ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
01.02.2016 р.

Письмове провадження
N 826/18138/15

Про визнання постанови КМУ від 25.03.2015 N 302
незаконною та її скасування

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого, судді - Арсірія Р. О., суддів: Кузьменка В. А., Огурцова О. П., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Державна міграційна служба України, Міністерство внутрішніх справ України, про визнання постанови КМУ від 25.03.2015 N 302 незаконною та її скасування.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1) з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач або КМ України), в якому просив визнати постанову КМ України N 302 від 25.03.2015 року "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" незаконною та скасувати її.

Обґрунтовуючи заявлений адміністративний позов позивач зазначив, що оскаржувана постанова відповідача порушує його права та законні інтереси, оскільки нею затверджений зразок паспорта громадянина України, який не відповідає вимогам Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", бо оформляється українською і англійською (іноземною) мовами. Крім того, на думку позивача, оскільки відповідно до статті 21 зазначеного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України, то оформлення такого паспорта англійською мовою є нерозсудливим.

Відповідач у письмових запереченнях проти позову наголосив на безпідставності і необґрунтованості заявленого адміністративного позову, з підстав відсутності на момент звернення позивача до суду, фактично, порушення будь-якого його права та законності оскаржуваної постанови і відповідності її положенням Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", відтак, просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявленого адміністративного позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.10.2015 року судом задоволено клопотання представника відповідача та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Міністерство внутрішніх справ України (надалі - третя особа 1 або МВС України) та Державну міграційну службу України (надалі - третя особа 2 або ДМС України).

Представник третьої особи 1 подав суду письмові заперечення проти адміністративного позову та просив суд відмовити в його задоволенні у повному обсязі, вважаючи оскаржувану постанову відповідача такою, що відповідає вимогам діючого законодавства України та прийнята у законний спосіб.

Представник третьої особи 2 подав суду письмові пояснення до адміністративного позову, в яких просив суд відмовити позивачу в його задоволенні з підстав необґрунтованості та безпідставності.

Керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неприбуттям у судове засідання представника третьої особи 2, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позиції сторін, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином України, який відповідно до постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.12.2014 року у справі N 814/3006/14 має право отримати паспорт громадянина України оформлений українською мовою в обмін на паспорт громадянина України оформлений українською та російською мовами.

На момент звернення позивача до суду з даним позовом зазначене судове рішення виконано не було, паспорт ЕО473799 (оформлений українською та російською мовами) зданий позивачем до Управління ДМС України в Миколаївській області, яке скерувало його до територіального підрозділу за місцем видачі, паспорт громадянина України оформлений українською мовою позивачем не отриманий.

Згідно доводів позивача, у травні 2015 року він дізнався про оскаржувану постанову КМ України N 302 від 25.03.2015 року "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України", якою, на його думку, затверджено зразок паспорта, що не відповідає вимогам Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", оскільки передбачає оформлення паспорта громадянина України українською і англійською (іноземною) мовами.

Оскільки на даний час позивач не отримав паспорт громадянина України оформлений українською мовою, а його отримання буде здійснюватися відповідно до положень спірної постанови, яка, на його думку є протиправною з наведених вище обставин, він звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом про її скасування.

Дослідивши та надавши оцінку, за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (надалі - Закон).

Відповідно до підпункту а) пункту 1 частини 1 статті 13 Закону, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, зокрема, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, крім іншого, паспорт громадянина України.

Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина (частина 1 статті 4 Закону).

Згідно абзаців 3, 5, 6 частини 1 статті 10 Закону, мовою ведення Реєстру є українська мова.

Внесення до Реєстру та до документів імені особи, місця народження, проживання чи місця перебування особи здійснюється українською мовою та латинськими літерами відповідно до правил транслітерації. На письмове прохання іноземця або особи без громадянства внесення імені латинськими літерами може бути виконано відповідно до його написання у документах, виданих компетентними органами влади іноземної держави. Відображення імені іноземців та осіб без громадянства українською мовою здійснюється у зворотному порядку.

