КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА
05.11.2015 р.

Справа N 826/11344/15

Про визнання протиправними дій

Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Кузьменко В. В., суддів - Василенка Я. М., Степанюка А. Г. (за участю секретаря - Видмеденко О. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМЕКС ЛІМІТЕД" до Кабінету Міністрів України (за участю третьої особи: Державної казначейської служби України) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМЕКС ЛІМІТЕД" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2015 року (Постанова N 826/11344/15), встановила:

Позивач звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо видання розпорядження від 05.11.2014 року N 1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053"; стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМЕКС ЛІМІТЕД" (ідентифікаційний код юридичної особи 30075981) 292415,01 грн. (двісті дев'яносто дві тисячі чотириста п'ятнадцять гривень, 01 копійку) у відшкодування шкоди, завданої протиправними діями Кабінету Міністрів України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2015 року (Постанова N 826/11344/15) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В засідання з'явились учасники процесу.

Представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати оскаржувану постанову суду.

Представник відповідача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, що у відповідності до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи скарги та подані письмові пояснення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та матеріали справи не містять доказів порушення у зв'язку з прийняттям оскаржуваного розпорядження прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а також його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 року N 1669-VII розділ VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" доповнений пунктом 9-3, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Пунктом 5 ст. 11 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року N 405/2014 у період з 14.04.2014 року до її закінчення.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року N 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року N 1053-р до зазначених населених пунктів належить м. Донецьк.

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року N 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року N 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Вважаючи розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2015 року N 1079-р протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності віднесено до компетенції адміністративних судів (п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України), а ст. 171 КАС України закріплює особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Право на таке оскарження мають особи, щодо яких застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (ч. 2 ст. 171 КАС України). Отже, коло осіб, які вправі звернутися з позовом у розглядуваних справах, є вужчим, ніж коло осіб, що окреслено в ст. 2 КАС України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З наведеного вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Разом з тим обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а також невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року N 2464-VI.

Відповідно до ст. 2 Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 року N 1669-VII.

Відповідно до ст. 11 "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону передбачено внесення змін до деяких законів України.

Зокрема, ч. 4 ст. 11 передбачено внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а саме розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 9-3 такого змісту:

Платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 р. N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

Згідно із ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

З наведеного можна зробити висновок, що саме по собі включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

В свою чергу, оскаржуване розпорядження не регулює питання щодо умов та порядку сплати єдиного внеску.

Зазначені правовідносини врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в силу п. 9-3 Розділу VIII якого, позивач звільнений від його сплати за умови дотримання відповідної процедури, зокрема подання заяви (в дозвільній формі) до органу доходів і зборів за основним місцем його обліку або за місцем його тимчасового проживання не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Водночас позивачем не надано, та матеріали справи не містять доказів порушення оскаржуваним розпорядженням прав позивача.

Таким чином, відсутність порушеного права, яка була встановлена під час розгляду справи є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

При цьому колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень на прийняття розпоряджень про зупинення дії виданих ним попередніх розпоряджень, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також актами Президента України.

У відповідності до ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до основних завдань Кабінету Міністрів України у сфері економіки та фінансів належить зокрема, проведення державної економічної політики, а також забезпечення проведення державної соціальної політики, вживання заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечення соціального захисту громадян.

Ст. 113 Конституції України та ч. 1 та ч. 3 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" закріплено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції України та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови та розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 року N 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" у період з 14.04.2014 року до її закінчення.

Відповідно до абзацу 3 п. 5 ст. 11 зазначеного Закону Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 30.10.2014 року N 1053-р затвердив в населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Оскаржуваним розпорядженням зупинено дію наведеного вище розпорядження Кабінету Міністрів України.

При цьому, враховуючи наявність права Кабінету Міністрів України приймати постанови та розпорядження, та відсутність встановленої законом заборони вказаному суб'єкту владних повноважень, зупиняти чи визнавати такими, що втратили чинність дію власних актів, колегія суддів вважає, що оскаржуване розпорядження, прийняте в межах компетенції Кабінету Міністрів України та підстави для його скасування відсутні.

Вирішуючи питання про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 292415,01 грн. у відшкодування шкоди, завданої протиправними, на думку апелянта, діями Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судами не встановлено порушень вимог законодавства оскаржуваним розпорядженням у зв'язку з чим підстави для задоволення вказаної вимоги також відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного та приписів ст. 159 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування не вбачається.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно відмови у задоволенні позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 8, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 року N 7, колегія суддів ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМЕКС ЛІМІТЕД" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2015 року (Постанова N 826/11344/15) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІМЕКС ЛІМІТЕД" до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи: Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2015 року (Постанова N 826/11344/15) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий, суддя В. В. Кузьменко

Судді:

Я. М. Василенко

А. Г. Степанюк