КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
16.12.2015 р.

Справа N 826/5084/15

Про визнання незаконною та скасування постанови
Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 N 79

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді - Собківа Я. М., суддів: Борисюк Л. П., Петрика І. Й., при секретарі - Присяжній Д. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року (Постанова N 826/5084/15) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство соціальної політики України, про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 N 79, встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство соціальної політики України, в якому просила визнати незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції".

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року (Постанова N 826/5084/15) в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити вимоги даного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" внесено зміни до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року N 509, а саме доповнено Порядок пунктом 7-1 такого змісту:

"71. Уповноважений орган щодня формує та направляє в електронній формі відповідному територіальному підрозділу ДМС перелік осіб, яким видана довідка.

Під час видачі довідки посадова особа уповноваженого органу інформує особу, яка переміщується, про обов'язок повідомити протягом 10 днів відповідному територіальному підрозділу ДМС про фактичне місце проживання, а також про зміну фактичного місця проживання або повернення до покинутого місця проживання.

Територіальний підрозділ ДМС у триденний строк після повідомлення особою, яка переміщується, про фактичне місце проживання проводить перевірку наведених у довідці відповідних відомостей, проставляє у разі підтвердження таких відомостей на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, та щодня подає в електронній формі уповноваженому органові відповідну інформацію.

Довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки.

Уповноважений орган вносить інформацію територіального підрозділу ДМС до Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та у разі наявності підстав приймає рішення про зняття з обліку осіб, які переміщуються.

Територіальний підрозділ ДМС із залученням працівників територіальних органів і підрозділів МВС, представників інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, здійснює щомісяця вибіркову перевірку наведених у довідках відомостей про фактичне місце проживання осіб, які переміщуються (не менш як 10 відсотків загальної кількості таких осіб), та у разі не підтвердження зазначених відомостей в одноденний строк повідомляє про це уповноваженому органу для прийняття рішення щодо зняття з обліку осіб, які переміщуються.

Підставою для відновлення на обліку таких осіб є наявність інформації територіального підрозділу ДМС про підтвердження їх фактичного місця проживання".

Також оскаржуваною постановою встановлено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад формують і направляють в електронній формі відповідним територіальним підрозділам Державної міграційної служби переліки осіб, яким довідка про взяття на облік особи, що переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, видана до набрання чинності цією постановою; територіальні підрозділи Державної міграційної служби: проводять у двомісячний строк із залученням працівників територіальних органів і підрозділів Міністерства внутрішніх справ, представників інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, перевірку наведених у направлених їм переліках відомостей про фактичне місце проживання осіб та у разі підтвердження таких відомостей проставляють на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці. У разі коли під час відвідування місця проживання відповідна особа відсутня, представник територіального підрозділу Державної міграційної служби залишає їй повідомлення про необхідність у 10-денний строк звернутися до такого підрозділу; подають за результатами проведення перевірки у місячний строк в електронній формі уповноваженим органам інформацію щодо підтвердження відомостей про фактичне місце проживання відповідних осіб, а також проставлення відмітки про реєстрацію місця їх проживання; уповноважені органи вносять зазначену інформацію до Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та у разі наявності підстав приймають рішення про зняття з обліку таких осіб.

Позивач ОСОБА_2 вважаючи, що зазначені норми оскаржуваної постанови носять дискримінаційний характер по відношенню до неї як до особи, яку переміщено з тимчасово окупованої території України (району проведення антитерористичної операції), що підтверджується довідкою від 09 грудня 2014 року N 3006002858, а також порушують її права та суперечать положенням Конституції України, нормам міжнародного права, Законам України "Про забезпеченням прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем з дотриманням процедур, передбачених Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року N 950, розроблена на виконання Закону України "Про забезпеченням прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та відповідає Конституції України і іншим нормативно-правовим актам.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 113, статтею 116 Конституції України та статтею 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" () визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Згідно статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Відповідно до частин 2, 3 статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до частини 1, 2, 3 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) видається структурним підрозділом місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення в день подання заяви, підписується та засвідчується уповноваженою посадовою особою цього структурного підрозділу без сплати будь-яких платежів та зборів, включаючи як першу видачу такої довідки, так і в разі повторної її видачі у випадку втрати, пошкодження або з метою продовження її дії (ч. 8 даної статті).

