ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
07.10.2014 р.

Справа N 5011-48/950-2012

Про визнання недійсним рішення
та договору, визнання права власності,
витребування майна у комунальну власність

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Овечкіна В. Е., суддів: Чернова Є. В., Цвігун В. Л., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову від 11.09.2012 Київського апеляційного господарського суду у справі N 5011-48/950-2012 господарського суду м. Києва за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1. Київської міської ради; 2. Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) до: 1. Шевченківської районної у місті Києві ради; 2. Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради; 3. ОСОБА_4; 4. ОСОБА_5, треті особи: 1. ОСББ "Замок"; 2. Універсальна товарна біржа "Національні ресурси" про визнання недійсним рішення та договору, визнання права власності, витребування майна у комунальну власність позивача 1: не з'явився; позивача 2 - Ф. О. О., дов. [...]; відповідача 1 - не з'явився; відповідача 2 - не з'явився; відповідача 3 - ОСОБА_7, дов. [...]; відповідача 4 - не з'явився; третя особа 1 - не з'явився; третя особа 2 - не з'явився; Генеральна прокуратура України - ст. п-р відділу Б. Н. Ю., посв. [...] встановив:

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.05.2012 (суддя Р. Бойко), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 (судді Ю. Михальська, Б. Отрюх, А. Тищенко), позов задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 1 додатка N 1 до рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 27.12.2005 N 644 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва" в частині включення нежилих приміщень в будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 164,7 кв. м, до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 27.07.2006 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за N 2783.

Провадження у справі в частині вимог Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_5 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2013 (Постанова N 5011-48/950-2012) (судді Г. Прокопанич, І. Алєєва, О. Євсіков), постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 залишено без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_4 - без задоволення.

Постановою Верховного Суду України від 09.09.2014 (Постанова N 3-66гс14) (судді В. Барбара, М. Балюк, І. Берднік, В. Гуль, Т. Жайворонок, І. Шицький) постанову Вищого господарського суду України від 11.02.2013 (Постанова N 5011-48/950-2012) скасовано, справу направлено на новий розгляд до Вищого господарського суду України, у зв'язку з неоднаковим та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.09.2014 справу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Овечкін В. Е., судді Чернов Є. В., Цвігун В. Л.

Звертаючись із касаційною скаргою, ОСОБА_4 вказує, що судами попередніх інстанцій безпідставно зроблено висновок про те, що спірний об'єкт відноситься до пам'яток культурної спадщини, оскільки його не було внесено до Реєстру нерухомих пам'яток України. Відтак, на момент прийняття спірного рішення не існувало законодавчої заборони для здійснення приватизації спірного майна. Також, ним зазначено, що сторони на момент вчинення правочину дотримались усіх вимог закону щодо його укладення. Отже, підстав для визнання правочину недійсним немає. Посилаючись на викладене, скаржник просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 в частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В іншій частині - просить залишити оскаржувані рішення без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, врахувавши висновки Верховного суду України, викладені у постанові від 09.09.2014 (Постанова N 3-66гс14) згідно з вимогами ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Рішенням Шевченківської районної у місті Києві ради (відповідач-1 у справі) XVI сесії IV скликання від 27.12.2005 N 644 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва" (надалі - Рішення) затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні згідно додатка N 1, відповідно до позиції 1 якого, з урахуванням розпорядження Шевченківської районної у місті Києві ради від 24.02.2006 N 43, до відповідних об'єктів віднесено нежитлове приміщення площею 164,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - спірне майно).

За наслідками проведення аукціону з продажу спірного майна 27.07.2006 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (продавець, відповідач-2 у справі) та ОСОБА_4 (покупець, відповідач-3 у справі) був укладений Договір купівлі-продажу нежилого приміщення на аукціоні (надалі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за N 2783, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив спірне майно.

Прокурор зазначає, що спірне майно є пам'яткою архітектури місцевого значення, а тому проведення процедури його приватизації під час дії Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" є незаконним.

З посиланням на ЗУ "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", ЗУ "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" від 23.09.2008 N 574-VI суди дійшли висновку про те, що у період з 23.02.2005 по 17.10.2008 існувала заборона приватизації пам'яток культурної спадщини.

При цьому з рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 21.01.86 N 49 "Про затвердження переліку пам'ятників архітектури місцевого значення" вбачається, що будинок по АДРЕСА_1, в якому знаходиться спірне майно, було включено до Переліку пам'ятників архітектури місцевого значення.

