КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Юридичний департамент

Особливості роботи за сумісництвом

(Частина I. Частину II див. в консультацiї вiд 27.01.2016 р.)

За статтею 43 Конституції України за кожним громадянином закріплено гарантоване право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Громадянин, як правило, реалізує своє право на працю, укладаючи трудовий договір з власником або уповноваженим ним органом підприємства, установи, організації чи фізичною особою, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці, укладаючи трудовий договір на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо іншого не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Це дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, додатково укладати трудові договори (угоди) за сумісництвом.

Поняття «сумісництво»
та його загальні особливості

Порядок і умови сумісництва визначені постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (далі - постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну України від 28.06.93 р. № 43, зареєстрованим у Мін'юсті України 30.06.93 р. за № 76 (далі - Положення № 43).

Відповідно до п. 1 Положення № 43 сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у. вільний від основної роботи час на. тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Відповідно до п. 1 постанови № 245 робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина у вільний від основної роботи час.

Під час прийняття на роботу працівника-сумісника та оформлення з ним трудових відносин обидві сторони (власник або уповноважений ним орган та працівник) насамперед повинні визначити режим роботи за сумісництвом та порядок оплати праці.

Працівник може укласти трудовий договір на роботу за сумісництвом на підприємстві, в установі, організації, де він працює за основним місцем роботи. Таке сумісництво буде вважатися внутрішнім сумісництвом.

Якщо трудовий договір про роботу за сумісництвом укладено на іншому підприємстві, в установі, організації (поза основним місцем роботи працівника), то така робота є зовнішнім сумісництвом.

На сумісника поширюються всі права, гарантії та обов'язки, передбачені чинним законодавством, колективним договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Не вважається сумісництвом поєднання професій, розширення зон обслуговування та тимчасове заступництво, які виконуються працівниками одночасно з основною роботою у робочий час.

Однією з найважливіших умов роботи за сумісництвом є наявність вакантної посади (професії).

Законодавством не обмежується кількість підприємств, установ, організацій, де працівник може працювати за сумісництвом.

Отже, за сумісництвом можна працювати на одному, двох або більше підприємствах, в установах, організаціях і на бажання працівника мати в трудовій книжці відповідний запис з кожного місця роботи.

Проте за будь-яких обставин одне місце роботи працівника має бути основним.

Якщо у працівника відсутнє основне місце роботи, то його не можна прийняти на роботу за сумісництвом.

Тривалість роботи сумісників, які працюють не на державному підприємстві, в установі, організації, може бути встановлена впродовж усього вільного від основної роботи часу, який не має перевищувати нормальної тривалості робочого часу, встановленої КЗпП. Проте працівник-сумісник не може виконувати одночасно роботу за сумісництвом та за основним місцем роботи. Обмеження тривалості робочого часу працівників-сумісників, які працюють на державних підприємствах, передбачені постановою № 245.

Про роботу за сумісництвом з працівником укладається трудовий договір. Стороною трудового договору про роботу за сумісництвом на стороні власника (підприємства, установи, організації) може бути як інший власник (підприємство, установа, організація), так і той самий власник (підприємство, установа, організація), з яким працівник уклав основний трудовий договір. У такому разі трудові договори юридичне не пов'язані між собою.

За кожною посадою (основною і за сумісництвом) тривалість робочого часу, порядок оплати праці, надання відпустки тощо має визначатися окремо.

Умови, за яких робота для працівника вважатиметься сумісництвом, такі:

- наявність основної роботи на умовах трудового договору;

- можливість працювати на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина;

- робота провадиться у вільний від основної роботи час.

Для роботи за сумісництвом згоди адміністрації (власника або уповноваженого ним органу) за місцем основної роботи непотрібно.

Слід зазначити, що відповідно до п. 11 Положення № 43 висококваліфікованим спеціалістам народного господарства дозволяється за погодженням з власником або уповноваженим ним органом провадити педагогічну діяльність у вищих навчальних закладах і навчальних закладах (підрозділах) підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів за сумісництвом у робочий час і до чотирьох годин на тиждень із збереженням за ними заробітної плати за місцем основної роботи.

