Іноземець на підприємстві:
оподаткування та облік

Згідно з Конституцією України іноземці, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими самими правами і свободами, що і громадяни України (за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України).

За Законом України від 22.09.2011 p. № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Розглянемо, що повинен зробити роботодавець, працевлаштовуючи іноземця, аби уникнути помилок. Насамперед йдеться про документальне оформлення працевлаштування та оподаткування доходів працівника-іноземця.

Працевлаштування іноземця

Законом України від 05.07.2012 p. № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон про зайнятість) установлено особливості приймання на роботу іноземців, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк. Підставою для такого працевлаштування є дозвіл на застосування праці іноземців, який видається територіальним органом Державної служби зайнятості за юридичною адресою роботодавця відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2013 р. № 437 «Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства» (далі - постанова № 437). Слід звернути увагу, що в контексті дерегуляції господарської діяльності до цієї постанови внесено зміни постановою від 28.01.2015 р. № 42 «Деякі питання дерегуляції господарської діяльності», що набрали чинності з 11 лютого 2015 р. Зокрема, уточнено обставини, за яких застосування праці іноземців є доцільним та достатньо обґрунтованим, до яких віднесено випадки, коли така особа претендує на обіймання посади:

- керівника, заступника керівника або іншої керівної посади за умови, що такий іноземець є засновником або учасником підприємства, установи, організації;

- яка передбачає створення об'єктів авторського права та (або) суміжних прав як основний трудовий обов'язок;

- керівника суб'єкта індустрії програмної продукції або певної посади за ДК 003:2010 «Класифікатор професій»;

- якщо має диплом про вищу освіту навчальних закладів, віднесених до першої сотні у світових рейтингах.

Для отримання дозволу на застосування праці іноземців роботодавець зобов'язаний:

не пізніше ніж за 15 календарних днів до дати звернення для отримання дозволу подати територіальному органові звітність № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затверджену наказом Мінсоцполітики України від 31.05.2013 р. № 316 «Про затвердження форм звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання»;

не раніше як через 15 календарних днів з дня подачі звітності № 3-ПН звернутися до територіального центру зайнятості із заявою та документами згідно з постановою № 437;

упродовж 15 календарних днів з дня реєстрації документів територіальний орган служби зайнятості ухвалює рішення щодо надання дозволу, про що впродовж трьох робочих днів має бути повідомлено роботодавця;

упродовж 30 календарних днів від дня ухвалення рішення про надання дозволу оплатити дозвіл.

Плата за видачу дозволу на застосування праці іноземців становить чотири мінімальні заробітні плати, що зараховуються до бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд).

Плата не справляється:

- з осіб, щодо яких ухвалено рішення про оформлення документів для вирішення питання з надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту;

- осіб, які подали документи для продовження чинності дозволу.

Дозвіл видається на строк, зазначений у трудовому договорі (контракті), але не більш як на один рік. Якщо трудовий договір (контракт) є безстроковим, то дозвіл, виданий на один рік, може бути продовжений необмежену кількість разів на той самий строк.

Упродовж 10 робочих днів з дня зарахування плати на рахунок Фонду територіальний орган служби зайнятості оформлює та видає дозвіл.

Упродовж трьох робочих днів з моменту укладання з іноземцем трудового договору роботодавець надає територіальному органу служби зайнятості його копію.

Статтею 53 Закону про зайнятість передбачено штрафні санкції за порушення вимог щодо працевлаштування іноземців:

- без дозволу на застосування праці іноземця (на умовах трудового або іншого договору) - штраф за кожну особу у 20-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;

- порушення умов, передбачених дозволом, - штраф за кожну особу в 10-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

Слід-зауважити, що відповідно до ст. 42 Закону про зайнятість без дозволу працевлаштовують такі категорії:

- іноземців, які постійно проживають в Україні;

- іноземців, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

- іноземців, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист в Україні;

- представників іноземного морського (річкового) флоту т& авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;

- працівників закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;

- спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом;

- працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

- працівників іноземних представництв, зареєстрованих на території України в установленому законодавством порядку;

- священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише в таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який зареєстрував статут (положення) відповідної релігійної організації;

- іноземців, які прибули в Україну для участі в реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;

- іноземців, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або наукової діяльності у вищих навчальних закладах на відповідне запрошення.

Оподаткування виплат,
належних працівнику-іноземцю

За статтею 8 КЗпП трудові відносини іноземних громадин, що працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються Законом України від 23.06.2005 p. № 2709-V «Про міжнародне приватне право». На відміну від КЗпП і Закону про зайнятість з метою оподаткування доходів фізичних осіб у Податковому кодексі України (далі - Кодекс) прописано розподіл не на громадян України та іноземців, а на резидентів і нерезидентів. З огляду на норми Кодексу іноземці можуть бути як резидентами, так і нерезидентами. Саме від того, чи правильно буде підтверджено податковий статус працівника-іноземця, залежить ставка оподаткування його доходів в Україні. Порядок визначення цього статусу регулюється пп. «в» п. 14.1.213 ст. 14 Кодексу, згідно з яким резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні. Згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Відповідно до положень Закону України від 11.12.2003 р. № 1382-IV «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Громадянин України, а також іноземець, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані впродовж 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструватися. Іноземці, що іммігрували на постійне проживання або прибули в Україну для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки на постійне або тимчасове проживання. Слід зауважити, що наявність посвідки на постійне проживання в Україні є лише однією з підстав для одержання статусу податкового резидента України.

Якщо іноземець має місце проживання (постійного проживання) також в іноземній державі, він вважається податковим резидентом у разі відповідності одній з наведених умов, а саме:

- якщо така особа має місце постійного проживання в Україні;

- більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менш як 183 дні (включаючи день приїзду та від'їзду) впродовж періоду або періодів податкового року. Документами, які підтверджують перебування на території України понад 183 дні, є паспортний документ, а також документи, на підставі яких такий іноземець постійно проживає в Україні, та документи, що підтверджують право власності (користування) на житло, визначене ним як місце постійного проживання в Україні (свідоцтво про спадщину на таке житло, договір купівлі, дарування, оренди тощо).

Слід зауважити і що Кодексом не передбачено процедури підтвердження податкового статусу фізичної особи - нерезидента податковими органами.

Якщо доходи з джерелом їхнього походження в Україні виплачуються нерезидентові резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів.

Відповідно до п. 170.10 ст. 170 Кодексу обкладення доходів нерезидентів ПДФО з джерелом їхнього походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, провадиться за правилами та ставками, визначеними для резидентів, тобто за ставкою 15% (20% - якщо заробітна плата за місяць перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року}.

Згідно з п. 164.6 ст. 164 Кодексу під час нарахування доходів у вигляді заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму ЄСВ, а також на суму податкової соціальної пільги (за її наявності).

Платниками ЄСВ відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 p. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, у фізичних осіб - підприємців, у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Заробітна плата іноземця є базою для нарахування та утримання ЄСВ і військового збору.

Приклад. На посаді керівника ТОВ « XXX» працює громадянин Англії А. Сміт. За травень 2015 р. йому нараховано: посадовий оклад - 30000 грн, бонуси (премія) за травень 2015 р. - 10000 грн, ЄСВ - 37% (умовно).

Незалежні експерти з оподаткування
та бухгалтерського обліку Олена ГАБРУК
та Лариса ПАНТЕЛІЙЧУК

"Праця i зарплата" N 29 (945), 05 серпня 2015 р.
Передплатний iндекс: 30214