ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
08.12.2015 р. N 826/20987/15

Про визнання нормативно-правого акта незаконним

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Іщука І. О., суддів - Погрібніченка І. М., Шулежка В. П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України про визнання нормативно-правого акта незаконним, встановив:

ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просять визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України N 79 від 04 березня 2015 року "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" в частині, яка стосується:

надання органам Державної міграційної служби повноважень щодо перевірки наведених у довідках відомостей про фактичне місце проживання осіб під час проставляння на зворотному боці довідки відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України;

надання органам Державної міграційної служби повноважень щодо проведення щомісячної вибіркової перевірки наведених у довідках відомостей про фактичне місце проживання осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та обов'язку інформування про результати перевірок уповноважених органів;

визначення не підтвердження внаслідок перевірки відомостей про фактичне місце проживання осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, підставою для прийняття рішення щодо зняття з обліку осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України.

Оголошення про відкриття провадження у справі N 826/20987/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконними та нечинними окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" опубліковано в Бюлетені "Офіційний вісник України" N 82, 23.10.2015 р.

Позивачі 1, 2, 3, 4 зазначають, що зазначений механізм контролю є втручанням у свободу пересування та свободу вибору місця проживання, що є несумісним з положеннями ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також є дискримінаційним. Так, реєстрація місця проживання є безумовним втручанням у свободу пересування та свободу вибору місця проживання.

Також позивачі стверджують, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями на регламентацію порядку видачі таких довідок, бо вирішення цього питання належить до Державної міграційної служби України.

Крім того, на думку позивачів, вказаний порядок встановлює більш суворі вимоги щодо громадян України, місце яких зареєстроване на території АР Крим та/або міста Севастополя, у порівнянні з іншими громадянами України.

Позивач 5 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки на законодавчому рівні закріплені повноваження Кабінету Міністрів України щодо визначення порядку взаємодії компетентних органів для здійснення перевірки наданої інформації та затвердження довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та форму її зразка. Також зазначив, що відповідачем було дотримано процедури прийняття оскаржуваної постанови.

Враховуючи неявку в судове засідання представника позивача 5, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд приходить до висновку про можливість подальшого розгляду справи в порядку ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" внесено зміни до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 11, ст. 280), а саме:

1) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи) формують і направляють в електронній формі відповідним територіальним підрозділам Державної міграційної служби переліки осіб, яким довідка про взяття на облік особи, що переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (далі - довідка), видана до набрання чинності цією постановою;

2) територіальні підрозділи Державної міграційної служби:

проводять у двомісячний строк із залученням працівників територіальних органів і підрозділів Міністерства внутрішніх справ, представників інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, перевірку наведених у направлених їм переліках відомостей про фактичне місце проживання осіб та у разі підтвердження таких відомостей проставляють на зворотному боці довідки відмітку про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці. У разі коли під час відвідування місця проживання відповідна особа відсутня, представник територіального підрозділу Державної міграційної служби залишає їй повідомлення про необхідність у 10-денний строк звернутися до такого підрозділу;

подають за результатами проведення перевірки у місячний строк в електронній формі уповноваженим органам інформацію щодо підтвердження відомостей про фактичне місце проживання відповідних осіб, а також проставлення відмітки про реєстрацію місця їх проживання;

3) уповноважені органи вносять зазначену інформацію до Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та у разі наявності підстав приймають рішення про зняття з обліку таких осіб.

Позивачі, вважаючи, що зазначений механізм контролю є втручанням у свободу пересування та свободу вибору місця проживання, зокрема таким, що прийнятий всупереч положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та є дискримінаційним, звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 113, статтею 116 Конституції України та статтею 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року N 794-VII (надалі - Закон N 794-VII) визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Відповідно до положень статті 2 Закону N 794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Частинами другою та третьою статті 3 названого Закону визначено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року N 1706-VII (надалі - Закон N 1706-VII), зокрема, відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і випадки їх обмеження визначено Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року N 1382-IV (надалі - Закон N 1382-IV).

За визначенням ст. 1 Закону N 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 Закону N 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) видається структурним підрозділом місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення в день подання заяви, підписується та засвідчується уповноваженою посадовою особою цього структурного підрозділу без сплати будь-яких платежів та зборів, включаючи як першу видачу такої довідки, так і в разі повторної її видачі у випадку втрати, пошкодження або з метою продовження її дії (ч. 8 даної статті).

Зокрема, частинами 9 та 10 ст. 4 Закону N 1706-VII передбачено, що з метою належної організації роботи з внутрішньо переміщеними особами та здійснення перевірки наданої інформації структурні підрозділи місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення взаємодіють в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з центральними та місцевими органами виконавчої влади з урахуванням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

Порядок збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки та форма її зразка затверджуються Кабінетом Міністрів України.

До довідки вноситься така інформація: номер довідки, дата її видачі та назва органу, що її видав; прізвище, ім'я, по батькові заявника; дата та місце народження заявника; стать заявника; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання заявника.

Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб створюється з метою обліку внутрішньо переміщених осіб (ч. 13 цієї ж статті).

В силу приписів ч. 1 ст. 5 цього ж Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Відповідно до ч. ч. 3 - 6 Закону N 1706-VII у випадку зміни фактичного місця проживання внутрішньо переміщена особа повідомляє про це у найближчий територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), протягом 10 днів.

Уповноважена особа територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), вносить відомості про фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Реєстрація або перереєстрація місця проживання внутрішньо переміщеної особи здійснюється територіальними підрозділами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), є безкоштовною та не передбачає сплати суми державного мита, інших платежів та зборів.

Органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування України, їх посадові та службові особи, підприємства, установи та організації будь-яких організаційно-правових форм чи відносин власності для забезпечення реєстрації та надання місця проживання внутрішньо переміщеної особи, крім паспортного документа, не вправі вимагати довідки або будь-які інші документи, що мають видаватися на території, яку внутрішньо переміщена особа покинула.

Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону N 1706-VII з метою належної організації роботи з внутрішньо переміщеними особами та здійснення перевірки наданої інформації структурні підрозділи місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення взаємодіють в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з центральними та місцевими органами виконавчої влади з урахуванням вимог Закону України "Про захист персональних даних".

Отже, вищенаведеними правовими нормами чітко передбачено порядок збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та визначено зразок, якому вона повинна відповідати, а також визначено порядок взаємодії компетентних органів для здійснення перевірки наданої інформації.

Слід також зазначити, що у разі зміни переміщеною особою фактичного місця проживання, така особа, в силу приписів ч. 3 ст. 5 Закону N 1706-VII, протягом 10 днів повинна повідомити про це найближчий територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції).

Тобто законодавцем прямо визначено обов'язок вільно переміщеної особи повідомляти протягом 10 днів компетентний орган про зміну її фактичного місця проживання.

Таким чином, положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" стосуються саме порядку взаємодії компетентних органів для здійснення перевірки наданої інформації та порядку та оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та відповідних дій компетентних органів.

В силу приписів ч. 3 ст. 4 Закону N 2591-VI Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України (далі - Кабінет Міністрів), підготовки та прийняття рішень, визначення інших процедурних питань його діяльності визначено Регламентом Кабінету Міністрів України (далі - Регламент).

Відповідно до § 29 Глави 1 Розділу 4 Регламенту акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов. Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань, зокрема, затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання.

Відповідно до п. 1 § 32 Глави 2 Розділу 4 Регламенту проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Проекти актів Кабінету Міністрів оформляються згідно з Правилами підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 р. N 870 (Офіційний вісник України, 2005 р., N 36, ст. 2200) (п. 5 Глави 2 Розділу 4).

Відповідно до п. 5 § 33 Глави 2 Розділу 4 Регламенту проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Так, з пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" вбачається, що проект акта розроблено Міністерством соціальної політики України та погоджено без зауважень Міністерством фінансів України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державною службою України з надзвичайних ситуацій.

Міністерством внутрішніх справ України проект акта погоджено із зауваженнями, які враховані.

Міністерством юстиції України та Державною міграційною службою України проект акта погоджено із зауваженнями, які враховано частково.

Мотиви відхилення зауважень (пропозицій) розробником зазначені у протоколі узгодження пропозицій.

Зокрема, з вказаного вище протоколу узгодження, не враховані зауваження Міністерства юстиції України та Державної міграційної служби України, що стосувалися покладення на територіальні підрозділи Державної міграційної служби повноважень щодо здійснення перевірок. Так, Державна міграційна служба України зауважила, що Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" установлено, що у разі зміни фактичного місця проживання саме внутрішньо переміщена особа повідомляє про це територіальний підрозділ Державної міграційної служби. При цьому Міністерство юстиції України зазначило про нечіткість механізму перевірки адреси фактичного проживання осіб, які переміщуються.

З цього приводу, в протоколі узгодження пропозицій було зазначено, що відповідно до пп. 6 п. 6 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. N 360, Державна міграційна служба України для виконання покладених на неї завдань має право ініціювати проведення спільних перевірок з правоохоронними органами та іншими центральними органами виконавчої влади у межах повноважень, передбачених законом.

Порядок проведення таких перевірок визначається відповідними нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що процедура прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції", якою внесено зміни до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509, була проведена у відповідності до вимог чинного законодавства.

Водночас суд, аналізуючи зміни, внесені оскаржуваною постановою, викладені в пп. 3 п. 2, абзаців 5, 6 п. 71 постанови Кабінету Міністрів України N 79, вбачає, що останні містять відсильний характер, та передбачає, що уповноважений орган приймає рішення про зняття з обліку осіб, які переміщуються та здійснює перевірку відомостей про фактичне місце проживання в межах повноважень, визначених законом та, у разі наявності підстав.

Отже, положення оскаржуваної постанови не можуть бути застосовані у випадку зняття з обліку осіб, які вільно переміщуються за відсутності підстав, визначених законодавством, тобто у випадку, якщо особа відносно якої проводилося встановлення фактичного місцезнаходження самостійно не звернеться до компетентного органу із заявою щодо отримання довідки, що підтверджує місцеперебування такої особи.

Аналіз вищенаведених положень чинного законодавства дає суду підстави дійти висновку, що затвердження порядку збору та обробки даних, оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи закріплено положеннями чинного законодавства, а тому твердження позивачів щодо обмеження їх конституційних прав у зв'язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України N 79, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.08.2015 р. по справі N 826/5084/15 за позовом ОСОБА_7 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство соціальної політики України, про визнання незаконною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. N 79, судом була надана оцінка законності оскаржуваної постанови.

Разом з тим вказане вище судове рішення не набрало законної сили, а тому останнє не може бути використано судом як підстава для звільнення сторін від доказування.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає наступне.

Статтею 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї (дата підписання 16.09.63 р.) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Виходячи із наведеного, суд приходить до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" відповідає Конституції України, Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", не суперечить статті 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому посилання позивачів на те, що оскаржувана постанова носить дискримінаційний характер щодо громадян, місце проживання яких зареєстровано на території АР Крим та/або міста Севастополя, у порівнянні з іншими громадянами України, суд вважає необґрунтованим та безпідставним, а тому вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому у суду відсутні підстави для задоволення останніх. Натомість відповідачем надано достатні докази, які свідчать, що постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. N 79 "Деякі питання оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції" прийнята у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69 - 71, 94, 160 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:

У позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий, суддя І. О. Іщук

Судді:

І. М. Погрібніченко

В. П. Шулежко