Щодо оплати та умов праці сумісників

Відповідно до ст. 102-1 КЗпП працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Під фактично виконаною роботою слід вважати роботу, виконання якої відображено у відрядному наряді, або роботу, виконання якої зафіксовано в табелі обліку робочого часу.

Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Норма щодо оплати фактично виконаної роботи сумісників дублюється п. 2 постанови № 245, п. 5 Положення № 43 та ст. 19 Закону України «Про оплату праці».

Незалежно від того, який розмір заробітної плати та надбавки, доплати працівник одержує за основним місцем роботи, за виконання обов'язків за іншою посадою на умовах сумісництва йому встановлюється оплата відповідно до посади за сумісництвом.

Крім того, п .14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.99 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що відповідно до ст. 102-1 КЗпП працівники, які працюють за сумісництвом (виконують, крім основної, у вільний від неї час й іншу роботу на умовах трудового договору в того самого чи іншого роботодавця), одержують заробітну плату за фактично виконану роботу без обмеження її певним розміром. Сумісники мають право на оплату фактично виконаної роботи й тоді, коли було порушено встановлені для певної категорії працівників обмеження для роботи за сумісництвом. Такі порушення за певних умов можуть бути підставою для припинення трудового договору за сумісництвом.

Визначені Кабінетом Міністрів України відповідно до ст. 102-1 КЗпП умови роботи за сумісництвом, у тому числі щодо її загальної тривалості, яка впродовж місяця не має перевищувати половини місячної норми робочого часу, поширюються лише на працівників державних підприємств, установ й організацій.

Робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом й оплачується на загальних підставах.

У разі встановлення сумісникам з погодинною оплатою праці нормованих завдань на підставі технічно обґрунтованих норм провадиться оплата фактично виконаного обсягу робіт за кінцевими результатами.

Одержана за роботу за сумісництвом заробітна плата під час підрахунку середнього заробітку за основною роботою не враховується.

Однак є випадки, передбачені п. 10 Положення № 43, коли заробітна плата на всіх місцях роботи враховується для обчислення середнього заробітку. Такі випадки поширюються:

- на вчителів та викладачів, які працюють у кількох середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-освітніх, а також вищих навчальних закладах, прирівняних до них за оплатою праці працівників, а також педагогічних працівників дошкільних виховних, позашкільних та інших навчально-виховних закладів (як в одному, так і в кількох);

- медичних і фармацевтичних працівників лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних установ охорони здоров'я, аптек, установ соціального забезпечення, дитячих будинків, шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, а також для дітей, які мають вади фізичного чи розумового розвитку, дитячих дошкільних виховних закладів, медико-соціальної експертизи; сестер милосердя товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця України.

Ці правила можна застосовувати за аналогією і до працівників, що оформили трудові відносини з підприємствами, установами, організаціями, які не є державними.

Водночас слід зазначити, що відповідно до ст. 105 КЗпП працівникам, які виконують на тому самому підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Надбавки до заробітної плати особам, які працюють за сумісництвом у районах, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачуються в порядку та розмірах, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (п. 7 Положення № 43).

Якщо працівника-сумісника прийнято на неповну ставку, він повинен одержати заробітну плату в розмірі, не меншому від законодавче встановленого мінімального розміру заробітної плати, пропорційно до відпрацьованого часу. Інакше власник або уповноважений ним орган доплачуватиме до мінімального рівня заробітної плати.

Надбавки, доплати, премії та інші виплати, передбачені умовами оплати праці, виплачуються сумісникам у порядку, передбаченому для таких працівників на підприємствах, в установах, організаціях.

Виконання працівником-сумісником певного обсягу робіт відображається в документах первинного бухгалтерського обліку: за погодинної оплати праці ведуться табелі обліку використання робочого часу; за відрядної оплати - первинні документи з обліку виробітку.

Крім того, працівник-сумісник має таке саме право на відпустку на роботі за сумісництвом, як і на роботі за основним місцем роботи, оскільки такі працівники перебувають у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією.

