ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У М. КИЄВІ

ЛИСТ
17.03.2016 N 2083/К/26-15-13-04-14

Щодо податкової знижки для фізичних осіб,
які не є суб'єктами господарювання

Згідно із пп. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі - ПКУ) податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених ПКУ.

Статтею 166 ПКУ визначено права платника податку на податкову знижку.

Відповідно до п.п.166.1.2 п. 166.1 ст. 166 ПКУ підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року. Згідно п.166.3 ст.166 ПКУ платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, як сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості здобуття середньої професійної або вищої освіти такого платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати. Така сума не може перевищувати розміру доходу, визначеного в абз. першому пп.169.4.1 п.169.4 ст.169 ПКУ (суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень).

Крім того, до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема, квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання) (п.п.166.2.1 п.166.2 ст.166 ПКУ).

Отже, скористатися правом на податкову знижку за навчання дитини може один з батьків, який отримує доходи у вигляді заробітної плати, за умови надання ним відповідних підтверджуючих документів, зокрема, договору про навчання дитини, який укладений між навчальним закладом та дитиною, квитанції про оплату за навчання, довідки про доходи.

При цьому, для використання права на компенсацію вартості навчання непрацюючого члена сім’ї першого ступеня споріднення, один із батьків який працює, може включити до податкової знижки на навчання лише суми коштів, сплата яких фактично підтверджена відповідним розрахунковим документом (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в якому зазначено, що платіж за навчання здійснено безпосередньо особою, яка звертається за податковою знижкою.

Одночасно повідомляємо, що п.45.1 ст.45 ПКУ передбачено, що платник податків - фізична особа зобов’язаний визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Крім того, абз. четвертим ст.3 Закону України "Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року N 1382-IV (далі - Закон N1382), із змінами і доповненнями визначено, що місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів.

Реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Разом з тим, ст.3 Закону N 1382 визначено перелік документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до п.49.1 ст.49 ПКУ податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Отже, враховуючи вищевикладене, платник податків, який відповідно до норм чинного законодавства зобов’язаний (має право) надати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, але на той час проживає не за місцем реєстрації (прописки), а в іншому місці, то він має подати декларацію до контролюючого органу за податковою адресою, тобто за місцем реєстрації згідно з паспортними даними.

Заступник начальника В.С. Варгіч