Згідно із частинами 9, 10 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", з метою належної організації роботи з внутрішньо переміщеними особами та здійснення перевірки наданої інформації структурні підрозділи місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення взаємодіють в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з центральними та місцевими органами виконавчої влади з урахуванням вимог Закону України "Про захист персональних даних". Порядок збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки та форма її зразка затверджуються Кабінетом Міністрів України. До довідки вноситься така інформація: номер довідки, дата її видачі та назва органу, що її видав; прізвище, ім'я, по батькові заявника; дата та місце народження заявника; стать заявника; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання заявника.

Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб створюється з метою обліку внутрішньо переміщених осіб (ч. 13 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб").

Згідно статті 5 вищевказаного Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, в якій зазначається: адреса фактичного проживання, за якою внутрішньо переміщеній особі може бути вручено офіційну кореспонденцію (місце фактичного проживання); або адреса структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення; або адреса територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції). При цьому відмітка про реєстрацію місця проживання внутрішньо переміщеної особи не вноситься до її паспортного документа. У випадку зміни фактичного місця проживання внутрішньо переміщена особа повідомляє про це у найближчий територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), протягом 10 днів. Уповноважена особа територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), вносить відомості про фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Реєстрація або перереєстрація місця проживання внутрішньо переміщеної особи здійснюється територіальними підрозділами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), є безкоштовною та не передбачає сплати суми державного мита, інших платежів та зборів. Органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування України, їх посадові та службові особи, підприємства, установи та організації будь-яких організаційно-правових форм чи відносин власності для забезпечення реєстрації та надання місця проживання внутрішньо переміщеної особи, крім паспортного документа, не вправі вимагати довідки або будь-які інші документи, що мають видаватися на території, яку внутрішньо переміщена особа покинула. У разі необхідності перевірки окремих відомостей про особу органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування України, їх посадові та службові особи мають право безоплатно користуватися відомостями відповідних державних реєстрів (у тому числі - з Державного реєстру виборців), а у разі обробки персональних даних про таких осіб після отримання від них заяв про згоду на доступ та обробку персональних даних відповідно до положень Закону України "Про захист персональних даних".

Отже, вищенаведеними правовими нормами чітко передбачено порядок збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та визначено зразок, якому вона повинна відповідати, а також визначено порядок взаємодії компетентних органів для здійснення перевірки наданої інформації.

Слід також зазначити, що у разі зміни переміщеною особою фактичного місця проживання, така особа, в силу приписів частини 3 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", протягом 10 днів повинна повідомити про це найближчий територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції).

Тобто законодавцем прямо визначено обов'язок вільно переміщеної особи повідомляти протягом 10 днів компетентний орган про зміну її фактичного місця проживання.

Таким чином, положення постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" стосуються саме порядку взаємодії компетентних органів для здійснення перевірки наданої інформації та порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та відповідних дій компетентних органів.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), зокрема, перевіряє внесену до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи інформацію про особу, а у разі виявлення факту повідомлення внутрішньо переміщеною особою неправдивих відомостей та/або подання недійсних або підроблених документів, скоєння злочинів або співучасті у злочинах, виїзду особи на постійне місце проживання за кордон, повідомляє протягом одного робочого дня орган, що видав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, про такі факти для прийняття в установленому порядку рішення щодо дії довідки.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначення інших процедурних питань його діяльності, визначено Регламентом Кабінету Міністрів України.

Відповідно до § 29 Глави 1 Розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов. Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань, зокрема, затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання.

Відповідно до пункту 1 § 32 Регламенту Кабінету Міністрів України проекти актів Кабінету Міністрів України готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Згідно § 33 Регламенту Кабінету Міністрів України головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів України є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів України. Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів України є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції. Проект акта Кабінету Міністрів України підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пояснювальної записки до проекту оскаржуваної постанови та довідки про погодження оскаржуваного проекту, зазначений проект розроблено Міністерством соціальної політики України та погоджено без зауважень Міністерством фінансів України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України, Державною службою України з надзвичайних ситуацій. До проекту акта внесено зауваження (пропозиції) Міністерством внутрішніх справ України, які враховано. Міністерством юстиції України та Державною міграційною службою України внесено зауваження (пропозиції), які враховано частково, а саме, Мін'юст України зазначив, що абзацом восьмим проекту визначено механізм перевірки територіальними підрозділами Державної міграційної служби адреси фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

Між тим, не було враховано зауваження (пропозиція) Державної міграційної служби України, в якому зазначено, що в проекті акта покладено повноваження на територіальні підрозділи ДМС із залученням місцевих підрозділів МВС щомісяця здійснювати вибіркові перевірки не менше 10 відсотків від загальної кількості осіб, які переміщуються, на відповідність факту їх проживання.

