що стосуються діяльності правоохоронних органів, кримінального провадження, позбавлення свободи. За результатами передбаченої у частині третій цієї статті перевірки Орган представництва подає до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до чинних законів та підзаконних актів з метою приведення їх у відповідність з вимогами Конвенції та відповідною практикою Суду. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

На виконання вимог колегії суддів від 18.02.2016 (а. с. 199 Том I), відповідачем 24.02.2016 надано до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів електронного зв'язку документи щодо проведення правової експертизи Постанови N 79 разом з проектом постанови, пояснювальною запискою, порівняльною таблицею, матеріалами погодження (листи із зауваженнями та пропозиціями), довідкою щодо відповідності проекту постанови положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи проекту постанови, текстом проекту постанови в електронному вигляді.

Згідно висновку Міністерства юстиції України про проведення антидискримінаційної експертизи від 16.12.2014 у проекті акта відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність бездіяльності відповідача, яка полягає у не проведенні обов'язкової антидискримінаційної експертизи Постанови N 79.

Посилання позивачів щодо не взяття до уваги висновку про проведення антидискримінаційної експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції", оскільки про цей доказ представник відповідача не повідомляв суд першої інстанції, а тому вважають його підробленим, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки він отриманий судом в офіційному порядку, до того ж на вказаний документ представник відповідача посилається у своїх письмових поясненнях від 24.02.2016 (а. с. 202 - 207 Том I), крім цього відсутні відомості щодо підроблення вказаного висновку.

Колегія суддів також звертає увагу на ті обставини, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.08.2015 р. по справі N 826/5084/15 за позовом ОСОБА_9 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство соціальної політики України про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 N 79, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2015 (Ухвала N 826/5084/15), судом надана оцінка законності оскаржуваної Постанови N 79, за результатами якої у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, колегія суддів вважає, що вищенаведені обставини спростовують доводи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стосовно дискримінації позивачів за ознакою місця проживання.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки при прийнятті Постанови N 79 відповідач діяв у межах та у спосіб наданих йому повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства та не порушив прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, відтак наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2015 року (Постанова N 826/20987/15) - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий, суддя Н. М. Троян

Судді:

В. А. Твердохліб

Н. П. Бужак