КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
20.01.2016 р.

Справа N 826/12316/15

Про визнання незаконною та нечинною постанови N 367 від 04.06.2015

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Гром Л. М.; суддів - Бєлової Л. В., Міщука М. С., при секретарі судового засідання - Мотилю В. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року (Постанова N 826/12316/15) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною постанови N 367 від 04.06.2015 в частині, встановив:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року (Постанова N 826/12316/15) в задоволенні про визнання незаконною та нечинною постанови N 367 від 04.06.2015 в частині позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивачі звернулися до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просять ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.06.2015 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 367 від 04.06.2015 р. "Про затвердження Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї", згідно якої вказаний Порядок затверджено відповідно до пп. 1 і 4 пункту 12.6 ст. 12 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" та аб. 2 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Позивачі вважають, що оскаржувані положення Порядку суперечать ст. 19, 26, 33 Конституції України, ст. 2 протоколу N 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", згідно яких передбачено, що обмеження свободи пересування можливе лише на підставі закону.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно ст. 2 протоколу N 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: 1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

3. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Вказаними положеннями Конвенції передбачено можливість запровадження обмежень вільного пересування на території держави виключно законами, якщо це є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також Конвенція передбачає можливість встановлення законами певних обмежень у певних місцевостях.

Відповідні обмеження передбачені Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а саме:

громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом (ст. 2);

свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено, зокрема, у прикордонній смузі; на тимчасово окупованих територіях.

Відповідно до ст. 12 вказаного Закону свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Відповідно, свобода пересування обмежена на тимчасово окупованій території як для громадян України, так і для іноземців та осіб без громадянства спеціальними Законами України, що відповідає ст. 2 протоколу N 4 Конвенції.

Такими спеціальними законами України є "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України".

Згідно ст. 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду-виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

В'їзд іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї допускаються лише за спеціальним дозволом через контрольні пункти в'їзду-виїзду.

Порядок в'їзду іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, вказаним спеціальним Законом передбачено такі обмеження в'їзду на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї для громадян України - перетин через кордону контрольні пункти та пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України; для іноземців та осіб без громадянства - перетин кордону через контрольні пункти та наявність спеціального дозволу.

Відповідно до п. п. 1 і 4 п. 12.6 ст. 12 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" під час тимчасової окупації фізична особа може перетнути адміністративний кордон ВЕЗ "Крим" з урахуванням того, що: 1) порядок перетину фізичними особами адміністративного кордону ВЕЗ "Крим" встановлюється з урахуванням Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; 4) на адміністративному кордоні ВЕЗ "Крим" запроваджується тимчасовий прикордонний контроль.

Оскаржуваний Порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду ухвалено Кабінетом Міністрів України на виконання двох вказаних спеціальних законів України, про що зазначено в преамбулі постанови Кабінету Міністрів України N 367 від 04.06.2015 р.

При цьому поширення дії Порядку не лише на іноземців та осіб без громадянства, а й на громадян України не є порушенням ст. 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", оскільки двома вказаними спеціальними Законами України передбачено обмеження права пересування не лише іноземців та осіб без громадянства, а й громадян України.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необґрунтованості позовних вимог в частині визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 367 від 04.06.2015 р. "Про затвердження Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї" в частині п. 1 - цей Порядок поширюється на громадян України відповідно до Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України".

Оскаржуваний п. 3 Порядку, як в первісній редакції, так і в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. N 722, встановлює обмеження в'їзду на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї для громадян України - за умови пред'явлення будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України "Про громадянство України" або статтею 2 Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України", а громадян України, що не досягли 16-річного віку, - з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 р. N 57 (ЗП України, 1995 р., N 4, ст. 92).

Вказане положення не містить додаткових обмежень у порівнянні зі ст. 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" - громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду-виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а лише деталізує вказане законодавче обмеження свободи пересування з посиланням на конкретну законодавчу базу, яка визначає документи, що підтверджують громадянство України.

Крім того, п. п. 38, 39 Порядку містять підстави для відмови у в'їзді на тимчасово окуповану територію України та у виїзді з тимчасово окупованої території України, що визначаються уповноваженими особами підрозділу охорони державного кордону. Тобто, запровадження вказаних положень пов'язане з обмеженнями у пересуванні у зв'язку з запровадженням тимчасового прикордонного контролю згідно пп. 4 п. 12.6 ст. 12 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України", що також відповідає ст. 12 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Запровадження тимчасового прикордонного контролю означає вжиття державою заходів прикордонного контролю, передбачених чинним законодавством.

Згідно змісту п. 38, 39 Порядку обмеження, передбачені пп. 1, 2 та 7 п. 38 та пп. 5 п. 39 Порядку стосуються громадян України, тоді як інші підстави п. п. 38, 39 Порядку стосуються іноземців та осіб без громадянства.

Зміст пп. 1, 2 та 7 п. 38 та пп. 5 п. 39 Порядку (особа подала підроблений чи зіпсований документ, а також якщо її документи недійсні чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі; у базах даних Держприкордонслужби є інформація про заборону особі виїзду з України; особа порушила умови та порядок проходження контролю під час в'їзду на тимчасово окуповану територію України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних розпоряджень чи вимог уповноважених службових осіб контрольних органів і служб, що здійснюють державний контроль у контрольних пунктах) свідчить про те, що вказані обмеження відповідають Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", а також Правилам перетинання державного кордону громадянами України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 р. N 57, прийнятим на виконання вказаного Закону.

Що стосується іноземців та осіб без громадянства, то передбачені підстави для обмеження пересування у п. п. 38, 39 Порядку відповідають змісту ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Відтак, суд першої інстанції вірно встановив, що посилання позивачів на запровадження оскаржуваним Порядком додаткових обмежень пересування, не передбачених Законами України, не відповідає дійсності, оскільки оскаржуваний Порядок містить обмеження свободи пресування громадян України, іноземців та осіб без громадянства, передбачені зазначеними вище Законами України.

За таких обставин, судова колегія також вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

В свою чергу, доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, не підлягають задоволенню.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року (Постанова N 826/12316/15) - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Ухвала складена у повному обсязі 20.01.2016 р.

Головуючий, суддя Л. М. Гром

Судді:

Л. В. Бєлова

М. С. Міщук