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (чинному на момент прийняття рішення від 21.01.86 N 49) перелік пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

Пунктом 3 Прикінцевих положень ЗУ "Про охорону культурної спадщини", який набрав чинності 12.07.2000, встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Доказів виключення будинку по АДРЕСА_1 із Переліку пам'ятників архітектури місцевого значення матеріали справи не містять, відтак, суди дійшли висновку про те, що на нього поширювалася дія Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини".

За встановленого, суди вирішили, що спірне рішення ради та спірний договір не відповідають вимогам закону та мають бути визнані недійсними.

Натомість, Верховний суд України, переглядаючи постанову Вищого господарського суду України від 11.02.2013 (Постанова N 5011-48/950-2012), якою оскаржувані судові акти залишені без змін, наголосив на тому, що об'єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам'ятки тільки із занесенням до Реєстру.

Такий висновок ґрунтується на ст. 13 ЗУ "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 N 1805-III (далі - закон N 1805), яким визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення пам'ятки до Реєстру за категоріями національного та місцевого значення. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Також п. 3 Прикінцевих положень Закону N 1805 передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону УРСР N 3600, визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1760, прийнятою на виконання Закону N 1805, затверджено Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру.

16 грудня 2004 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" N 2245-IV (далі - Закон N 2245), відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР N 3600, до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону N 2245 Кабінет Міністрів України був зобов'язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.

Статтею 1 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" від 1 лютого 2005 року N 2391-IV (далі - Закон N 2391) заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, водночас згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов'язаний подати до Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Верховний суд України у постанові від 09.09.2014 (Постанова N 3-66гс14) зазначив, що упродовж шестимісячного строку, визначеного Законами N 2245 і N 2391, Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними Законами щодо включення чи невключения об'єктів до списків (переліків) пам'яток історії та культури згідно із Законом УРСР N 3600 і до Реєстру нерухомих пам'яток України та затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а отже нежиле приміщення площею 164,7 кв. м по АДРЕСА_1 не набуло статусу пам'ятки.

Законом України "Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" від 23 вересня 2008 року N 574 затверджено перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, до якого нежиле приміщення площею 164,7 кв. м по АДРЕСА_1 не внесено, а пунктом 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону визнано таким, що втратив чинність, Закон N 2391.

Враховуючи викладене, Верховний суд України дійшов висновку про те, що на час прийняття рішення Шевченківської ради не існувало законодавчої заборони щодо включення спірного приміщення до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.

Приписами ст. 111-28 ГПК України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси позивача у справі.

Спірні правовідносини врегульовані ЗУ "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 N 1805-III, постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року N 1760, ЗУ "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" N 2245-IV 16 грудня 2004 року прийнято (далі - Закон N 2245), ЗУ "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" від 1 лютого 2005 року N 2391-IV.

Аналізуючи норми вищевказаних нормативних актів, можна дійти висновку про те, що на час прийняття рішення Шевченківської ради не існувало законодавчої заборони щодо включення спірного приміщення до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.

Також, судами не встановлено, що спірний об'єкт є у Реєстрі нерухомих пам'яток України чи перебував на момент прийняття спірного рішення у переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Відтак нежиле приміщення площею 164,7 кв. м по АДРЕСА_1 не набуло статусу пам'ятки.

Таким чином, висновки судів про те, що п. 1 додатка N 1 до рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 27.12.2005 N 644 не відповідає вимогами ЗУ "Про охорону культурної спадщини" не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Судами встановлено, що спірний договір купівлі-продажу від 27.07.2006 є недійсним так як укладений на підставі рішення ради, яке було судами визнано недійсним. Оскільки колегією суддів встановлена відповідність п. 1 додатка N 1 до рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 27.12.2005 N 644 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", то відсутні підстави вважати спірний договір недійсним.

Приписами ст. 111-9 ГПК України врегульовано, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій до встановлених обставин справи неправильно застосовували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 скасувати в частині визнання недійсним пункту 1 додатка N 1 до рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 27.12.2005 N 644 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва" в частині включення нежилих приміщень в будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 164,7 кв. м, до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 27.07.2006. В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012 залишити без змін.

Стягнути з Шевченківської районної у місті Києві ради (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 24; ідентифікаційний код 26077632) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7396 (сім тисяч триста дев'яносто шість) грн. 11 коп.

Стягнути з Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради (01030, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 26/4; ідентифікаційний код 21532540) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7396 (сім тисяч триста дев'яносто шість) грн. 11 коп.

Зобов'язати господарський суд міста Києва видати накази.

Головуючий, суддя В. Овечкін

Судді: Є. Чернов

В. Цвігун