КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
16.12.2015 р.

Справа N 826/10368/15

Про визнання незаконним та скасування порядку в частині

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В., суддів - Бистрик Г. М., Межевича М. В. (за участю секретаря - Генчмазлумо І. С.), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року (Постанова N 826/10368/15) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування порядку в частині, встановила:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати невідповідним частині 1 статті 28 Закону України N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (незаконним), дискримінаційним та скасувати пункт 6 Порядку надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 722 від 24.12.2014 "Деякі питання надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяжень".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року (Постанова N 826/10368/15) в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням представник третьої особи ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України без фіксації судового процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 статі 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно пункту 6 Порядку N 722 за надання користувачам інформації з Державного реєстру прав у вигляді витягу чи інформаційної довідки справляється плата у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року N 1204 "Про затвердження розміру і порядок використання плати за внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надання інформації із зазначеного реєстру" (Офіційний вісник України, 2013 року, N 1, ст. 13).

Позивач вважає, що оскаржуваний акт в частині справляння плати за надання інформації з Державного реєстру прав у вигляді витягу чи інформаційної довідки суперечить положенням статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки вказана інформація стає відкритою і загальнодоступною лише за певної умови: після справлення встановленої плати. Сам факт справляння такої плати свідчить про те, що інформація не є відкритою і загальнодоступною, а насправді є обмеженою, тобто платною.

Згідно доводів позивача, щоб отримати інформаційну довідку потрібно сплатити 17 грн. (з комісією банку 20 грн.), а тому такі обмеження є порушенням його законних прав та інтересів на отримання інформації, гарантованих статтею 34 Конституції України, статті 302 Цивільного кодексу України та частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Враховуючи зазначене, позивач вважає, що пункт 6 Порядку N 722 є дискримінаційним у розумінні Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та порушує його право на отримання безоплатної інформації, а тому останній звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, так як встановлення плати за реалізацію права фізичних осіб на отримання інформації з Державного реєстру прав на інформацію, яка передбачена пунктом 6 Порядку N 722 не вважається дискримінацією.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для фізичних та юридичних осіб інформація з Державного реєстру прав надається виключно за об'єктом нерухомого майна в електронній формі через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав, чи в паперовій формі шляхом подання заяви особисто або пересилання поштового відправлення органам державної реєстрації прав та нотаріусам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано звертає увагу на ту обставину, що зазначені норми визначають, що кожен має право вільно збирати інформацію, проте зазначені норми не містять приписів щодо безоплатності надання фізичним особам такої інформації.

Разом з тим право на інформацію як особисте немайнове право фізичної особи включає в себе можливість вільного, та необхідного для реалізації нею своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій: збирання інформації, тобто надану законом можливість набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації фізичними особами.

Окрім того, частина друга статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" чітко визначає, що інформація з реєстру надається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а це відповідно у Порядку N 722, згідно якого за надання користувачам інформації з Державного реєстру прав у вигляді витягу чи інформаційної довідки справляється плата у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року N 1204 "Про затвердження розміру і порядок використання плати за внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надання інформації із зазначеного реєстру".

Згідно пункту 1 частини першої постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року N 1204 "Про затвердження розміру і порядок використання плати за внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надання інформації із зазначеного реєстру" розмір плати за надання інформації з Реєстру в електронній формі через офіційний веб-сайт Державної реєстраційної служби - 17 гривень.

Доводи відповідача, що пункт 6 Порядку N 722 є дискримінаційним у розумінні Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов'язковим урахуванням принципу недискримінації.

З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів.

Порядком проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 N 61, визначено процедуру проведення антидискримінаційної експертизи проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, інших проектів нормативно-правових актів, що розробляються органами виконавчої влади.

У відповідності до приписів вказаних норм Міністерством юстиції України проведена антидискримінаційна експертиза. Згідно пункту 6-1 пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання відкриття інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяжень" положення проекту постанови не містять ознак дискримінації.

Крім того, згідно частини третьої статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що заборона дискримінації гарантується Європейською конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, відповідно до ст. 14 якої "користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою".

Протокол N 12 до Конвенції, ратифікований Україною 09 лютого 2006 року, розширює сферу дії заборони дискримінації на будь-яке право, що гарантується національним законодавством, навіть якщо таке право не передбачене Конвенцією. Статтею 1 цього Протоколу передбачено, що "здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою".

При цьому слід зазначити, що дискримінація - це рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина.

Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлення зазначеної плати за реалізацію права фізичних осіб на отримання інформації з Державного реєстру прав на інформацію, яка передбачена пунктом 6 Порядку N 722 не вважається дискримінацією, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 8 - 11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року (Постанова N 826/10368/15) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя Г. В. Земляна

Судді:

А. М. Бистрик

М. В. Межевич