ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
18.12.2015 р. N 826/17110/14

Про зобов'язання вчинити дії

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Келеберди В. І., суддів - Данилишин В. М., Качура І. А. розглянув у письмовому провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прем'єр-міністра України Я. А. П., Кабінету Міністрів України, третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про зобов'язання вчинити дії. Обставини справи:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач-1), Прем'єр-міністра України Я. А. П. (надалі - відповідач-2 або Прем'єр-міністр України), в якому просить:

- визнати дії Прем'єр-міністра України Я. А. П. по внесенню змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України N 869 від 01.06.2011 року, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 532 від 01.10.2014 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869", до пункту постанови Кабінету Міністрів України N 869 від 01.06.2011 року нового абзацу після абзацу 11, протиправними;

- визнати такими, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили і нечинними з моменту прийняття п. 2 ч. 2 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України N 869 від 01.06.2011 року, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 532 від 01.10.2014 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869";

- визнати незаконним та нечинним з моменту прийняття п. 2 ч. 2 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України N 869 від 01.06.2011 року, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 532 від 01.10.2014 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року N 869".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваною постановою N 532 від 01.10.2014 року до постанови Кабінету Міністрів України N 869 від 01.06.2011 року внесено зміни, які не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, а саме приписам ч. 3 ст. 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва (Постанова N 826/17110/14), яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015 у справі N 826/17110/14 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, прем'єр-міністра України Я. А. П., третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними дій, визнання нечинною постанови від 01.10.2014 N 532.

Проте ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2015 (Ухвала N 826/17110/14, К/800/22347/15), вказані вище постанову (Постанова N 826/17110/14) та ухвалу скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 27.10.2015 справу прийнято до провадження та призначено до вирішення в судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач наполягав на задоволення позову, представники відповідача та третьої особи заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив:

Підпунктом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 N 532, пункт 61 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 N 869 (далі - Постанова N 869), доповнено новим абзацом такого змісту: "витрати на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, що визначаються відповідно до розрахунку на один квартирний засіб обліку теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, до загальної вартості послуг".

Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, є Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року N 1875-IV (надалі - Закон N 1875).

Відповідно до положень ст. 8 Закону N 1875 стандарти, нормативи, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону N 1875 залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Частиною 1 ст. 31 Закону N 1875 встановлено, що порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

Приписами ст. 113 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в процесі своєї діяльності забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (ч. 3 ст. 116 Конституції України).

Згідно ч. 1 ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України (ч. 5 ст. 49 Закону N 794). Отже, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо визначення порядку формування тарифів на житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи, на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території.

Статтею 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, власні (самоврядні) повноваження, серед яких зазначено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Згідно із пунктом 37 частини першої статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб'єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств.

Відповідно до частини третьої статті 28 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" порядок подання фізичними особами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, - власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Порядок подання фізичними особами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, - власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) зазначених засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання (ч. 3 ст. 28 Закону N 113).

Розглядаючи оскаржувану норму в розрізі частини 3 статті 28 Закону "Про метрологію", слід зазначити, що проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту засобів вимірювальної техніки, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки здійснюється за рахунок виконавця зазначених послуг, а витрати понесені виконавцем включаються у тариф на послуги та сплачуються споживачем щомісячно.

Таким чином, виходячи із меж позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова прийнята у спосіб передбачений законодавством України, відповідає нормам чинного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 6 частини першої статті 3 КАС України установлено, що адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

За змістом статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною. В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Так, відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Отже, захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права та інтереси осіб, а задоволенню ті позовні вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Позивачем не надано суду належних доказів, що позивач є власником (користувачем) вимірювальної техніки, яких стосуються оспорювані у справі зміни, внесені підпунктом 2 пункту 2 постанови N 532, а відтак, виходячи з наявних матеріалів справи, оскаржувана постанова не впливає безпосередньо на права та інтереси позивача та не створює для нього додаткових обов'язків.

Підсумовуючи викладене, оскільки оскаржувана постанова прийнята у спосіб передбачений законодавством України, відповідає нормам чинного законодавства, враховуючи, що позивачем не надано суду доказів, що оскаржувана постанова порушує безпосередньо його права та інтереси, отже позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.

При цьому суд бере до уваги те, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність оскаржуваних розпоряджень, які були ним прийняті у спосіб, на підставах та у межах, визначених нормами чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 69, 70, 71, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд постановив:

Відмовити в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя В. І. Келеберда

Судді:

В. М. Данилишин

І. А. Качур