Це право забезпечується наданням відпустки конкретної тривалості. При цьому на період відпустки зберігається місце роботи, заробітна плата.

Положенням № 43 передбачено, що оплата відпустки або виплата компенсації за невикористану відпустку сумісникам провадиться відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 6 Положення № 43 передбачено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться сумісникам відпо-відно до чинного законодавства.

Відпустка, надана працівнику-суміснику, підлягає оплаті навіть тоді, якщо працівником укладено трудовий договір про роботу за сумісництвом на тому самому підприємстві, в установі, організації, де знаходиться його основне місце роботи.

Тривалість такої відпустки залежить від того, яку посаду, обіймає працівник і яка її тривалість відповідно до законодавства.

Обмеження роботи за сумісницгвом

Законодавством, колективним або трудовим договором можуть вводитися обмеження на роботу за сумісництвом.

Нині не існує загальних обмежень роботи за сумісництвом, що поширюються як на працівників державних підприємств, так і на працівників підприємств недержавної форми власності, оскільки відсутній нормативно-правовий акт щодо обмеження сумісництва, який би поширювався на працівників підприємств усіх форм власності.

Отже, робота за сумісництвом на підприємствах, в установах, організаціях недержавної форми власності не обмежується навіть для неповнолітніх, вагітних жінок, працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці.

Відповідні обмеження на роботу за сумісництвом (зокрема, і на підприємствах недержавної форми власності) можуть бути введені колективним договором й угодою сторін (у тому числі трудовим договором, оскільки трудовий договір - це угода між працівником і власником, тобто угода сторін про взаємні права та обов'язки на період чинності такого трудового договору).

Під час укладення колективного договору сторони можуть передбачити заборону'на роботу за сумісництвом щодо всіх або певної частини працівників. У колективному договорі можна також визначити, що робітники не мають права працювати за сумісництвом взагалі або лише в певних організаціях або на певних посадах.

Власник або уповноважений ним орган разом із профспілкою може встановити такі обмеження з огляду на стан здоров'я конкретного працівника та шкідливість умов його праці.

За відсутності таких обмежень слід ураховувати, що власник або уповноважений ним орган несе відповідальність за порушення правил про охорону праці. Тобто укладення договорів, унаслідок яких робота за сумісництвом може призвести до перевтоми працівника, а отже, виникне загроза нещасного випадку чи професійного захворювання, може Кваліфікуватися як порушення умов прийняття на роботу за сумісництвом.

Такі обмеження встановлені, зокрема, Положенням № 43. Наприклад, відповідно до п. 2 Положення № 43 обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

Крім цього, п. 4 Положення № 43 передбачено, що не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності) керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тошо) та їхні заступники.

Не встановлено законодавством України обмежень щодо кількості трудових договорів про роботу за сумісництвом, які може укласти працівник.

Слід зазначити, що трудовим законодавством обмежено тривалість робочого часу сумісника. Так, відповідно до п. 2 постанови № 245 тривалість роботи за сумісництвом працівників державних підприємств не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом упродовж місяця не має перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Статтею 25 Закону України «Про запобігання корупції» для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачено обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності.

До осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, належать:

- Президент України, голова Верховної Ради України, його перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їхні заступники, голова Служби безпеки України, генеральний прокурор України, голова Національного банку України, голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;

- державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

- військові посадові особії Збройних сил України, Державнії служби спеціального зв'язку та захисту інформації України й інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;

- судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, голова, заступник голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

- особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Національного антикорупційного бюро України;

- посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики й державної політики у сфері державної митної справи;

- члени Національного агентства з питань запобігання корупції;

- члени Центральної виборчої комісії;

- посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим.

Цим особам забороняється:

- провадити іншу оплачувану (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачене Конституцією або законами України;

- входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачене Конституцією або законами України.

Головний спеціаліст,
Ігор БИЦЬ

"Праця i зарплата" N 3 (967), 20 січня 2016 р.
Передплатний iндекс: 30214