Найменування полів для внесення інформації про особу та реквізитів у зоні візуальної перевірки документів заповнюються українською та англійською мовами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно положень частини 1, 2 статті 15 Закону, бланки документів, які використовуються для в'їзду/виїзду з території України, виготовляються відповідно до вимог Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО), державних (національних) та міжнародних стандартів і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.

Бланки документів, визначених цим Законом і які не використовуються для в'їзду/виїзду з України, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.

Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням уповноваженого органу та інших уповноважених суб'єктів.

Особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа, гарантується право на відмову від отримання такого документа або від внесення інформації до безконтактного електронного носія. Таке право реалізується шляхом подання заяви до відповідного центрального органу виконавчої влади про відмову від отримання документа, що містить безконтактний електронний носій, або від внесення інформації до такого носія. У цьому випадку особі у порядку та строки, встановлені Кабінетом Міністрів України, видається відповідний документ, що не містить безконтактного електронного носія, чи задовольняється заява про відмову від внесення інформації до такого носія (абзац 2 частини 1 статті 16 Закону).

Відповідно до статті 17 Закону документи оформляються українською мовою.

У визначених цим Законом випадках друкована інформація в документах наводиться також іноземними мовами.

У визначених Кабінетом Міністрів України випадках друкована інформація про особу у документах може наводитися через скісну риску латинськими літерами.

Згідно статті 21 Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України.

Кожен громадянин України незалежно від віку зобов'язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному цим Законом.

Паспорт громадянина України оформляється всім особам, починаючи від народження та незалежно від віку, на кожні 10 років.

Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до статті 15 Закону, відповідачем була прийнята спірна постанова N 302 від 25.03.2015 року, якою, крім іншого, затверджено зразок бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України (надалі - Порядок).

Згідно пункту 2 спірної постанови, оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.92 року N 2503-XI, запроваджено з 01.01.2016 року.

Зазначена постанова, за результатами правової експертизи, отримала позитивний висновок Міністерства юстиції України.

Згідно пункту 10 технічного опису бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, найменування полів для внесення інформації про особу та реквізити у зоні візуальної перевірки паспорта зазначаються українською та англійською мовами.

Відповідно до пункту 55, 56 Порядку, у паспорті складові імені "прізвище" та "власне ім'я", а також місце народження особи зазначаються українською мовою та латинськими літерами відповідно до правил транслітерації. Складова імені "по батькові" зазначається українською мовою.

Якщо прізвище або по батькові не є складовими імені, відповідні поля не заповнюються.

Найменування полів для внесення інформації про особу та реквізитів у зоні візуальної перевірки паспорта зазначаються українською та англійською мовами.

Таким чином, виходячи з наведеного, українською та англійської мовою зазначаються лише найменування полів для внесення інформації про особу та реквізити у зоні візуальної перевірки паспорта, а внесення до документів імені особи, місця народження, проживання чи місця перебування особи (саме інформації про особу) здійснюється українською мовою та латинськими літерами відповідно до правил транслітерації.

Отже, позивачем помилково сприйнята спірна постанова щодо внесення до паспорта громадянина України інформації про особу англійською мовою.

Крім того, судом, з огляду на наведене в сукупності, не вбачається невідповідності спірної постанови положенням Закону, на які вказує позивач, навпаки, вона дублює його положення.

Окрім наведеного, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 - 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, проте, ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Саме необхідністю захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень і визначено завдання адміністративного судочинства.

При цьому, гарантоване Конституцією України (стаття 55) та закріплене Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 6) право на судовий захист, фактично, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси позивача.

В той же час, в результаті розгляду даної справи, судом не встановлено, які саме права та законні інтереси позивача порушені спірною постановою, з огляду на те, що паспорт громадянина України відповідно до спірної постанови він не отримував, отже навіть не може надавати оцінку інформації, яка буде у ньому міститися відносно нього (її обсяг, мова заповнення тощо).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, враховуючи відсутність порушених прав та законних інтересів позивача спірною постановою відповідача, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У свою чергу відповідачем належним чином виконаний обов'язок щодо доказування правомірності прийнятої ним спірної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства, та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий, суддя Р. О. Арсірій

Судді:

В. А. Кузьменко

О. П. Огурцов