ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
17.11.2014 N 826/15540/14

Про визнання незаконним та скасування
рішення відповідача в частині

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Данилишина В. М., при секретарі судових засідань - Приходько О. В. (за участю представників позивача та відповідача) розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадської організації "Громадянський Правозахист" до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення відповідача в частині.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 17 листопада 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 09 жовтня 2014 року надійшов позов громадської організації "Громадянський Правозахист" (далі - позивач) до Київської міської ради (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування п. 4 додатка N 2 рішення відповідача від 04 вересня 2014 року N 62/62 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року N 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" та деяких рішень Київської міської ради" (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що п. 4 додатка N 2 оскаржуваного рішення підлягає скасуванню, оскільки Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (далі - Закон) серед заборонених місць продажу відсутня 200 метрова зона від шкіл та дитячих садочків. Вказаний пункт порушує антимонопольне законодавство.

Ухвалою суду від 14 жовтня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

До суду 29 жовтня 2014 року через канцелярію від представника позивача надійшла письмова заява про доповнення підстав позову і уточнення позовних вимог, яку судом, згідно з ч. 1 ст. 137 КАС України, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування під час прийняття у справі судового рішення по суті.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2014 року відповідача зобов'язано у строк до 10 листопада 2014 року включно опублікувати оголошення про відкриття провадження у справі у виданні, в якому оскаржуване рішення було або мало бути офіційно оприлюднене, що представником відповідача і зроблено шляхом надання у судовому засіданні 17 листопада 2014 року відповідного письмового доказу.

У ході судового розгляду справи представники позивача позов, з урахуванням заяви про доповнення підстав позову і уточнення позовних вимог, підтримали та просили задовольнити його повністю.

Представники відповідача не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування у судовому засіданні 30 жовтня 2014 року.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив:

Відповідачем 04 вересня 2014 року прийнято оскаржуване рішення, відповідно до яким, зокрема, доручено департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), згідно з додатком N 2, демонтувати тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, що розміщуються з порушенням вимог будівельних, санітарно-гігієнічних норм, а також існуючих містобудівних обмежень, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання територій, охорони історико-культурної спадщини, земельно-господарського устрою.

Відповідно до п. 4 додатка N 2 до оскаржуваного рішення демонтажу підлягають тимчасові споруди, розташовані ближче ніж за 100 метрів від шкіл та дитячих садочків (у разі продажу тютюнових та алкогольних напоїв - ближче ніж за 200 метрів).

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів, а також аналізу наступних норм та обставин.

Так, норми Закону визначають основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України.

У ході судового розгляду справи представники позивача пояснили, що до позивача звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) із заявою про те, що він займається підприємницькою діяльністю та експлуатує тимчасову споруду, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, у 120 метрів від школи. У зв'язку з тим, що п. 4 додатку N 2 оскаржуваного рішення порушено права ФОП ОСОБА_2, він просив позивача захистити його право на здійснення підприємницької діяльності.

Представники позивача стверджували, що нормами Закону не передбачено заборони торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами у 200 метровій зоні від шкіл та дитячих садочків. Встановленням зазначених обмежень порушено права суб'єктів господарювання на здійснення ліцензійних видів діяльності у місцях, на які отримано ліцензії.

У матеріалах справи містяться копії: паспорту N 0460К10Д.С03 на тимчасове розміщення кіоску з продажу товарів народного вжитку за адресою: АДРЕСА_1; договору оренди від 14 червня 2013 року N 14-06-2013/21, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд", як орендодавцем, та ФОП ОСОБА_2, як орендарем, за умовами якого орендодавець передав у тимчасове користування за плату павільйон (нежитлове приміщення, загальною торговою площею 20,0 м), розташований за адресою: АДРЕСА_1; довідки про функціональне призначення тимчасової споруди; ліцензії серії НОМЕР_1 на право ФОП ОСОБА_2 на роздрібну торгівлю тютюновими виробами (термін дії до 23 листопада 2014 року); ліцензії серії НОМЕР_2 на право ФОП ОСОБА_2 на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (строк дії до 23 листопада 2014 року).

Згідно зі ст. 1 Закону ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Положеннями ст. 15-3 Закону встановлено обмеження щодо продажу пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів.

Зокрема, відповідно до ст. 15-3 Закону забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів: особами, які не досягли 18 років; у приміщеннях та на території навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, крім ресторанів, що знаходяться на території санаторіїв; у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, що здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також у відповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій; у закритих спортивних спорудах (крім пива у пластиковій тарі); з торгових автоматів; на полицях самообслуговування (крім тютюнових виробів у блоках та алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових, пива); поштучно (для тютюнових виробів, крім сигар); у споживчих упаковках, що містять менш як 20 сигарет; з рук; у невизначених для цього місцях торгівлі.

Забороняється продаж товарів дитячого асортименту, що імітують тютюнові вироби.

На час проведення масових заходів сільські, селищні та міські ради в межах відповідної адміністративної території можуть заборонити або обмежити продаж пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та куріння тютюнових виробів.

Продавець пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових або тютюнових виробів зобов'язаний отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні напої, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, паспорт або інші документи, які підтверджують вік такого покупця, якщо у продавця виникли сумніви щодо досягнення покупцем 18-річного віку.

У разі відмови покупця надати такий документ продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових або тютюнових виробів такій особі забороняється.

Продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, суб'єктів господарювання з універсальним асортиментом товарів.

Продаж вин столових здійснюється без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням книжок та книг обліку розрахункових операцій.

Продаж вин з доданням спирту (виноматеріалів оброблених) виноградних власного виробництва ординарних та марочних на розлив з тари місткістю від 50 до 600 л дозволяється суб'єктам господарювання первинного та змішаного виноробства виключно за місцем розташування таких суб'єктів господарювання у межах адміністративно-територіальних одиниць (міст, селищ, сіл) із сплатою акцизного податку у розмірі, встановленому Податковим кодексом України, якщо у ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями про це є відповідний запис органу, що видав таку ліцензію. Річні обсяги продажу вин (виноматеріалів оброблених) на розлив такими суб'єктами господарювання не можуть перевищувати 20 відсотків від річного обсягу вироблених виноматеріалів.

З урахуванням вище викладених норм суд зазначає, що серед заборонених місць продажу відсутня 200 метрова зона від шкіл та дитячих садочків.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб'єктів господарювання в інших формах; пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців; будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов; надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами; дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Крім того, у ході судового розгляду справи представники позивача стверджували, що п. 4 додатка N 2 оскаржуваного рішення ставить у привілейоване становище підприємців, які здійснюють діяльність в об'єктах капітальної забудови, а також створює несприятливі та дискримінаційні умови для підприємців, які здійснюють діяльність шляхом експлуатації тимчасових споруд.

Відповідно до ч. 1 ст. 19, ч. 3 ст. 18 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання.

Відповідно до ч. 4 ст. 23, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 43 ГК України незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається: заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції; примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об'єднання; прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку; встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший; надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару; обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів; встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та обставин вбачається обґрунтованість заявлених позивачем вимог та, як наслідок, наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч. ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов громадської організації "Громадянський Правозахист" до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення відповідача в частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ними судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 86, 122, 158 - 163, 167, 171 КАС України, суд постановив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати пункт 4 додатка N 2 рішення Київської міської ради від 04 вересня 2014 року N 62/62 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року N 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" та деяких рішень Київської міської ради".

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст. ст. 185, 186 КАС України постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: В. М. Данилишин