Відповідно до вимог Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", у випадку зміни фактичного місця проживання саме внутрішньо переміщена особа повідомляє про це найближчий територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції. При цьому покладення на внутрішньо переміщених осіб обов'язку повідомляти територіальні органи ДМС про зміну свого фактичного місця проживання жодним чином не звільняє ці органи від відповідальності щодо контролю за виконанням такого обов'язку внутрішньо переміщеними особами. Крім того, здійснення такого контролю є вкрай необхідним через ризик можливих зловживань з боку внутрішньо переміщених осіб та спроб отримання матеріальної допомоги від держави тими особами, які не мають такого права згідно з чинним законодавством України.

Згідно § 50 Регламенту Кабінету Міністрів України до проекту акта Кабінету Міністрів України додаються: пояснювальна записка; довідка про погодження проекту акта; протокол узгодження позицій; висновок Мін'юсту; порівняльна таблиця.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в матеріалах справи наявні всі вище перелічені документи із відповідним їх оформленням, а тому відповідачем було дотримано визначеного законом порядку затвердження оскаржуваної постанови.

Твердження позивача щодо неправомірності (дискримінаційності) положень оскаржуваної постанови в частині необхідності повідомлення переміщеною особою територіальний орган ДМС у 10-денний строк про фактичне місце проживання або про його зміну, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки зазначені обов'язки передбачені чинним законодавством, а саме частиною 3 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Законом також встановлено обов'язок ДМС перевіряти внесену до довідки інформацію, а саме: згідно зі статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності посилання позивача на неправомірність скасування довідки з підстав незнаходження переміщеної особи за фактичним місцем проживанням, оскільки Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" як підставою для скасування довідки визначено не тільки подання заяви із завідомо неправдивими відомостями для отримання довідки, а й повернення до покинутого місця постійного проживання або виїзду зазначеної особи на постійне місце проживання за кордон. Оскаржуваною постановою передбачено підставою для відновлення на обліку осіб, яким скасовано довідку, наявність інформації територіального підрозділу ДМС про підтвердження їх фактичного місця проживання, а отже у випадку помилкового (неправомірного) скасування довідки, особа може відновити її.

Положення оскаржуваної постанови не можуть бути застосовані у випадку зняття з обліку осіб, які вільно переміщуються за відсутності підстав, визначених законодавством, тобто у випадку, якщо особа відносно якої проводилося встановлення фактичного місцезнаходження самостійно не звернеться до компетентного органу із заявою щодо отримання довідки, що підтверджує місцеперебування такої особи.

Таким чином, аналіз вищенаведених положень чинного законодавства вказує на те, що затвердження порядку збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи закріплено положеннями чинного законодавства, а тому твердження позивача щодо обмеження її конституційних прав у зв'язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України N 79 від 04 березня 2015 року, є необґрунтованими та безпідставними.

Статтею 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" відповідає Конституції України, Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", не суперечить статті 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому посилання позивача на те, що оскаржувана постанова носить дискримінаційний характер щодо громадян, місце проживання яких зареєстровано на території проведення антитерористичної операції, у порівнянні з іншими громадянами України, є необґрунтованим та безпідставним, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог.

Натомість відповідачем було надані належні та допустимі докази, які свідчать, що постанова Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" прийнята у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а відтак є обґрунтованою та правомірною.

Посилання апелянта щодо перевищення Кабінетом Міністрів України своїх повноважень при визначенні в оскаржуваній постанові не передбаченого законом порядку збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є необґрунтованими, оскільки на законодавчому рівні визначені повноваження Кабінету Міністрів України визначати порядок взаємодії компетентних органів для здійснення перевірки наданої інформації та затверджувати порядок збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та форму її зразка.

Законодавець надав визначену Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" можливість для Кабінету Міністрів України певної дискреції за умови, що це не виходитиме за встановленні у Законі межі. Положення Закону, в даному випадку, не вирішують і не можуть вирішити усіх питань правового регулювання, про що вказують посилання на необхідність нормативно-правового регулювання на рівні Кабінету Міністрів України, тому при дотриманні вимог Закону Кабінет Міністрів України має можливість вибору варіантів нормативно-правового регулювання визначених у Законі питань.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2015 року (Постанова N 826/5084/15) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий, суддя Я. М. Собків

Суддя Л. П. Борисюк

Суддя І. Й. Петрик